Втрачений Ужгород: як у залізного мосту з’явилися бокові сходи (Фото)

Опубліковано:

На місці нинішнього пішохідного мосту до осені 1944 року стояв його красивий попередник – широкий, транспортно-пішохідний, який люди називали просто залізним. Його звели у 1898 році на місці старого дерев'яного мосту, і тоді ж обабіч нього з боку тодішньої Орлиної площі (нині – площі Петефі) побудували два бічні спуски для пішоходів. Нині ми розкажемо про один із них, той, що вів з мосту на Фюзеш, або Вербову вулицю (нині – Православну набережну).

На старих фотографіях Ужгорода можна побачити зовсім не ті сходи, які там є нині. Вони були доволі вузькі і круті, люди скаржилися, що  не можуть безпечно пересуватися ними, особливо взимку. Взагалі-то пішоходи, вийшовши, скажімо, з мосту на Орлину площу, мали би одразу з тротуару зійти вниз сходами, залишивши проїзд униз до площі для транспорту. Однак через те, що сходи були вузькими і незручними, городяни ними майже не користувалися, натомість спускалися проїжджою частиною, так, як ми це робимо нині.

Саме зі скаргою на це звернулася у 1930-му році поліційна дирекція Ужгорода до міської управи. Тоді, у чехословацький період, Орлина площа вже носила ім'я президента республіки Томаша Ґарріґа Масарика, а нинішня Православна набережна була названа ім'ям чеського історика Франтішека Палацького. Комісар відділу безпеки ужгородської поліції Юнгвірт в офіційному листі до міського керівництва, писав: “Права сторона підйому від Масарикової площі до залізного мосту через річку Уж є сильно завантаженою, тому часто пішоходи використовують проїжджу частину, наражаючи себе на небезпеку. Перед мостом є сходи, якими мають користуватися пішоходи, але вони знаходяться в такому поганому стані, що є небезпечними. Прошу, аби уряд цю проблему вирішив і зробив пересування пішоходів безпечним”.

Про те, що сходи є незручними, а пішоходи до мосту і з нього йдуть проїжджою частиною, лавіруючи між автомобілями, возами та велосипедами, міська управа, звісно, знала. Але знала і те, що у важкі роки всесвітньої економічної кризи не може собі дозволити влізти у ще більші кредити, а в місті вже і так велися масштабні будівництва, які потребували великого фінансування. Не дивно, що міська управа вирішила скинути зі своїх плечей відповідальність за незручні сходи, переклавши проблему на плечі Земського уряду (грубо кажучи, обласної влади). Мотивувала це міська управа тим, що через залізний міст проходить державна дорога “Кошице-Яблуніце”, а державні дороги утримувалися з бюджету земського. Разом із проханням про ремонт сходів міська управа у своїх листах просила роз'яснити, хто повинен прибирати державну дорогу “Кошице-Яблуніце” в межах Ужгорода.     

У листопаді 1930-го до міської управи надійшла відповідь, у якій Земський уряд наголошував, що місто за усталеними традиціями має прибирати вулиці, тротуари та сходи в своїх межах. Щодо ремонту сходів біля залізного мосту, то в уряді погоджувалися з необхідністю їх розширити, аби громадськості було зручно і безпечно ходити. Однак фінансувати такі роботи відмовилися, мотивуючи це тим, що сходи не є частиною державної траси, а ведуть до міських вулиць. Також Земський уряд радив звернутися по допомогу до Міністерства громадських робіт.

Два варіанти (альтернатива “А” і альтернатива “В”) перебудови сходів

Така відповідь міській управі не сподобалася. Серед інших документів цієї справи, які зберігаються в Державному архіві Закарпатської області, є навіть підкріплена копія протоколу зібрання міської управи за 1896 рік, коли під головуванням мера міста др. Шандора Люлеї члени управи, розглядаючи питання зведення залізного мосту, говорили про будівництво сходів і відведення під них землі, як про один цілісний із мостом об'єкт. Таким чином міська управа, певно, намагалася довести Земського уряду, що сходи все ж є частиною мосту, а, отже, і державної дороги “Кошице-Яблуніце”, яку повинні ремонтувати за кошти уряду.

Уявіть собі: такі письмові суперечки тривали цілих чотири роки. За цей час вже і мешканці набережної Палацького до міської управи зверталися з проханням переробити сходи. Підписалися під цим листом і звичайні мешканці, і керівництво ужгородської філії Аграрного банку, який працював на куті площі Масарика і набережної Палацького. У листі йшлося про те, що люди постійно на цих сходах падають, ламаючи руки, особливо часто – взимку. Не є вони, мовляв, привабливими і для гостей міста. Тому просили відремонтувати сходи “хоча би так, як це зробили на іншій стороні, яка веде до Кожелузької вулиці”.

Альтернатива “А”, яка і була реалізована

У 1934-му Земський уряд надіслав міській управі доволі жорсткого листа, вкотре нагадуючи про необхідність відремонтувати сходи. Нагадував, що ще у 1890-му місто затвердило вище, ніж було потрібно, мостове мито саме для того, аби утримувати міст, його тротуари та сходи, прибирати їх, кропити водою влітку та очищати від снігу й льоду взимку. Тоді, нарешті, управа погодилася за власні кошти відремонтувати сходи, але поставила умову, що Земський уряд не вимагатиме, аби місто утримувало асфальтове покриття частини траси “Кошице-Яблуніце”, яка проходить вулицями Маломостецькою, Рашина та площі Фенцика (тобто, початком вулиці Волошина, частиною Корзо та площею Театральною). Мабуть, тоді ж, у 1934-1935 роках, і почали перебудову сходів.

Цікаво, що готові проекти перебудови міська управа мала ще у 1931-му. На жаль, на проектах не вказане ім'я того, хто над ними працював, але автор розробив одразу два варіанти перебудови сходів. Альтернатива “А” передбачала такий вид сходів, який є нині, тобто вздовж стіни й підйому на міст. Вона пропонувала повну перебудову сходів зі зведенням бетонної з колотим каменем основи. З бетонного майданчику вниз вели 13 гранітних сходинок, обов'язково висотою 15 сантиметрів, бо це найзручніша для дорослої людини висота сходів. Також з одного боку мала стояти огорожа, знизу майданчик слід було заасфальтувати. Такий варіант коштував би міській управі 35 тисяч Кч.

Альтернатива “В”

Альтернатива “В” передбачала оновлення і розширення старих сходів, перпендикулярних до стіни. Цей варіант був дешевшим, коштував 30 тисяч Кч. На жаль, у документах немає пояснення, чому зрештою у міській управі зупинилися на дорожчій альтернативі “А”. Можливо, її визнали все ж зручнішою і безпечнішою для пішоходів. Тож тепер, коли будете проходити цими сходами, згадайте, яку бурхливу історію вони мають, а ще порахуйте, чи справді там є 13 гранітних сходинок.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід” 

Про Захід