Ця стаття з рубрики “Реформи в регіони” – вже четверта історія успіху закарпатських підприємців, що працюють у деревообробному бізнесі. Така увага до галузі дивного, адже деревина і вироби з неї упродовж останніх років стабільно займають близько 10% у структурі експорту закарпатської продукції. Відповідно, й успішних закарпатських компаній вистачає.
Раніше ми писали, як працюють і велике ТОВ “ВГСМ”, що робить стільці для IKEA, і середня за розмірами компанія “К'Лен”, яка експортує в Євросоюз 90 % виготовлених меблів, і маленька сімейна фабрика Йосифа Павлика, котрий за останній рік вийшов на ринки 4 країн ЄС та Ізраїлю.
.PNG)
А l'histoire de succès (історія успіху), яку пропонуємо вам сьогодні, – про французького бізнесмена, який 20 років тому приїхав в Україну у відрядження, побачив можливості заробляти тут, одружився на українці і залишився жити на Закарпатті. Далі – класика бізнесу по-нашому: українські партнери обдерли до липки європейського підприємця. Він залишився без компанії і з величезними боргами.
Утім, мсьє Ален після цього не махнув рукою на Україну й не повернувся у Францію. Він залишився в Хусті, розпочав усе з нуля і заснував нове підприємство, в штаті якого нині вже півтори сотні працівників. Зараз Ален Бабель успішно масштабує бізнес, розширює асортимент, запускає нові виробничі потужності.
.jpeg)
Українські реалії і французькі легенди
Пан Ален українською з журналістами майже не спілкується. Замість нього це робить його дружина і партнер у бізнесі – Вікторія Алексович.
.PNG)
– Мій чоловік приїхав в Україну в 2000 році, відкрив підприємство, був засновником товариства, але мав тут таких “партнерів”, які за 2 роки висмоктали з нього гроші і “кинули”. Він розпочав усе спочатку і в 2004 році ми відкрили нове підприємство – ТОВ “Wood international”, – розповідає пані Вікторія.
Спочатку нова компанія просто купувала і відправляла на експорт деревину. Потім з'явилася продукція з доданою вартістю: дерев'яні будинки для експорту в Європу. А ще пізніше – у 2014-му – повернулися до справи, якою Ален Бабель займався у Франції. Так у Хусті почали виготовляти клепки для дубових бочок.
Наразі клепка – основна спеціалізація підприємства. Вся продукція іде на експорт. Наразі, каже пані Вікторія, питання пошуку нових партнерів не стоїть, бо не встигають забезпечувати навіть наявні запити. При цьому обсяги у компанії немалі – переробляють близько 800 кубометрів деревини щомісяця. На виході – експорт близько 200 кубів готової клепки на місяць.
Вікторія Алексович каже прямо: українська продукція вабить європейських бондарів лише низькою ціною. І розповідає популярну легенду, ніби справжнє вино можна зробити тільки в бочках, які виготовлені з дубів, що виросли у лісі в центральній частині Франції La forêt de Tronçais. Мовляв, дуби з інших регіонів – не підійдуть.
– Якби так було насправді, то лісу Тронсе давно вже не залишилося б, – усміхається пані Вікторія.
Гроші – у бочку
У перспективі ТОВ “Wood international” планує також запуск виробництва готових бочок. Але тільки тоді, коли на них буде стійкий попит у Євросоюзі. Для українського ринку їх робити практично невигідно.
Поки на українські бочки немає стабільного попиту в Європі, хустяни знайшли інший спосіб розширення асортименту – так звані альтернативні вироби для виноробства. Це дубові кубики, або стружка, або щепа (різного калібру і ступеню прожарювання залежно від того, який смак вина хоче отримати винороб). Хустські підприємці кажуть, що у світі є величезний попит на продукцію, що може стати альтернативою бочкам. І ось чому.
– Класичний спосіб виготовлення вина передбачає спочатку його дозрівання у дубових бочках, а потім розливання у пляшки. Але бочка має свій термін придатності і він дуже короткий, лише 3 роки. Після трьох років бочка вже не може нічого віддати вину, – пояснює Вікторія Алексович. – Далі є два варіанти: або її викинути, або покласти в неї альтернативні вироби, які продовжать їй життя. При цьому винороб дуже суттєво економить: альтернативні вироби у 7-10 разів дешевші, ніж дубові ємності. У світі стає все менше якісної деревини для виготовлення бочок, і майбутнє однозначно – за альтернативними виробами.
Тут варто зауважити дуже цікавий нюанс, яким часто нехтують українські бізнесмени. Водночас він підкреслює європейський підхід до справи Алена Бабеля. Мова про захист інтелектуальної власності. За словами Вікторії Алексович, їхня компанія купила патент на технологію виготовлення альтернативної продукції для виноробства, яка базується на техніці бузінаж (bousinage).
Найбільша проблема – недоступні кредити
Вікторія Алексович розповідає, що запуск виробництва альтернативної продукції для виноробства – витратна справа. По-перше, потрібно багато робочої сили. Тому наразі це можна і вигідно робити в Україні, де зарплати поки що не такі, як в Європі. Там дозволити собі таке виробництво може далеко не кожен.
По-друге, треба закупити нове обладнання. Тоді хустське підприємство могло б працювати на потужностях, які дозволяють заробляти. За словами Вікторії Алексович, конкуренція серед виробників “альтернативи” є, і що далі, то вона жорсткіша. Та водночас цей ринок дуже великий і місця на ньому вистачить усім. Наприклад, Китай навіть не помітить, коли на його ринок вийде закарпатський виробник, навіть якщо хустяни продаватимуть там всю свою продукцію, вироблену на максимальній потужності.
Але спочатку потрібно вийти на великі обсяги виробництва, а для цього – інвестувати в обладнання. А з цим якраз і проблема.
– Єдине, що нам заважає – брак грошей. Як може розвиватися підприємство, коли недоступні кредити? І проблема не стільки в тому, що відсотки високі. Позику просто нереально отримати. От нам зараз треба закупити нову лінію за 2 мільйони євро. А жоден з наших банків не дає такої суми. Під жодні відсотки. Є ліміт кредиту і все. Можете мати майна хоч на 100 мільйонів, все одно не отримаєте позику. Якби наше підприємство фізично знаходилося за кордоном, ми могли б узяти 4-5-10 мільйонів без проблем під 0,36-0,76%, максимум під 1 % річних.
За мораторій, проти пилорамщиків
Інша проблема, з якою стикається хустське підприємство (як і решта згаданих на початку тексту закарпатських деревообробних компаній) – нестача деревини. У виробництві використовується тільки дуб. Купують його по всій Україні. І знаходять насилу.
– Деревини у нас все менше, а всі кидаються у ліс, бо думають, що це найперспективніша галузь. За такої великої кількості виробників неможливо всіх забезпечити сировиною, – пояснює пані Вікторія. – Тим більше, що основна маса “бізнесменів” хоче просто купити кругляк, попиляти його і швидко продати. Тобто ні робочі місця не створюють, ні податки не платять, одна людина собі заробляє. Пилорамщик може переробити більше деревини, ніж ми зі 145 працівниками, але податків сплатить у 150 разів менше. Це маразм!
Зважаючи на все це, керівники ТОВ “Wood international” дуже позитивно оцінюють мораторій на експорт кругляка до ЄС. У той же час вони кажуть, що в українських лісах багато проблем. Наприклад, лісосіки розробляють неправильно, витягуючи з лісу все, що можна, і не думаючи про те, що буде завтра. Крім того, немає відповідного контролю, сервісу, обслуговування лісу. Насадження молоді роблять, але потім за ними не доглядають. Для галочки посаджено, а далі все заростає чагарниками. Тому, на думку Вікторії Алексович, у наших лісів дуже складне майбутнє.
Водночас двом найбільшим проблемам, з якими стикається хустська компанія, можна протиставити два досягнення (або ж великі зміни), які суттєво спростили роботу експортеру. По-перше, після підписання Угоди про асоціацію і Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС ТОВ “Wood international” експортує продукцію з нульовою ставкою мита (до того сплачували до 3% від вартості). А по-друге, компанія не має жодних проблем з відшкодуванням ПДВ: процес іде автоматично і переважно вчасно. Ще 5-7 років тому про таке навіть не мріяли.
Цікавих ринків багато, та український не серед них
Повертаючись до теми реалізації продукції ТОВ “Wood international”, цікавимося потенціалом українського ринку. Виявляється, в компанії розглядають його “під дуже великим знаком питання”.
– Ринок виноробства в Україні нерозвинений. Ми наче в кам'яному віці порівняно з іншим світом. Навіть не з Європою, а порівняно з Південною Африкою або Чилі, – каже Вікторія Алексович. – Наприклад, українські винороби поки що майже не знають, що таке альтернативна продукція. Ми плануємо її популяризувати. Менеджери з продажу і енолог (фахівець із виноробства – Я.С.) з березня почали зустрічі з нашими виробниками вина і коньяку. Тож побачимо, як піде справа.
За словами пані Вікторії, найбільша проблема вітчизняного ринку в тому, що українець завжди хоче купити найдешевше. Він не дивиться на якість, а лише – на ціну. Тому зараз значно цікавіші закордонні клієнти. До прикладу, хустські виробники у найближчій перспективі хочуть зайти на ринок Грузії. А щоб спеціально не їздити до кожного винороба, шукають там хорошого дистриб'ютора.
Паралельно підприємство готується до сертифікації виробництва за стандартами ISO 22000 (бо продукти ТОВ “Wood international” класифікуються як харчові). Поки що під такий сертифікат переобладнали один цех.
Цікаво, що ISO 22000 хустянам потрібен не так для експорту в ЄС, як для виходу на ринки Індії, Китаю, Чилі, Австралії, Південно-Африканської республіки. Ці країни дуже чутливі до харчових продуктів і їх сертифікації. Якщо на коробці є штамп ISO 2200 – вони працюють з товаром, якщо немає – він їм нецікавий. Тому запуск нової лінії для нарощення потужностей із виробництва альтернативної продукції і сертифікація за стандартами ISO 22000 – два найважливіші пріоритети для керівників ТОВ “Wood international”.
І наостанок.
Завершивши розмову з Вікторією Алексович, просимо її чоловіка все-таки особисто відповісти на одне питання: чому після катастрофічного старту бізнесу в Україні він не повернувся додому, а залишився тут і почав усе з нуля?
– Тому що я вірю в Україну, – каже пан Ален. – Це дуже гарна країна, яка має майбутнє. Але треба за нього боротися. От я зустрів Вікторію, ми разом боремося і в нас усе виходить. Просто будьте оптимістами.
Ярослав Світлик, спеціально для “Про Заходу”
