Успіх у формуванні базового рівня місцевого самоврядування спостерігається всупереч інформаційному бруду, поширеним страшилкам про “знищення села” опонентами реформи і політиканами, які шукають приводів, щоб залишитись в інформаційному полі. Тепер вони свої зусилля направляють на очорнення наступного кроку – реформування субрегіонального рівня адміністративно-територіального устрою – районного. “Гвалт! Все пропало! Райони ліквідують! Гіпс знімають! Клієнт відходить!” Приблизно такі, неконтрольовані здоровим глуздом вигуки, лунають з уст переляканих реформою осіб. Лінки на ці заяви навмисне не публікую, щоб не сприяти поширенню фейків. Але маю для таких осіб добру пораду: пийте заспокійливе і знайдіть собі роботу, на якій від вас буде хоч якась користь.
Насамперед давайте розберемося, що таке райони. Вікіпедія каже, що райони – це адміністративно-територіальні одиниці другого порядку в Україні. Вони були створені ще в УРСР 1923 року, шляхом укрупнення землеуправлінських одиниць.
В Україні є 490 районів – це 490 районних рад, плюс 490 районних державних адміністрацій. Сьогодні, з формуванням нової, ефективної системи місцевого самоврядування базового рівня – спроможних громад, більшість повноважень і ресурсів від районів (читати районних рад та районних державних адміністрацій) перейшли до громад. Саме громади сьогодні тягнуть лямку місцевого економічного розвитку, надання освітніх, медичних, адміністративних, комунальних послуг. Іншими словами – саме громади дбають, аби їх мешканці жили в гідних умовах. Керівникам районних рад та районних державних адміністраціях навіть не залишено честі перерізати стрічки на відкритті нових ФАПів, шкіл, дитячих садків, Центрів надання адміністративних послуг. Для чого тоді такі районні ради і районні державні адміністрації? Може, час подумати, як їх зробити ефективними? Так, дуже зручно вчасно отримувати заробітну плату і ні про що не турбуватися. А тут бабах – і реформа. “Ви серйозно? Кому вона треба, якщо мене все влаштовує?!”, – вгадую думки окремих районних чиновників. І не можу з ними не погодитися. Їм справді дуже зручно. Але хтось же має чесно сказати, що нинішні райони потрібні лише чиновникам, а людям потрібні якісні послуги та умови для самореалізації.
А тепер щодо того, що “райони ліквідують”. Це неправда. Ліквідують стару, зашкарублу і вкрай неефективну систему районного управління. Заклади, які надають послуги ніхто з місця на місце не перенесе, Земля не зупиниться, сонце буде сходити і заходити. А на дві, три, чотири громади, які ще залишились необ'єднаними у нинішньому районі забагато цілої районної ради і районної державної адміністрації, які з'їдають немалі кошти платників податків та ще й палки в колеса вставляють громадам. Доцільніше ці кошти направити на будівництво доріг, на втілення проектів розвитку з доданою вартістю, на створення робочих місць і т.д. Інакше, якщо залишити все як є, то як відповідати на питання “чому нічого не змінюється?” Навряд чи когось задовольнить відповідь, що не змінюється нічого через те, що Іван, Петро, Марія не хочуть втрачати своїх посад і впливу на території.
Що буде замість радянської системи управління на районному рівні в новій державі Україна? Відповідь на це ми з вами отримаємо, коли буде підготовлено пакет відповідних проектів законів, які будемо всі разом обговорювати, дискутувати і врешті-решт приймати рішення. І якщо у когось немає хисту чи бажання стати до лав будівничих успішної країни, то хай хоч не заважає.
Автор: Юрій Ганущак, директор Інституту розвитку територій
