Погода Ужгород, Закарпаття 20 °C
Неділя, 21 квітня 2019 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: будинок професора гімназії Дюли Горощака (Фото)

березня 28
12:40 2019

На куті вулиць Підгірної та Берчені стоїть довгий одноповерховий дім, який ще у кінці ХІХ століття звів для своєї сім'ї професор Королівської унгварської гімназії Дюла Горощак (Horostsák Gyula György). Нині він розділений на кілька квартир, жоден із мешканців яких навіть не підозрює про те, як звали справжніх власників цієї будівлі.

Нащадки Дюли Горощака нині в Ужгороді не проживають – майже усі виїхали до Угорщини. Але одна гілка родини все ж залишилася в Україні, зокрема в Мукачеві проживає дослідник історії та генеалогії священицького роду Дудинських Олександр Дудинський, котрий є праправнуком професора гімназії Дюли Горощака. Пан Олександр зібрав дуже багато цінної інформації про свого прапрадіда та його сім'ю, якою люб'язно поділився зі "Втраченим Ужгородом".

Отже, Дюла або Юлій Горощак народився в Унгварі у 1860-му році. Про його батька відомо небагато, лише те, що він був чоботарем і рано помер. У рідному місті Дюла закінчив школу та гімназію, після чого вступив до Будапештського університету. Отримавши диплом професора, деякий час молодий учитель працював в угорському місті Шопроні, а коли в Унгварі помер професор місцевої гімназії Леонтій Зейкань, на вільне місце запросили Дюлу Горощака. Як писав журнал "Мѣсяцословъ" за 1911 рік, цей вчитель не лише навчав, а і виховував своїх учнів: "Церкву свою, обряд свій щиро любив і завжди побожно жив. Був членом унгвар-цегольнянської церковної ради, головою шкільної ради, членом дисциплінарної комісії. Радів, якщо міг щось на користь своєї церкви, свого рідного міста, своїх співгромадян зробити".

У 1888 році Дюла Горощак одружився у Пряшеві зі 17-літньою представницею давнього дворянського роду Аугустою Берзевіці (повністю угорською її ім'я писали так: kakaslomniczi és berzevicei Berzeviczy Auguszta). Молодята переїхали до Ужгорода і тоді ж почали на вулиці Пдгірній (тоді це була Dombalja utca) зводити просторий дім на земельній ділянці, яка належала ще батькові Дюли. Мабуть, пара планувала мати велику сім'ю, бо будинок звели справді великим – на 8 кімнат. Однак із шести народжених у сім'ї дітей, троє померли ще у ранньому віці.

Перший син Дюла, який народився у 1889-му, через рік після весілля його батьків, був надією і гордістю всієї родини. Не стало його у 1900-му, 4 липня він втопився у річці Уж. Тоді хлопчику було всього 11 років, він якраз закінчував навчання у 1-му класі Унгварської гімназії. Другою дитиною в сім'ї Горощаків був хлопчик Йожеф, який народився у 1891 році. Він прожив усього три дні. Наступного, 1892 року, Аугуста Горощак народила дівчинку Маргіт. Забігаючи наперед, скажемо, що коли їй виповниться 19-ть, вона вийде заміж за греко-католицького священика Андора Дудинського, разом із ним переїжджатиме з Хуста до Жукова, далі до Лохова і врешті до Росвигова. Маргіт народила і виховала 9-х дітей, а померла, маючи аж 94 роки.

Четвертою дитиною подружжя Горощаків був син Бейла, який народився у 1896 році. Цій дитині судилося у майбутньому стати військовослужбовцем. Спершу він молодим хлопцем пройшов усю Першу світову війну, кілька разів був поранений. Потім вирішив пов'язати своє життя з військовою службою, після розвалу Австро-Угорщини залишився жити в Угорщині (нагадаємо, що Ужгород і нинішнє Закарпаття тоді стало частиною Чехословаччини) і навіть змінив прізвище на мамине – Берзевіці. Причини такого вчинку рідні нині вже не знають, але припускають, що дворянське угорське прізвище Берзевіці могло сприяти кар'єрному росту військовослужбовця швидше, ніж просте, зі слов'янським корінням, прізвище Горощак. Як би там не було, а у Другу світову війну Бейла Берзевіці вступив вже у ранзі підполковника. Він загинув під час боїв у серпні 1944-го року (у той період угорська армія стояла на території Галичини), був похований у Будапешті, де залишилася вдовою його дружина Клара Рудлофф. Дітей 48-річний підполковник не мав.

Бейла Березевіці

П'ята дитина подружжя Горощаків – Юлія – народилася у 1897 році, але прожила всього три місяці. А остання, шоста, дитина Ержебет, народжена у 1899-му, і стала в майбутньому господаркою батькового будинку в Ужгороді, про що ми зараз розкажемо докладніше. Маленькій Ержебет було всього 11 років, коли на 51 році життя, у вересні 1910-го несподівано пішов із життя її батько Дюла Горощак. Аугуста залишилася сама з трьома дітьми, але не бідувала, бо держава виплачувала їй пристойну професорську пенсію чоловіка, до того ж кілька кімнат будинку вона здавала в оренду пожильцям. Першою у 1911-му батьків дім покинула старша донька Маргіт, котра, як ми вже розповідали, вийшла заміж за священика Андора Дудинського. Через кілька років пішов на війну син Бейла, котрий потім уже теж не проживав в Ужгороді. Тож із колись великої сім'ї у просторому багатому будинку Горощаків залишилася лише Аугуста з найменшою донькою Ержебет.

Троє дітей Горощаків: Ержебет, Маргіт і Бейла

Дівчина під час Першої світової війни навчалася і закінчила місцеву жіночу вчительську семінарію, ставши дипломованим педагогом. Однак у школі вона так попрацювати і не встигла, бо після війни Ужгород став столицею чехословацької Підкарпатської Русі, і всі вчителі могли працювати, лише склавши чехословацьку присягу вчителя. Очевидно, Ержебет мала проугорські симпатії, бо складати таку присягу відмовилася. А незабаром про роботу вже й мови не було, бо дівчина щасливо вийшла заміж і мала вже інші обов'язки – дружини і мами.

Зі своїм майбутнім чоловіком Ержебет познайомилася в Ужгороді, більше того – у власному будинку, куди молодий чоловік прийшов проситися пожильцем. Мігай Веллманн був на 5 років старшим від дівчини, родом з маленького трансільванського села Кюкюломадярош (нині – Мегеруш). Він народився у багатодітній сім'ї землероба. Закінчив німецьку школу у румунському місті Брашов, після чого, розуміючи, що йому, як найменшій дитині, батькові землі "не світять", вирішив покинути сім'ю, поклавшись лише на власні сили. У 1913-му юнак поїхав до Будапешта і зміг влаштуватися помічником до лабораторії стоматологічної клініки. Директору клініки дуже сподобався здібний і роботящий хлопчина, тож він почав до нього ставитися просто таки з батьківською турботою, навіть запропонував переїхати до своєї квартири, де здавав хлопцю одну кімнату. Саме директор всіляко сприяв тому, аби Мігай навчався при клініці, і був дуже радий, коли він у 1918-му здав іспити і став кваліфікованим зубним техніком. Тоді ж доля запропонувала Мігаю Веллманну кардинально змінити своє життя. Оскільки він був дуже статечним і гарним чоловіком, одного дня йому запропонували роль у німому кіно. Хтозна, можливо, тепер в Угорщині Мігая Веллманна могли би знати, як популярного кіноактора 20-30-х років, але тоді, після успішної кінопроби, він від ролі в кіно все ж відмовився.   

У 1920 році Мігай Велманн вирішив поїхати з Будапешта і оселитися у Швеції. Чомусь на шляху до польського Гданська він заїхав до Ужгорода, і наше місто так нагадало йому рідну Трансільванію, що молодий зубний технік вирішив трохи пожити тут. Це були післявоєнні часи, коли Ужгород був маленьким містечком, де хороших фахівців-лікарів дуже не вистачало. Зубні техніки теж були дуже затребуваними, тож Мігай Веллманн швидко зрозумів, що потрапив туди, куди треба. Ще більше він упевнився в тому, що не дарма доля привела  його до Ужгорода, тоді, коли прийшов проситися на квартиру до будинку на вулиці Подкопецкем – колишній Домбойо. Власниця будинку, мабуть, ви вже здогадалися, що це була Аугуста Горощак, погодилася видати молодому зубному техніку одну кімнату для проживання і ще одну – для облаштування стоматологічного кабінету. Тоді ж Аугуста познайомила Мігая зі своєю донькою Ержебет, у яку молодий чоловік одразу ж без тями закохався.

Так виглядав будинок Горощаків у 30-40-х роках ХХ ст.

Вже через рік Мігай Веллманн та Ержебет Горощак святкували власне весілля. Святкування було не надто пишним, у колі сім'ї та найближчих друзів. Слід сказати, що Мігай Веллманн був людиною дуже комунікабельною, тож за рік проживання в Ужгороді вже мав широке коло знайомих і навіть був обраний до церковної ради місцевої громади євангелістів. У газетах міжвоєнних часів його ім'я також доволі часто згадувалося у зв'язку з громадською діяльністю, зокрема, Мігай Веллманн був ярим поборником угорськомовних шкіл і часто виступав за збільшення їхньої кількості у населених пунктах Підкарпатської Русі.

Загалом життя молодої сім'ї Веллманнів у той міжвоєнний період було заможним і спокійним. З нею колись уже зовсім пустий будинок Горощаків знову наповнився життям, особливо коли в подружжя народилися двоє синів: Дьордь і Оскар, а згодом і донечка Марія.

Сімейне фото: старенька Аугуста Березвіці, її донька Ержебет, зять Мігай Веллманн та онуки Дьордь і Оскар

В одній кімнаті будинку проживала Аугуста Горощак, кілька інших займали Веллманни, два просторих приміщення стали робочим кабінетом і приймальнею вже дуже популярного в місті зубного техніка Мігая Веллманна. До будинку навіть довелося прибудувати окреме приміщення, в якому облаштували лабораторію, де працювали два лаборанти.

Робочий кабінет Мігая Веллманна

Приймальня, у якій відвідучі стоматологічного кабінету чекали на прийом

Позаду дому Горощаків, який все частіше в місті сприймали вже як будинок і клініку стоматолога Веллманна, знаходився красивий сад із просторою альтанкою, де любили літніми вечорами відпочивати члени родини та їхні гості.

Друга світова війна внесла у їхнє налагоджене життя непередбачувані зміни. Коли радянська армія почала все ближче підходити з боями до Карпат, Мігай Веллманн неабияк занервував. Чомусь він був упевнений, що мусить з Ужгорода тікати. Хтозна, можливо, це рішення справді врятувало йому життя, адже радянська влада могла розцінити багаторічну проугорську діяльність Мігая Веллманна, як загрозу новим порядкам у краї. Наприкінці війни Веллманни спакували усе, що могли вивезти, і спішно покинули Ужгород. Старенька Аугуста Горощак з ними до Будапешта не поїхала, виявила бажання переїхати до старшої доньки Маргіт. Будинок на нинішній вулиці Підгірній родина полишила напризволяще, наказуючи своїй служниці Борішці слідкувати за ним. Можливо, Веллманни сподівалися, як закінчиться війна, або повернутися додому, або продати його, але сталося не так. Звісно, служниця Борішка не змогла відстояти просторий будинок, коли радянська влада брала на облік усі покинуті жильцями будівлі в місті. Його, як і багато інших, після війни взяли на комунальний баланс, заселивши туди людей, котрі на той час не мали, де жити.  Деякий час потому Веллманни намагалися з Будапешта листуватися з міською владою, вимагаючи повернення свого майна. Та цей процес вимагав особистої присутності власників, а Веллманни їхати до Ужгорода просто боялися.

Ось так їхній будинок на вулиці Підгірній був розділений на кілька квартир, потім пофарбований у різні кольори, врешті втративши цілісний вигляд і весь свій старовинний шарм. Коли через багато років онук Маргіт Горощак-Дудинської Олександр Дудинський приїхав до Ужгорода, сфотографував цей напівсиній, напівсірий будинок і показав удома світлини своїй старенькій бабусі (доньці Маргіт), вона ледь його впізнала, і лише тихо заплакала, згадуючи щасливе дитинство і свої візити до бабусі Аугусти.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"  

Подібні новини



Популярні новини

Автоаварія на Хмельниччині: травмовано пенсіонерку

    Автоаварія

  28-річний місцевий житель на автомобілі "ВАЗ 21099" скоїв наїзд на 61-річну жінку, яка вийшла на проїжджу частину дороги поза межами пішохідного переходу, ...