Погода Ужгород, Закарпаття -3 °C
прозахід
новини західної україни
П'ятниця, 14 грудня 2018 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: історія ужгородських квіткарів Гойто (Фото)

вересня 17
16:18 2018

 

Працюючи над матеріалами "Втраченого Ужгорода", спілкуючись з людьми, котрі проживали в нашому місті ще в дорадянський період, в їхніх розповідях часто згадувалось прізвище Гойто. "Подивіться на це фото, весільний букет моєї мами робила Гойто Рожика", – не раз казали мені співрозмовники. До Гойто за квітами справді ходили і на весілля, і на поховання, і на дні народження, і на побачення. Тож "Втрачений Ужгород" просто не може обійти стороною цю дуже відому у довоєнному місті сім'ю.

Перший Гойто приїхав до Ужгорода на самому початку ХХ століття. І привело його сюди велике кохання. Дюла Гойто народився у 1879 році недалеко звідси, в угорському селі Пацін. З дитинства він мріяв стати садівником, тож у молодому віці влаштувався працювати в єпископському саду. Може, все його життя так і пройшло би далеко від Ужгорода, якби одного дня, під час відвідин далеких родичів у Чопі, Дюла не познайомився з зі своєю чотириюрідною сестрою Ержебет Лоци. Ержебет народилася в Чопі, в сім'ї, де крім неї, виховувалися ще 11 дітей. Коли їй було 18 років, дівчина вийшла заміж за ужгородського кравця, та вже у 19 років залишилися вдовою – чоловік її помер від туберкульозу. Саме в цей період життя доля звела її з Дюлою Гойто.

Дюла закохався у свою родичку без тями, однак Ержебет не одразу відповіла йому взаємністю. У дівчини було переконання, що вона не повинна заважати своїм молодшим сестрам вийти заміж, тож Ержебет зібрала речі і подалася за океан – до США. Там вона проживала кілька років, працювала служницею у домі американських багатіїв. Весь цей час Дюла писав їй листи, просив повернутися додому, розповідав, що переїхав до Ужгорода, розпочав тут власну справу і чекає її. Врешті Ержебет погодилася приїхати, і вже в Ужгороді вийшла заміж за Дюлу Гойто.

 

Дюла Гойто, його дружина Ержебет та троє їхніх доньок

 

Молода пара склала зароблені гроші і придбала в Ужгороді велику земельну ділянку зі стареньким будиночком. На ділянці Дюла розбив сад і великий квітник, а стареньку хатинку десь у 1910 році знесли, щоб побудувати на її місці просторий і красивий 4-кімнатний будинок для, як планувалося, великої сім'ї Гойто.

У ті часи Ужгород був маленьким містечком, у якому проживали менше 30-ти тисяч жителів. Через його центральну частину ще протікав неспішно Малий Уж, і саме на його березі розташовувалися сад і квіткове господарство Гойто. Спочатку ділянка Дюли займала територію, на якій у радянські часи побудували громадську баню (нині це комплекс на вулиці Підградській, 59). Згодом, коли Малий Уж засипали, ділянка Гойто розширилася і на територію позаду будинку сім'ї – зараз на ній розміщений Ужгородський автовокзал № 2, в народі – "перечинський".

 

Господарство Гойто. Вид з Ужгородського замку (фото – архіву Дьордя Шароді)

 

На цих двох великих ділянках Дюла Гойто та його дружина вирощували різноманітну городину та гарні квіти, які продавали спершу на базарі, а потім і в орендованому магазині на вулиці Казінці (нині це частина вулиці Корзо від "хреста" до площі Корятовича). Дюла поступово розширяв свій бізнес, будував нові теплиці та оранжереї, експериментував із сортами фруктових дерев в саду. Саме в теплицях Гойто першими в Ужгороді, ранньою весною, визрівали соковиті помідори, які розкуповували вмить, щойно Ержебет виносила їх на базар. А пізніше саме в магазині на вулиці Казінці першими почали продавати незвичні екзотичні рослини, привезені на замовлення Дюли з Голандії. Заклав Дюла на своїй ділянці і найбільший в місті розарій, де влітку цвіли і пахли на всю округу сотні троянд. Можливо, саме на честь цих квітів подружжя і назвало свою найменшу доньку Рожику, котра стала продовжувачем сімейної справи.

 

 

Загалом дітей у Дюли та Ержебет Гойто було шестеро, та троє з них померли ще малятами. До дорослого віку доросли лише троє дівчат. Про найстаршу – Моргіт – "Втрачений Ужгород" уже розповідав, як про дружину ветеринарного лікаря др. Ондраша Гарайди. Саме Моргіт до того, як вийти заміж, і після того, як помер її чоловік, дбала про господарство сім'ї Гойто. Поки її батько працював у саду та квітнику, а мама торгувала в магазині, Моргіт готувала, прибирала, прала та виконувала іншу домашню роботу.

Її молодша сестра Ілонка (Іца) народилася у 1908 році. Вона теж багато допомагала батькам, але була дівчиною дуже творчою, займалася музикою, грала у церковному театрі, любила подорожувати. Пізніше саме вона, працюючи вже у радянські часи у музичній школі, часто виручала сім'ю, адже була єдиною, хто заробляв гроші легально.

Наймолодша Рожа народилася значно пізніше своїх сестер – у 1916 році. Ім'я її з угорської мови перекладається, як "троянда". В чехословацькі часи її записували Руженою, але в місті всі називали не інакше, як Рожикою. Саме вона вивела сімейний бізнес Гойто на новий рівень.

 

Будинок Гойто, вид з подвір'я

 

Рожика вирішила, що хоче бути дипломованим флористом, тож після завершення навчання у школі поїхала до Будапешта. Протягом двох років вона відвідувала курси флористів, а додому повернулася з серйозною професійною підготовкою і великим бажанням працювати. Сад і квітник Гойто у ті роки нагадував просто таки ботанічний сад посеред міста. Численні екзотичні та тропічні рослини у горщиках на літо виносили надвір, тож люди часто з подивом зупинялися, коли бачили під Замковою горою розкішні пальми. На зиму усю тропічну зелень заносили до спеціально обладнаного зимового саду – просторої заскленої веранди будинку, або до оранжерей на території господарства.

Всього на ділянці Гойто були розташовані три великі засклені теплиці. Клієнти могли замовити букети або у квітковому магазині сім'ї на вулиці Казінці, або прийти до Гойто прямо додому і вибрати ті квіти, які їм до вподоби. У цокольному приміщенні будинку Рожика мала обладнану майстерню, де виготовляла на замовлення поховальні вінки, збирала весільні букети та "богрийди" – бутоньєрки, святкові букети тощо, виконуючи свою роботу швидко і з особливим натхненням.

 

Вінок, зроблений Рожикою Гойто

 

Після того, як до сімейного бізнесу після навчання у Будапешті підключилася Рожика, справи пішли особливо успішно. Їхня сім'я могла собі дозволити не лише придбати автомобіль, який у ті часи вважався особливою розкішшю, а й утримувала власного водія.

Крім квітів, мала Рожика Гойто ще одне захоплення – теніс. У молоді роки вона була гравцем спортивного товариства "UAC" – "Ужгородський атлетичний клуб", а пізніше, вже у перші повоєнні роки увійшла до збірної області з великого тенісу, часто їздила на республіканські змагання.

 

Так грали у теніс на кортах клубу "UAC" в Ужгороді

Не дивно, що симпатична, спортивна, успішна в роботі Рожика мала багатьох залицяльників. Пізніше сестри розповідали про те, як один юнак частенько приходив до будинку Гойто, аби придбати перед черговим побаченням букет для своєї супутниці. Але кожного разу, поки Рожика формувала букет, юнак щиро її просив сказати йому лише одне слово, одне малесеньке "так" – і він носитиме букет лише для неї, одружиться на ній хоч завтра. Рожика на цю та інші пропозиції від чоловіків завжди реагувала холодно, жодного разу не мала в юності романтичних почуттів.

Серце дівчини розтопилося лише одного разу, коли їй було вже 30 років. То були важкі повоєнні часи перемін, коли багатьом мешканцям Ужгорода доводилося вчитися жити в нових умовах і за новими правилами. Власний магазинчик на вулиці Казінці сім'ї у радянські часи, звісно, утримувати не дозволили, тож Гойто працювали вдома. Оголошення на їхньому паркані про те, що тут можна придбати квіти і букети, продовжувало висіти, і люди часто до них приходили, хоча й знали, що вибір квітів, які тепер не могли замовляти з-за кордону, став набагато меншим. Через те, що Рожика відмовилася працювати у державному квітковому магазині, а працювала сама на себе, на сім'ю наклали великий податок. Аби його сплатити, грошима "скидалися" усі родичі.

 

Сім'я Гойто у повоєнні роки: середній ряд – Дюла та Ержебет, верхній ряд – три їхні доньки (зліва направо – Моргіт, Рожика та Ілона), нижній ряд – троє дітей Моргіт

 

Життя родини у ці повоєнні роки виглядало так: Дюла та Рожика працювали в саду та квітнику, мама Ержебет носила квіти та городину продавати на базар, старша донька Моргіт займалася домашнім господарством, а середня донька Ілона (вона не була заміжня) працювала у музичній школі.

 

Моргіт зі своїми дітьми біля паркану господарства Гойто

 

Саме в цей період Рожика, котра продовжувала успішно займатися великим тенісом, зустріла своє перше і єдине кохання. Звали цього чоловіка Василем (прізвища його називати не будемо), він був інтелігентним красивим мужчиною, котрий працював на високій посаді у "Закарпатспорті". Коли Рожика завагітніла, пара оселилася разом у будинку Гойто, але не побралася. У 1951-му Рожика народила сина, та сталося так, що хлопчик прожив лише 4 місяці, помер від хвороби. Незабаром після цього з невідомих причин Василь покинув Ужгород. Вбита горем Рожика вирішила поїхати за ним, але дуже скоро повернулася додому – заплакана і дуже сумна. Що насправді сталося у стосунках цієї пари, навіть рідні не знають. Рожика нікому нічого не розповідала, впала в тяжку депресію, оплакуючи своє померле дитя і нещасливе кохання, і з часом довела себе до такого стану, що рідні почали помічати у неї психічні розлади. Так, Рожика навідріз відмовлялася спати у своїй кімнаті (можливо, там на неї чатували спогади про щасливе життя з коханим і дитиною), ночувала же просто у своїй оранжереї. Проблеми її прогресували, хоча, між тим, вона продовжувала багато і невтомно працювати, доглядаючи за своїми квітами і в'яжучи чудові букети й вінки. Наприкінці життя Рожика кілька років провела у психіатричній лікарні, а, повернувшись додому, зустрілася зі ще одним випробуванням – раком шлунку. Сестри доглядали за важкохворою сестрою аж до її смерті у 1987 році. 

На той час вже не було серед живих Дюли Гойто, котрий помер у 1958 році. Він уже не бачив, як поступово від його земель держава забирала ділянку за ділянкою. На одній частині колишнього саду побудували громадський банний комплекс, а квітник і город позаду будинку Гойто націоналізували для зведення автовокзалу. Приблизно у 1963-1964 роках розарій, оранжереї та квітники знищили, сім'ї Гойто залишили лише невеличку ділянку одразу за їхнім будинком.

 

Господарство Гойто на карті початку 30-х років

 

Коли остання його мешканка, Ілона Гойто, виїжджала звідти на проживання до Угорщини, племінники казали їй: "Оберніться, Іца-нийні, подивіться останній раз на свій будинок!". Але Ілона відповіла: "Ні, я хочу усе це забути".

Життя цієї сім'ї справді було важким, як часто буває важким життя багатьох людей. Гойто продали будинок в Ужгороді (нині він розташований на вулиці Острівній, 4), нові же власники перебудували його невпізнанно. Нині жоден представник цієї родини не проживає у місті, але згадка про Гойто ще жива у спогадах місцевих старожилів, котрі досі пам'ятають їхню роботу та їхні чудові квіти.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"    

             

 

 

 

Теги
Share

Подібні новини



Популярні новини

Дівчина з Хуста за 8 місяців схудла на 57 кілограмів (Відео)

    Дівчина

  43-річна закарпатка зуміла значно схуднути, не шкодячи своєму здоров'ю. Спорт і правильне харчування – ось секрет її казкового схуднення. Схуднувши, Ольга ...