Віктор Орбан – прем'єр-міністр однієї з країн-членів ЄС, догрався до жорсткої реакції центрального керівництва Євросоюзу. І не за що інше, як за порушення європейських правил і стандартів.
Деструктивні дії Орбана на європейському напрямку дають привід подивитися і на не зовсім європейську політику Будапешта щодо України. Хоча тут механізмів впливу на Угорщини не передбачається. Тому Києву доведеться розбиратися з підступною антиукраїнською політикою Орбана самому.
Європейський парламент запустив процедуру покарання Угорщини за фінансові зловживання, непрозорість і порушення основоположних демократичних цінностей.
Європарламент у своїй доповіді звинуватив керівництво Угорщини в корупції – є факти зловживань при розподілі грантів Євросоюзу, а також в обмеженні незалежності судової влади в своїй країні, свободи преси і релігій.
У своїй резолюції Європарламент закликає Європейську раду ввести санкції (в тому числі позбавити права голосу в Раді ЄС), що передбачає процедуру щодо Угорщини за частиною першою статті 7 Договору про Європейський Союз – в ній йдеться про рекомендації країні з приводу виправлення виявлених порушень.
Правда, реальне покарання у вигляді тимчасового позбавлення права голосу Угорщині найближчим часом навряд чи грозить – на деяких етапах рішення приймаються при повному консенсусі. А у Угорщині з'явився союзник – Польща, в особі правлячої партії "Право і Справедливість" (ПіС). Проти Польщі запущена схожа процедура (тільки запустила її Єврокомісія, а не Європарламент) і Віктор Орбан пообіцяв накласти вето на будь-які спроби покарати Польщу. У відповідь ПіС захищає Угорщину.
Так що нинішній крок Європарламенту має більше символічний характер – пригрозити пальчиком баламутам в своїх рядах. На більш ж серйозні кроки терплячий ЄС навряд чи зможе піти – щоб не розколювати і так неспокійну європейську єдність.
Але вже те, що така процедура застосовується ЄС проти одного зі своїх членів вперше в історії – найкраще свідчення того, як серйозно "допекла" європейцям поведінка угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана.
"Если друг оказался вдруг …"
У той же час деструктивна поведінка Орбана до України спокійно сходить йому з рук – механізмів впливу на нього немає.
Вся сучасна політика Угорщини (на пару з Росією) до України спрямована на максимальну розкачку ситуації в Закарпатті, створення критичної маси лояльного Будапешту населення в прикордонному з нею регіоні, а також створення у населення регіону максимальної неприязні до центральної влади в Києві.
При цьому офіційна влада Угорщини використовує недоробки української сторони, підігріваючи зростання сепаратистських настроїв на Закарпатті. Орбан робить ставку не на військову силу як звикла діяти Росія, а на "силу м'яку" – на фактичний підкуп населення Закарпаття.
Останній з таких кроків Будапешта – створення в односторонньому порядку, без узгодження з Києвом, посади "уповноваженого міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області". Такі дії можна сміливо назвати недружніми – адже до сфери компетенції угорського уповноваженого віднесено частину суверенної території України. І хоча після протестів Києва і, зокрема, обіцянки заблокувати призначення нового посла в Україну, глава МЗС Угорщини пішов на поступки, пообіцявши посаду перейменувати, сама проблема нікуди не зникла (та й остаточного підтвердження від Орбана про перейменування ще ніхто не почув – ходять чутки, що він різко проти).
Тим більше що в Києві пам'ятають непослідовність заяв угорського керівництва – на зустрічі в Ужгороді глави МЗС України Павло Клімкін та Угорщини Петер Сіярто домовлялися про одне, але потім на саміті НАТО Угорщина все одно заблокувала засідання НАТО-Україна. Звичайно, українська сторона разом з керівництвом Альянсу викрутилися з положення, провівши це засідання разом з Грузією (ось де справжнє партнерство) – але осад, як то кажуть, залишився. Тому ілюзій ні у кого в Києві щодо поведінки угорського керівництва немає.
І все це відбувається на тлі скандальних заяв Віктора Орбана про те, що він не вірить "в реалістичність прагнень українців приєднатися до ЄС або НАТО", а також що заблокує Києву європейську та євроатлантичну інтеграцію.
Слід згадати і інші, більш ранні недружні кроки до України. В першу чергу, це стосується видачі угорських паспортів українським угорцям Закарпаття.
"Я, …. (ПІБ) …., дійсно урочисто клянусь, що буду вважати Угорщину своєю країною. Я буду вірним громадянином Угорщини і буду поважати і дотримуватися її Конституції і законів. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб захистити свою державу і буду служити їй наскільки дозволять мені мої найкращі здібності. Хай допоможе мені Бог! ", – йдеться в тексті присяги, яку має виголосити на камеру кожен одержувач угорського паспорта в Закарпатті.
Також тут активно діють програми кредитування малого бізнесу, освіта виключно угорською мовою, фінансується будівництво інфраструктури (наприклад, на будівництво об'їзної дороги навколо Мукачево виділено 50 млн доларів), об'єктів соціального призначення (школи, лікарні і тп). Цікавий факт: для вирішення проблеми з очищенням води, коли виникли проблеми з поставками хлору, губернатор Закарпаття Геннадій Москаль звертався не до Києва, а до угорської сторони.
Власне, згаданий вище "уповноважений у справах Закарпаття", як би він тепер не називався, повинен буде ці всі роздріблені програми зібрати під одне крило, упорядкувати і інтенсифікувати вкладення Будапешта в українську територію.
Інтереси Будапешта. Ставка на автономію
У зв'язку з цим виникає закономірне питання: навіщо угорській владі в Будапешті так витрачатися на український регіон?
Зрозуміло, що такі кроки прийнято здійснювати переважно перед виборами. Правлячій партії Орбана підтримка угорської діаспори приносить популярність в очах населення Закарпаття та патріотичної частини самої Угорщини, що виражається в 2-3 додаткових мандатах для його політсили від всіх закордонних угорців.
Але головне – така економічна підтримка українського регіону потрібна Будапешту, щоб запобігти від'їзд угорців із Закарпаття – закарпатці з угорськими паспортами масово мігрують до Європи на навчання або роботу. А скорочення кількості етнічних угорців в Закарпатській області України ставить під сумнів подальше обґрунтування територіальних претензій Будапешта на частину українського регіону, де проживають етнічні угорці.
Якщо раніше про прагнення Будапешта отримати контроль над цією частиною Закарпатської області України говорити вголос і гучно було не прийнято, то за останній рік керівництво Угорщини про це заявило кілька разів, на різних рівнях.
"Виживання угорців, які проживають за кордоном, залежить від того, чи зможуть вони досягти успіху, рухаючись в напрямку досягнення автономії", – заявив віце-прем'єр Угорщини Жолт Шем'єн.
Колишній посол Угорщини в Україні Ерно Кешкень, продовжуючи лінію свого керівництва заявив, що в автономії мовляв нічого поганого немає. "Ми вважаємо, що нічого поганого в автономії немає. В Європейському Союзі дуже багато практичних прикладів …. ", – сказав він. Правда, не сказав, що прикладів таких багато тому, що всі такі країни є членами Євросоюзу. Україну ж Будапешт в ЄС поки що бачити не хоче.
А ще Кешкень нагадав, що в грудні 1991 року, коли проходило голосування про незалежність України, одночасно пройшло голосування про автономію Закарпаття і автономії Берегівського району. "Більшість у країні підтримало незалежність. Тоді ж 78% жителів Закарпаття підтримали автономію для області, а 82% – для Берегівського району", – заявив посол.
Загрібати жар чужими руками
Відразу варто підкреслити: приєднання частин української території шляхом прямої військової авантюри Угорщини до України ні зараз, ні в найближчому майбутньому навряд чи можлива. І аналогія з російською агресією в Криму і на Донбасі навряд чи доречна – умови інші.
По-перше, досить хоча б подивитися на карту, порівнявши на розміри обох країн.
По-друге, для ймовірного нападу на Україну Орбану явно не вистачить наступальних можливостей угорської армії.
По-третє, будь-яку військову авантюру Будапешту не дозволять почати міжнародні партнери Угорщини по НАТО, членом якої вона є (хоча членством якої і зловживає). А як вміють в Будапешті слухатися Вашингтон ми недавно спостерігали перед самітом НАТО в Брюсселі.
Крім того, реакція НАТО і ЄС на пряму агресію проти України буде вкрай неприємна і шкідлива для Будапешта, куди більш уразливого в цьому плані, ніж Москва.
Хоча появи угорських збройних формувань біля кордону з Україною повністю виключати теж не варто. Як мінімум тому, що одного разу Орбан вже одного разу зондував можливості такого сценарію, доручивши своєму міноборони проаналізувати варіанти дій силових структур Угорщини для захисту угорської діаспори на українській території. Правда, отримав невтішну відповідь від військових: у Угорщині не вистачить для цього ні власних військових ресурсів, ні міжнародної підтримки, а наслідки можуть бути страшними.
Єдине, що представляється можливим так це організація в Угорщині пунктів прийому біженців з України, "які постраждали від антиугорського акцій центральної влади". Такий варіант відпрацьовувався Угорщиною в момент активної фази Революції Переваги 2013-2014 рр.
Але передувати такому кроку повинні серйозні структурні потрясіння в Україні: відторгнення Росією інших українських територій або масові акції протесту. В результаті будь-якого з цих сценаріїв Київ повинен втратити управління своїми регіонами, а що угорські районі Закарпаття, яке стоїть особняком – зафіксувати свій курс на відділення, отримавши всіляку підтримку від Угорщини (і Росії).
До слова, і в 2014 році деякі угорські політики не по-партнерськи повели себе по відношенню до України, закликаючи етнічних угорців-громадян України не захищати країну від російської агресії в зоні АТО.
Поки ж жоден з цих сценаріїв не проглядається. Тому й набагато більш реалістичною для Будапешта виглядає надія домогтися автономії для угорців Закарпаття в ході внутрішньоукраїнських політичних процесів. А саме – після перетворення України з унітарної держави у федерацію/конфедерацію. Союзником Угорщини в цьому питанні давно виступає Росія, яка давно (і не без успіху) прагне таким чином розколоти Україну.
"… Ми розуміємо, що, після того як ми вивели з внутрішньоукраїнського контексту Крим, вивести ще і Донецьк з Луганськом означає позбавити союзників тієї частини проросійськи налаштованих росіян і українців, які залишаються на іншій стороні України.
Ми в даному випадку виходили з того, що Донецьк і Луганськ потрібно повернути в загальне політичне поле з Україною, але на гідних умовах. Тобто без розправ, без зведення рахунків, з особливим статусом – як елемент федерації або конфедерації. І саме повернення в цьому статусі Донецька і Луганська стане каталізатором ланцюгової реакції федералізації України. А федеральна Україна – це те, на чому серце повинно заспокоїтися", – пояснив у вересні 2018 депутат Держдуми Костянтин Затулін нинішню тактику Москви щодо України.
Таким чином, каталізатором розколу єдиної України за російським сценарієм має стати отримання особливого статусу "ЛДНР". А домігшись "особливого статусу" для своїх "підшефних" на Донбасі, Кремль таким прикладом запустить "парад суверенітетів" в Україні – стимулюючи і інші регіони вимагати від Києва аналогічний статус. І Будапешт буде першим, хто зажадає автономію для угорців Закарпаття.
У Орбана дуже розраховують, що у Москви вийде реалізувати задумане по відношенню до України – адже загрібати жар чужими руками безпечніше.
При цьому Орбан мріє добитися автономії для угорців Закарпаття в ідеалі до 2020 року – коли буде відзначатися 100-річчя Тріанонського договору (1920 рік), який уособлює розпад Австро-Угорської імперії. Нинішній же прем'єр-міністр Угорщини хоче увійти в історію країни як "батько всіх угорців" і "збирач угорських земель".
Чи так вже й неможливий цей сценарій? В жодному разі. Таке "вікно можливостей" угорцям і росіянам відкривають вибори в Україні 2019 року – спочатку президентські, а потім парламентські. Якщо новий президент України, та ще й при підтримці нової коаліції в парламенті, підуть на домовленості з Росією про повернення окупованих ОРДЛО – за умови надання їм окремого статусу. По суті, це стане згодою на федералізацію/конфедералізацію України. А враховуючи, що вже зараз в українському політикумі з'явилося багато бажаючих досягти з Росією "компромісу" або "миру за всяку ціну", то сценарій набуває чітких обрисів.
Закарпатське гетто?
При очевидні наявності зовнішнього втручання в справи України на Закарпатті (про що йшлося вище), не варто закривати очі і на брак уваги до регіону з боку Києва, що в свою чергу "підгодовує" сепаратистські настрої.
"Така ситуація підігріває невдоволення центральною владою і зростання сепаратистських настроїв серед населення – адміністративні прорахунки Києва фактично створили на Закарпатті загрозу національній безпеці. Тому закликаю представників вищої влади в країні діяти, щоб виправити ситуацію", – заявив мер Львова, лідер партії "Самопоміч" Андрій Садовий у своєму листі президенту України.
Вихід з цієї ситуації тільки один: Києву необхідно вжити системні кроки, щоб провести "українізацію Закарпаття": ліквідувати транспортний, мовний та інший відрив Закарпаття від "великої України".
А також створити умови для гідного життя жителів регіону. Треба виходити з того очевидного факту, що громадянство і матеріальну допомогу Угорщині жителі Закарпаття беруть не через ненависть до України або з-за несподівану любов до нової угорської імперії Орбана. Угорський патріотизм суттєвої деякої частини населення Закарпаття в значній мірі заснований на "ковбасних цінностях" – з паспортом країни ЄС умови навчання набагато кращі, а зарплата вища, ніж у звичайних "заробітчан". Таким чином, угорцями стають для елементарного зручності і побутового комфорту.
Тому вже зараз кожне міністерство і відомство української влади – від Мінтрансу і Міносвіти, від міноборони до спецслужб і поліції повинні розробити і почати реалізовувати свої пропозиції щодо посилення зв'язків з цією областю України.
В першу чергу це стосується сучасної транспортної інфраструктури, яка б тісно включала віддалену область в загальну логістику всієї країни. "Після тимчасової втрати Криму цей регіон міг би стати альтернативною здравницею України. Але жителям Харкова чи Києва зручніше дістатися до Хургади або Мальорки, ніж до термалів Берегово або гірськолижних підйомників Кострино", – йдеться в згаданому вище зверненні Андрія Садового.
Так що відсутність між Закарпаттям та Україною нормального транспортного сполучення – одна з головних проблем.
По-перше, регулярних авіарейсів до Ужгорода досі немає – через розташування аеропорту літаки повинні залітати в повітряний простір Словаччини, тому Києву необхідно домовитися з сусідами.
По-друге, єдина міжнародна автомагістраль М06, що зв'язує Україну з Закарпаттям і Південно-Східною Європою, не витримує навантажень і стоїть переважно в пробках. А ще три дороги, що ведуть через перевали, в жалюгідному стані.
По-третє, після відкриття в цьому році Бескидського тунелю Закарпаття чекало запуск поїздів "Інтерсіті", які частково б послабили логістичну напругу в регіоні. Але до сих пір цього не відбулося і тривалість поїздки поїздом з Ужгорода до Києва складає більше 12 годин.
Справедливості заради говорити, що нічого не робиться, теж не можна.
"Укрзалізниця" вже провела експериментальну поїздку швидкісного поїзда "Тарпан" зі Львова до Ужгорода. "Тестова поїздка проводилася з метою визначення можливості курсування нового поїзда Київ-Львів-Мукачево-Ужгород, підтвердження динамічних характеристик рухомого складу і визначення максимальних швидкостей руху", – наголошується в повідомленні Укрзалізниці.
Що стосується аеропорту, то міністр інфраструктури Володимир Омелян обіцяє виконати доручення президента і запустити повноцінне авіасполучення із Закарпаттям до кінця 2018 року. Останні юридичні перешкоди для цього практично ліквідовані: 10 липня у французькому Страсбурзі "Украерорух" підписав з Європейським агентством з безпеки польотів (EASA) контракт на сертифікацію відповідно до норм Європейського Союзу. Ця сертифікація дасть право "Украероруху" бути провайдером аеронавігаційних послуг в тій частині повітряного простору Словаччини, яка використовується під час злетів і посадок літаків на аеродром Ужгорода.
"Питання відновлення повноцінної роботи аеропорту" Ужгород "є пріоритетним", – стверджує міністр.
Максимально швидко слід закрити питання, яке викликало такий відчайдушний опір Орбана "Законом про освіту". Цей документ повинен вирвати молодих українців угорського походження з "мовного гетто", коли їх можливості вчитися і працювати в Україні сильно обмежені. А для цього потрібно потурбуватися і викладацькими кадрами, підручниками та іншими програмами, матеріально стимулюючи викладання української мови.
До слова, попередній угорський посол вже обійшов майже всі політичні партії Верховної Ради з проханням скасувати невигідний їм закон, але отримав відмову. Яким буде наступний склад Ради невідомо, тому закінчити реформу освіти повинні ще нинішні депутати.
Потрібні і стимули вивчати українську мову: надбавки до зарплати для викладачів, стажування, обміни і тп. А також програми підтримки українців в Закарпатті.
Зовсім не зайвим буде і посилення силової присутності України, особливо в місцях компактного проживання угорців. Великих військових частин може вже і не потрібно, але ось кілька посилених підрозділів Національної гвардії зайвими не будуть. Офіційні особи в Будапешті повинні чітко розуміти, що в разі штучного стимулювання заворушень відсіч буде негайною і рішучою. А для місцевого населення розгортання військових підрозділів означає гарантію безпеки і появу нових робочих місць.
В підсумку закарпатці повинні перестати відчувати себе як в гетто – мовному, побутовому або транспортному. Тоді і в абсолютної більшості жителів регіону авантюрна політика кабінету Орбана не знайде відгуку.
До слова, подібні кроки доцільні і до інших прикордонних регіонів України: Закарпаття не єдиний регіон з подібними проблемами. Рятує поки тільки те, що по сусідству з ними країни поспокійніші. А от чи надовго?
Ігор Соловій, керівник відділу "Світ", LB.ua
