У Карпатах цієї зими що не день, то нові заблукалі. За повідомленнями закарпатських рятувальників, ще й перший місяць 2019 року не завершився, а гірські рятувальники вже 51 раз надавали допомогу туристам. Двох, на жаль, врятувати не вдалось. Якщо порівняти зі статистикою 2007 року, коли за весь рік рятувальники тоді ще МНС врятували в горах 33-х осіб, цьогорічна цифра вражає. Про причини, гучні історії та способи уникнути сумної долі постраждалих у горах “Про Захід” розпитував прес-офіцера ДСНС Наталію Батир.
Перш за все цікавимося статистикою в роботі гірських рятувальників області. На жаль, нині немає відомостей про те, скількох зниклих туристів у зимовий період в горах знаходили працівники пошуково-рятувальних гірських загонів, коли ще були окремим воєнізованим підрозділом. А от після того, як гірська пошукова служба у 2000 році увійшла до складу МНС, а пізніше ДСНС, дані дуже різняться і залежать від того, наскільки сніжною була зима. Як ми вже зазначали, у 2007-му за весь рік на Закарпатті в горах допомога надавалась лише 33 особам, зате у 2010 були врятовані рекордні 463 людини (ще три – загинули). Минулого, 2018-го, року в горах врятували 288 туристів, на жаль, ще четверо – загинули.
Початок цього року теж показує невтішні тенденції. Сніжна зима вабить до Закарпаття багатьох туристів, котрі часто ставляться до відпочинку недбало. “Перша причина всіх нещасть туристів у горах – легковажність, – розповідає Наталія Батир. – Так само, як той німець, котрого ми врятували кілька днів тому, вважав, що за кожним поворотом у Карпатах є село, інші також думають, що у нас заблукати неможливо. Наші рятувальники вже бачили серед заблукалих і жінок на підборах, і сімейні пари з кількамісячними немовлятами, і туристів, котрі полізли у засніжені гори в кросівках. До походів у нас часто ставляться, як до розваги, серйозно не готуються, а потім мають проблеми. Добре, якщо все закінчується переляком, але бувають і значно серйозніші наслідки. Київський фрірайдер Ігор, котрого ми цьогоріч на Різдво шукали чотири доби на схилах Гимби, наразі готується до операції, лікує обморожені кінцівки. У попередні роки інші фрірайдери під час спуску з тієї ж Гимби потрапили під лавину. Один загинув, інший же пролежав 28 годин на снігу, тож коли його відшукали і доправили до лікарні, медикам не залишалося нічого іншого, як ампутувати йому ногу.
.jpg)
Перша загибель у горах цього року трапилась внаслідок того, що в людини просто забракло сил, аби піднятись на схил, тож він просто замерз. Цей чоловік зі своїми товаришами катався на схилах Гимби, куди їх вивези місцеві жителі на снігоходах. Коли хлопці загубилися, рятувальники телефоном скерували їх у бік села Березники Свалявського району. Однак ті ж місцеві казали їм, що у Березники за ними не поїдуть, бо це далеко, і порадили знову підніматися на схил гори. Серед цих фрірайдерів двоє були на сноубордах і один – на лижах. Лижнику підніматися у своїх черевиках було дуже важко і незручно, тож через деякий час він просто не міг рухатися. Уявіть лише, наскільки він був знесилений і, мабуть, геть втратив надію і жагу до життя, що вже не боровся, а просто ліг на сніг і замерз”.
Отже, перше, до чого закликають рятувальники усіх, хто збирається в гірський похід чи займається фрірайдом (тобто, катанням на лижах чи сноуборді поза облаштованими трасами) – це належна підготовка. Відповідний одяг, хороше спорядження та корисні речі в рюкзаку є обов'язковими і допоможуть, в разі проблеми, зберегти життя. От, наприклад, на тій же Гимбі цього місяця загубився фрірайдер, котрий після історії з киянином Ігорем так підготувався до катання, що міг би провести у горах і тиждень. Він мав із собою і запас енергетичних батончиків, і заряджений телефон, і газову горілку, і термос з гарячим напоєм, і термоковдру, і теплі запасні шкарпетки, зумів розвести багаття, зігрітися, тож коли його знайшли рятувальники, був ситий і здоровий.
.jpg)
Друга порада стосується власне співпраці з рятувальниками. Перед виходом в гори кожен турист чи група повинні зареєструватися, залишити свої дані, номери телефонів, окреслити маршрут. Це можна зробити навіть за номером “101” і послуга ця є абсолютно безкоштовною. Якщо ж рятувальники застерігають вас не йти цього дня цим маршрутом, попереджають про погані погодні умови, не варто ігнорувати попередження, як ті туристи, котрі, не послухавшись, вийшли днями у похід на Рахівщині, а зрештою опинилися під лавиною.
На жаль, туристи не думають про те, що нехтуючи порадами, вони наражають на смертельну небезпеку не лише себе, а й рятувальників. У березні 2010-го так само на Гимбі група рятувальників, вийшовши на пошуки туристів, вночі потрапила під лавину. Дев'ять днів тривали пошуки 65-річного рятувальника Василя Вербищука. І поки туристи, на пошуки яких він вирушив, ризикуючи своїм життям, вже спокійно відпочивали вдома, тіло Василя Вербищука в ущелині відкопав його власний син – також гірський рятувальник.
Третя порада від працівників ДСНС – кататися на підготовлених трасах. Звісно, туристи на Закарпатті губляться і влітку також, та все ж узимку їхня кількість завжди більша. Виною тому – любов до фрірайду. Улюбленою горою українських фрірайдерів є сумнозвісна Гимба на масиві Полонина Боржава. Небезпечна, зі складним рельєфом і частими туманами вона чомусь, мов магнітом, вабить фрірайдерів. Загубитися на схилах Гимби дуже легко, особливо коли на гору раптово опускається густий туман. Більшість фрірайдерів на Гимбі губляться саме через це явище. Потім розповідають, що повітря було схоже на молоко, а далі витягнутої лижної палиці взагалі не можна нічого розрізнити. Гимба стала місцем смерті для багатьох людей, тому якщо вже фрірайдери не можуть дотриматися третьої поради і впевнені у своїх силах, то принаймні слід взяти до уваги першу і другу пораду рятувальників: готуватися і попереджати.
.jpg)
Тут слід згадати численні дописи у соцмережах у ті дні, коли на початку року на Гимбі шукали київського фрірайдера Ігора. Багато хто тоді писав, що Ігор сам винен у своїй біді, що рятувальники не мають шукати людей, котрі свідомо наражають себе на небезпеку, і що Ігор мав би відшкодувати державі витрачені на його порятунок кошти. Прес-офіцер обласного управління ДСНС Наталія Батир запевнила: ніхто з Ігора чи його сім'ї гроші за порятунок не вимагав і, звісно, цього робити не буде. Рятувальні операції фінансуються державою, конкретно же на пошуки Ігора із використанням гелікоптера витратили близько 200 тисяч гривень державних коштів.
Цікаво, що все частіше на Закарпатті почали губитися іноземці. За словами Наталії Батир, вони приїздять на наші гірськолижні курорти, спокушаючись на низькі ціни, однак не знаючи ані місцевості, ані мови, нехтуючи правилами попередньої реєстрації, часто так само легковажно йдуть у походи чи на фрірайд. Буквально кілька днів тому рятувальники відшукали на Рахівщині німецького туриста, котрий вважав, що на Закарпатті загубитися неможливо. Минулоріч місцевий житель вивіз на ратраку в гори 26 польських туристів, а коли ті загубилися і подзвонили своєму водієві, той сказав, аби дзвонили не йому, а рятувальникам. Але найзагадковішою залишається історія з 24-річним чехом, котрий зник на Воловеччині ще у 2013 році. Спершу його шукали рятувальники, оскільки їм повідомили, що чоловік ввечері вийшов покататися на гору Темнатик, однак коли тривалі пошуки, які проводили і тоді, коли вже зійшов сніг, не дали результатів, справу, підозрюючи не нещасний випадок, а кримінал, передали поліції.
Наразі на Закарпатті в управлінні ДСНС працюють понад 60 гірських рятувальників. В основному це місцеві мешканці, котрі знають на території своєї відповідальності кожен камінець. Слід сказати, що заробітна плата у цих відважних людей зовсім невелика, тому штат гірських рятувальників нині й не укомплектований повністю. Справді, нелегко знайти людей, котрі днями й ночами, у глибокому снігу, тумані, під сильним вітром, ризикуючи життям, ходитимуть горами й лісами, шукаючи заблукалих туристів. Це робота для справжніх відчайдухів, та й не робота радше, а просто покликання.
.jpg)
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
