Погода Ужгород, Закарпаття 1 °C
прозахід
новини західної україни
Середа, 12 грудня 2018 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: стара пожежна станція (Фото)

грудня 06
17:04 2018

 

Хто з вас, жителі Ужгорода, нині впізнає в обличчя місцевих пожежників-рятувальників? Мабуть, таких є одиниці, і це насправді непогано, бо означає, що в місті пожежі й надзвичайні ситуації трапляються рідко. А колись пожежники були для Ужгорода героями, котрих на вулицях впізнавали геть усі. Та й роботи в них було набагато більше, ніж зараз, бо були вони також і рятувальниками, і "швидкою допомогою". Як працювали ужгородські пожежники у дорадянський час, хто і коли звів стару пожежну станцію, яка працює й донині, та чому жителі Доманинців брали ту станцію облогою – розкаже нині "Втрачений Ужгород".

Краєзнавець Петро Сова у своїй відомій книжці "Прошлое Ужгорода" згадував, що здавна місто часто потерпало від пожеж. Оскільки більшість хатин мали солом'яну стріху, вогонь перекидався з будівлі на будівлю дуже швидко. Саме ті часті пожежі, які завдавали людям великої шкоди, у свій час пришвидшили розвиток Ужгорода, бо примусили міську управу видати розпорядження про зведення будинків лише з каменю чи цегли. У 1861 році, крім того, управа заборонила рішенням № 100 покривати нові будівлі соломою, замінивши її на ґонт або черепицю. Останній будинок із солом'яною стріхою, за даними Петра Сови, був знесений розпорядженням міської ради у 1894 році на вулиці Берчені.

Перший детальний пожежний регламент був прийнятий у місті ще у 1735 році. Як писав той же Петро Сова у газеті "Kárpáti Igaz Szó" за 1970 рік, за цим регламентом куріння в стайні, на горищі та господарських приміщеннях каралося штрафом або 12-ма ударами палицею. Кожен на подвір'ї мав викопати колодязь або поставити біля будинку бочку з водою і кілька міцних драбин. Крім того, у визначених публічних місцях (на вулиці Єпископській, перед будівлею гімназії, біля корчми "Чорний орел", біля скотобійні) мали завжди стояти напоготові вози з бочками з водою, відрами та чаклями (так називали довгі палки з гаками, якими зручно було скидати з дахів солому). Якщо в  місті починалася пожежа, про неї всіх жителів попереджали боєм церковних дзвонів. Також вночі на вежах церков мали у випадку пожежі запалювати лампу, а вдень – вивішувати червоний прапор. За дотриманням протипожежної безпеки тоді наглядали жандарми, котрі час від часу проводили обходи дворів і помешкань жителів, перевіряючи, аби все було в порядку.       

У 1875 році в Ужгороді створили "Об'єднання добровільних пожежників" (керівником його був Йожеф Бьосормені), та, мабуть, добровольців у ті часи було мало, бо вже у 1893 році місто постановило, що всі місцеві чоловіки віком від 20-ти до 40-ка років мусять чергувати на пожежній службі. Цікаво, що від цього обов'язку звільнялися священики, хворі, каліки, солдати та чиновники. Крім того, багаті люди могли від служби відкупитися. І все ж початком професійної пожежної служби в Ужгороді Петро Сова вважав створену у 1903 році команду, члени якої нарешті почали отримувати за роботу заробітну плату. У книжці "Прошлое Ужгорода" краєзнавець писав, що в той час пожежна станція розміщувалася у дворі ратуші. Ратуша же з 1900 року працювала у приміщенні нинішнього Торгівельно-економічного коледжу на вулиці Капітульній, 3, де двору, як такого, нині й нема.

 

Герб ужгородських пожежників

 

У 1904 році станція переїхала на вулицю Гонведську, де здавна розташовувалася казарма,  яка носила ім'я цісаря Франца Йосифа. Аби уявити собі розташування казарм і плацу, пригадайте, як виглядає квартал між нинішніми вулицями Добрянського, Острівною та Кармелюка. Саме на місці нинішніх багатоповерхівок позаду так званого "перечинського" автовокзалу і знаходилася велика територія військового містечка до того, як армійці переїхали звідти на нинішню вулицю Другетів. Сталося це якраз у 1904 році, тож ужгородським пожежникам виділили одноповерхову будівлю військового складу для того, щоб облаштувати там пожежну станцію.

На жаль, нам не вдалося знайти жодної світлини тієї будівлі, в якій пожежники працювали більше 20 років. Але збережений з тих часів віз із ручним насосом, який і досі можна побачити на подвір'ї 14-ї пожежно-рятувальної частини на вулиці Болгарській дозволяє уявити, як у ті часи працювали 5 штатних та близько 40 добровільних ужгородських пожежників. Це сьогодні пожежники, отримавши повідомлення про вогонь телефоном, мусять швидко одягнутися у спеціальний одяг, зстрибнути до автомобіля і в лічені хвилини виїхати, а тоді час витрачався не на спецодяг, а на запрягання возу. До того часу, поки в місті не з'явилися телефони, до пожежників ще треба було добігти, аби повідомити їх. Лише тоді вони виводили зі стайні коней, запрягали їх у віз з ручним насосом і відносно швидко їхали на гасіння пожежі.

 

Як видно з фото старого ужгородського пожежного возу, струмінь води подавався з резервуару під ним через пожежний рукав, але для цього потрібно було добряче попрацювати, вручну сильно натискаючи з обох боків на ручки насоса. До слова, забирати воду цей насос міг і з відкритих водойм, тож якщо будівля знаходилася біля Ужа чи каналу Малого Ужа, то проблем із водою для гасіння взагалі не виникало.  

Цікаво, що гасити пожежі ужгородських вогнеборців викликали і до сусідніх сіл, однак за це вони просили у старост цих населених пунктів окрему оплату. Аби уявити, яких масштабів у селах тоді набували пожежі, розкажемо про випадок у 1928 році, коли у Великих Геївцях шестирічна дитина з необережності підпалила будинок своїх батьків. Сильний вітер роздмухував вогонь, який перекидався на інші будинки, тож поки з Ужгорода приїхали пожежники і почали гасити полум'я, на місці 40 хатин уже було суцільне згарище. Газети писали, що пожежа знищила половину села, в хлівах погоріла худоба, кілька людей мали сильні опіки.

А от у 1930-му році пожежі охопили сусідні з Ужгородом Доманинці. Селяни підозрювали, що причиною дивних частих займань є умисні підпали. Ситуація була складною, щотижня все село кидалося на гасіння нової пожежі, нерви в людей здавали. Підбурювалося їх і те, що ужгородські пожежники одного такого разу не приїхали, бо керівництво Доманинців відмовилося їм платити за попередні виїзди. Оскільки у той раз без допомоги ужгородських пожежників вогонь наніс жителям особливо великої шкоди, розгнівана громада пішки рушила до станції вогнеборців. Мешканці Доманинців взяли станцію в облогу, нікого не випускали, кричали і погрожували. Якби у ситуацію не втрутилися місцеві жандарми, які розігнали агресивний натовп, пожежникам точно би добряче дісталося від селян.

До речі, у той час пожежна станція вже розташовувалася у тій будівлі, яка і нині служить рятувальникам і є базою 15-ї державної пожежно-рятувальної частини. Як засвідчують документи Державного архіву Закарпатської області, нову будівлю на місці старого складського приміщення, пристосованого для потреб пожежної служби, міська управа задумала звести у 1925 році. Свої проекти подали три будівельники: Дьордь Сабо, Йожеф Ковальчик та фірма "Штерн і Гамош". Проект Самуеля Штерна та Людвіка Гамоша був найдешевшим, тож саме їхній фірмі доручили звести нову будівлю пожежної станції.

 

За проектом, це мала бути двоповерхова будівля з трьома різними входами. У передньому приміщенні на першому поверсі спроектували три гаражі для пожежних автомобілів (це при тому, що в ті роки ужгородська команда ще не мала жодного), а на другому поверсі – одну простору кімнату для відпочинку пожежників з 10-ма ліжками та невеличку кімнату з телефоном, де, мабуть, мав сидіти черговий диспетчер. Заднє одноповерхове довге приміщення було по-суті стайнею, бо майже весь його простір займали загони для 11 коней.

 

Коли закінчили будівництво – до кінця неясно. За архівними документами, у 1926 році фірма "Штерн і Гамош" вже отримала від міської управи гроші за зведення першого поверху пожежної казарми. Тоді як Петро Сова у статті в газеті "Kárpáti Igaz Szó" за 1970 рік писав, що нову будівлю пожежники отримали на початку 30-х років, тоді ж, коли й нові пожежні автомобілі. До речі, просили ці автомобілі пожежники ще з початку 20-х років. Так, в архіві зберігаються листи до міської управи, в яких вони навіть прораховують, скількох коней може замінити один автомобіль і наскільки зменшаться витрати на корм для коней та їхній догляд.

 

Цікавими є також архівні документи, з яких ми дізналися про ще один аспект роботи пожежників. Виявляється, у 20-30-х роках 6 штатних ужгородських пожежників мали виконувати у громадських місцях функцію наглядачів за протипожежною безпекою. Вони чергували на театральних виставах, кінопоказах, балах, концертах, причому організатори мусили їм за це платити. Якщо під час цих заходів ставалося якесь займання, саме ці пожежники першими починали гасити вогонь, організовано виводити людей тощо. Але оскільки такі нещастя траплялися вкрай рідко, багато хто вважав, що присутність пожежників і окрема платня за це є зайвою і вельми витратною. Так, у 1928 році товариство "Просвіта" надіслало міській управі листа, у якому скаржилося, що вважає щоденне чергування одного офіцера пожежної служби і 4 добровольців на кожному кінопоказі в кінотеатрі "Уранія" недоречним. "Наше кіно є зовсім модерно уряджене, має велике число виходов, в салі і почекальні є гідранти з водою, кроме того, апарати до хемічного гашеня вогню, а нам містом назначено аж чотирьох людей із пожарной сторожи", – скаржилася "Просвіта". Далі товариство зазначало, що кожному пожежнику мусить платити 15 корун за кіносеанс, тобто цілих 60 корун за всіх, тоді як поліція надсилає на сеанс лише одного свого працівника, який отримує 16 корун. Міська управа тоді на прохання зменшити кількість представників пожежної служби не пристала, мотивуючи це тим, що "Уранія" є найбільшою залою в місті і збирає велику кількість людей. Та, мабуть, владі було просто вигідно отак пристроювати пожежників, забезпечуючи їм можливість заробити на себе і на утримання коней, оскільки з міського бюджету службі не платили нічого. Але були в цій системі і недоліки, бо газети не раз писали, що в разі термінового виклику пожежників доводиться скликати і збирати по всьому місту, тож часто основну роботу доводиться виконувати якраз отим добровольцям, які також чергували на станції. До слова, бути пожежним добровольцем в місті було доволі почесно. Молодих хлопців агітували вступити в ряди добровольців, часто набори проводили у спортивних товариствах, адже службі були потрібні молоді і сильні пожежники. У місті таких добровольців можна було впізнати по золотій зірці, яку хлопці мали носити на комірцях.

 

 

Ну і наостанок розкажемо про величезне свято, яке відбувалося в Ужгороді у липні 1935 року. Тоді, з нагоди 50-річчя створення пожежної служби в Ужгороді (не зовсім зрозуміло, чому цей ювілей святкували у 1935-му, адже за даними Петра Сови перше добровільне пожежне об'єднання в місті було створене у 1875-му, тобто в 1935-му мали відзначали не 50-річчя, а 60-річчя пожежної справи в Ужгороді) до міста з'їхалися пожежники з Англії, Бельгії, Югославії, Польщі, Румунії – всього близько 10 тисяч гостей. На території аеропорту відбулися урочистості, після яких команди з різних країн демонстрували вправи з прапорами і зброєю, показували свої уміння і навички для гасіння пожеж та порятунку людей. Також на заході команди демонстрували своє спорядження і автомобілі (зокрема, на своїх авто до Ужгорода приїхала пожежна команда з Кошице), тож свято вийшло дуже видовищним.  

 

Пам'ятна медаль зі З'їзду пожежників в Ужгороді

 

Тож коли наступного разу проходитиме повз стару будівлю пожежної станції на вулиці Кармелюка, згадайте, яку вона має багату історію. А ще підніміть голову і знайдіть на фасаді герб ужгородських пожежників. Якимось дивом він уцілів ще з давніх часів, зображуючи пожежну каску на гербі Ужгорода, дві сокири, якими орудували вогнеборці, драбину та мотузку.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"                  

 

  

 

 

 

Подібні новини



Популярні новини

У Рівному авто на переході збило юнака

    У

Учора, 10 грудня, пізно ввечері на перетині вулиць Соборної та Петра Могили в Рівному сталася ДТП. Там автомобіль Nissan під ...