Ужгород міг мати музей міста у винних підвалах на вулиці Ольбрахта

У 1980-х роках в Ужгороді працював чиновник із дуже незвичною посадою – головний художник міста. Ця посада з'явилася при архітектурному управлінні міськвиконкому у 1985 році та проіснувала 5 років. Весь цей час головним художником Ужгорода був архітектор Володимир Лезу. Він знав місто, як свої п'ять пальців, бо до того працював заступником головного архітектора Ужгорода з 1975 року, а після того, з 1990-го по 1995-ий ще й очолював архітектурне управління. Головний художник мав працювати виключно над тим, щоб місто було красивим і цікавим з мистецької точки зору. Він вигадував, якими мають малі архітектурні форми, який малюнок повинні мати клумби, як зробити цікавою і естетичною рекламу. Так в центрі Ужгорода з'явилися ліхтарі, підвісна металева реклама, а сквери і дитячі майданчики прикрасили різними цікавими елементами. Про те, що було в Ужгороді в ті часи, і чого зробити не встигли, Володимир Лезу розповів і показав “Про Заходу”.

Підвісна реклама та ліхтарі в пішохідній частині міста

“80-ті були для Ужгорода десятиліттям розквіту, коли дуже багато чого робилося. Керував містом покійний Еміл Попович – мер, котрий чимало уваги приділяв благоустрою. Він вітав усі ідеї архітекторів і митців, всіляко сприяв тому, аби на вулицях міста з'являлися різні цікавинки. Саме тоді було вирішено зробити центр міста пішохідним, прикрасити його оригінальної рекламою та подбати про освітлення. Нині мало хто пам'ятає, але за дизайн красивих ліхтарів в історичній частині міста ми маємо дякувати Геллерту Кейсу. Ліхтарі там досі залишилися, а от підвісна реклама, над якою у своїй майстерні на вулиці Ольбрахта працювали Олександр Мадяр, Геллерт Кейс, Золтан Піцур, а пізніше й інші митці, – уже давно зникла, залишився лише ключ на місці колишнього кафе “Золотий ключик”. До мощення пішохідної частини приступили пізніше. Оскільки тоді у нас такої ФЕМ-плитки ще не робили, її везли аж із Кривого Рогу. Привезли так багато, що вистачило і на центр міста, і на нинішню набережну Незалежності. І зверніть увагу: скільки років тій плитці, а вона досі непогано збереглася. Якби за нею належним чином доглядали, заміняли у тих місцях, де просіла, то взагалі не було би проблем”, – розповідає Володимир Лезу.

Акваріуми замість плафонів на набережній

“Коли проводилася реконструкція набережної, ми дали завдання Машинобудівному заводу відлити опори для нових ліхтарів. Проект затвердили на той час дуже модний – зі скляними шароподібними плафонами. Але проблема полягала в тому, що таких плафонів ми ніде знайти не могли. Аж тут одного дня я зайшов у магазин спорттоварів на тодішній вулиці Суворова і побачив круглі акваріуми. Умільці з “Міськсвітла” придумали, як ті акваріуми закріпити на опорах, тож ми подзвонили на базу магазину спорттоварів і забрали звідти усі акваріуми, які в них були. Мушу сказати, що головною проблемою Ужгорода завжди були вандали. Не минуло і року, як більшість тих плафонів-акваріумів розбили. Поки у нас був запас акваріумів, ми їх заміняли, але потім запаси скінчилися, і ліхтарі довго стояли взагалі без плафонів”.

Вулиця Швабська – пішохідна

“Нинішня вулиця Швабська – тодішня Минайська – також мала бути пішохідною. Ідея взагалі була така, аби якомога більшу територію навколо історичного центру міста зробити вільною від автомобілів. Звісно, для того потрібно було знести маленькі старі швабські будиночки і побудувати замість них щось сучасне. Якщо ви спитаєте, чи не шкодував я, коли зносили будинки на Толстого та вздовж Минайської біля колишньої “України”, то я скажу, що не шкодував. Повірте, якби ми їх не знесли, Ужгород досі виглядав би, як велике село. Серед тієї одноповерхової забудови не було нічого історично і архітектурно цінного. Двори часто виглядали неохайно, з якимось сараями-прибудовами. Таке не повинно бути в середмісті обласного центру. Звісно, мешканці тих будиночків дуже переживали, звісно, їм часто виплачували несправедливо малу компенсацію. Я досі згадую одного дідуся, котрий вирощував на подвір'ї розкішні троянди. Вони були всім його життям, його розрадою, а комісія за кожен кущ троянди виписала дідусеві якийсь мізер. Але, незважаючи ні на що, час вимагав оновлення для цих вулиць. І таке оновлення мало чекати і на Швабську. Ми хотіли там побудувати ряд цікавих будинків, а між ними – прогулянкову зону з лавицями і фонтанами. Але не встигли”.

Площа навколо драмтеатру – не завершена

 “Не довело місто до кінця і планів із забудови території навколо драмтеатру. Спершу передбачалося, що зведенням театру реконструкція цієї території не завершиться. З обох боків залишалися вільні зони для можливих адміністративних або житлових споруд у такому же стилі. Як це мало виглядати, можна побачити на фото.

Щодо території перед драмтеатром з боку вулиці Толстого, то не можу не згадати в контексті останніх подій фонтан. Його ми проектували як перший світловий в області. Аби провести комунікації, витратили багато грошей і зусиль, там і мощення також виконане з дорогих матеріалів. І хоч, на жаль, той фонтан не працював і дня, його територію в наш час не можна було віддавати під забудову”.

Музей міста у будинку Броді та підвалах

“Нинішній Центр гунгарології УжНУ (у дорадянській часи – будинок прем'єр-міністра Підкарпатської Русі Андрія Броді) на вулиці Замковій у 80-х роках мав можливість перетворитися на музейну установу. Ми розробили сміливий проект, поєднавши сходами віллу з вулицею Ольбрахта через проміжну терасу з басейном та парком. На Ольбрахта музей продовжувався би у винних підвалах, де могла би розміщуватися експозиція з історії виноробства. Задумка, гадаю, була цікава, але реалізувати її не вдалося. Зате під час підготовки проекту мені вдалося дослідити і нанести на карту всі винні підвали на вулиці Ольбрахта. Їх там дуже багато, деякі з них були навіть дворівневими. Нині, думаю, виглядають вони набагато гірше, більшість, мабуть, підтоплені або засипані”.

Малі архітектурні форми від митців та студентів

“Ужгород завжди був і є багатим на талановитих митців. У 80-х у нас виникла ідея максимально залучити їх до облаштування скверів і зелених зон. Студенти художнього училища могли виконати свої дипломні роботи, подарувавши їх містові. Натомість ми давали на виконання роботи матеріали і гроші. Так, наприклад, у нинішньому сквері Масарика з'явилися гігантські дерев'яні різьблені гуцули.

Найрізноманітніші скульптури і композиції були встановлені по всьому місту – це було дуже гарно.

Такою була композиція з кераміки  біля колишнього ФМК

Декоративні керамічні стільчики стояли колись біля магазину “Меблі”

Одного разу ми навіть з Угорщини митців запросили, і вони зробили у дворі багатоповерхівки за універмагом “Україна” дуже цікавий дерев'яний дитячий майданчик. На жаль, вандали дуже швидко понищили усе це. Ось я покажу вам газету із заміткою про те, що не пройшло і року, як дерев'яний майданчик, подарований угорцями, був знищений. Але нині ця ідея, як на мене, знову є актуальною, бо могла би подарувати Ужгороду нові родзинки, яких тут так не вистачає”.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”