Ініціатива «Дихаючий Ужгород»: як містяни організувалися, аби прибрати стихійні сміттєзвалища (Фото)

Опубліковано:

Цього літа деякі мешканці Ужгорода відпочивали, а деякі – за ними прибирали. Щоп'ятниці група з 10-12 містян вже о сьомій годині ранку збиралася на місці чергового стихійного сміттєзвалища. Вони одягали рукавиці і захисні маски, а тоді протягом кількох годин вигрібали і складали в мішки те, що так бездумно і безтурботно викидають собі під ноги городяни. Ініціатива ця отримала назву “Дихаючий Ужгород”, ми ж вирішили поспілкуватися з одним із її ініціаторів, Олегом Турко.

– Олеже, то що вас наштовхнуло брати лопати і йти прибирати вулиці?

– Мене особисто наштовхнув заклик Ангеліни Трушевської – молодої ужгородки, котра навчається у Києві. На літні канікули вона приїхала додому і почала викладати у соцмережах відео ужгородських вулиць зі сміттям. Причому це були місця не десь на околиці, а в самому центрі – в пасажі, біля драмтеатру, на Ольбрахта. Ми тут, мабуть, уже так звикли до цього, що і не помічаємо. А коли хтось гляну “свіжим” оком, то і сам бачиш, скільки у нас сміття там, де його не має бути.

Як людина, котра проживає в Ужгороді і дуже любить своє місто, я вирішив долучитися до заклику Ангеліни зібратися і трохи прибрати. Так зробили ще кілька Англеліниних друзів, а ще її мама, її викладачка з музичної школи тощо. Купили пакети для сміття, рукавички, респіратори і 27 липня вперше пішли на прибирання.

Олег Турко з учасниками “Дихаючого Ужгорода”

– Що тоді прибрали?

– Прибрали трохи пасаж, потім пройшлися до драмтеатру. Там під ялинками з боку набережної молодь влаштувала собі закрите від очей місце тусовки, навіть принесли з набережної лавиці. Хай би собі сиділи, але вони так загидили усе під деревами, що вже перетворили зелену зону на смітник. Працювали ми з 7-ї години ранку, коли ще не так спекотно. Швидко все зробили і зі спокійною душею пішли на роботу. Але перед тим домовилися, що наступної п'ятниці обов'язково продовжимо.

– Сподобалося?

– Ні, така робота не може подобатися. Це дуже бридко насправді, тому ми намагаємося відключити мозок, не роздивлятися, що збираємо, а механічно складати все у сміттєві пакети. Особливо неприємно було вигрібати сміття з підвалу під будівлею фізичного факультету УжНУ (там, на спуску до річки, є один відкритий) та в підвалі на вулиці Ольбрахта. Як екскурсовод, я часто вожу сюди туристів, і завжди мені соромно, що ці підвали такі захаращені. От там ми знаходили і дохлих пацюків, і чийсь одяг, взагалі купу різного смердючого і мокрого непотребу. Були готові й до того, що можемо труп якогось безхатька відкопати, але, на щастя, на таке не натрапили. Я розумію, що не кожен би погодився з власної волі туди залізти і прибирати. Але коли бачиш результат – тоді стає справді приємно.

Ініціаторка прибирань, студентка Ангеліна Трушевська

– Як часто відбуваються такі прибирання?

– Влітку ми збиралися кожної п'ятниці, але тепер вирішили перенести це на суботу, оскільки до нас почали звертатися нові охочі приєднатися, але часто вони не можуть цього зробити через те, що у п'ятницю зранку працюють. Тобто, наступне прибирання відбудеться вже цієї суботи.

– І які локації завдяки вашій роботі стали в місті чистішими?

– Як я вже згадував, першого разу ми прибрали пасаж і зелену зону драмтеатру. Наступного разу пішли до підвалу на вулиці Ольбрахта. Там щодня ходять туристи, котрі постійно бачать гори сміття у старому підвалі. Мені за це було соромно. Мотлоху звідти ми теж вигребли доволі багато. Далеко у підземний хід не залізали, бо це могло бути небезпечно для життя, але коли підсвітили ліхтарями, то побачили, що далі там ходу й нема, все залите ґрунтовими водами.

У третій раз ми пішли на територію Ужгородського коледжу культури і мистецтв, прибирали захаращену зелену зону навколо будівлі, коли побачили позаду неї, біля котельні, справжнє звалище. То був наш рекорд, бо тоді ми зібрали 46 сміттєвих 160-літрових пакетів різного мотлоху. Там були і речі безхатченків, і якась консервація, і пакети з побутовими відходами, які жителі тутешніх багатоповерхівок так і не донесли до сміттєвого баку.

Ще через тиждень ми прибирали схил Замкової гори з боку вулиці Шумної. Там поруч є цілодобовий магазинчик, клієнти якого постійно викидають сміття за підпірну стінку Замкової гори. Пляшки, одноразовий посуд, пачки з-під цигарок, серветки – чого там тільки не було!

А остання наразі наша акція – це прибирання підвальчика фізфаку на вуличці, що спускається до річки від вулиці Ольбрахта. Це таке низьке вологе приміщення у формі букви “Г”, повністю завалене сміттям. А в кінці через підлогу вода пробивається, до речі, дуже чиста. Через те, що підвал – невеличкий, працювати там було важко, повітря через сморід не вистачало. Ті, хто не помістився всередині, прибирали набережну. Пройшлися і до будочок на пляжі перед дитячою залізницею. Там особливо багато було шприців, пляшок і жіночих гігієнічних засобів. Що цікаво: у цьому підвалі теж було багато пакетів з побутовими відходами, тобто, сусіди, аби не нести сміття далеко, просто викидали його у цей підвал. Причому видно, що у цих пакетах пляшки з-під дорогого алкоголю, коробки від дорогих цукерок, рахунки на великі суми. Тобто, люди мають смак, але не мають елементарної культури.

– Куди вивозиться потім усе те сміття, яке ви збираєте?

– Це була для нас головна проблема, бо вивезти його самостійно ми не можемо. Тому я звернувся до заступника ужгородського міського голови Василя Гомоная, розповів про наші плани і попросив посприяти з вивезенням сміття. Він погодився допомогти, тож тепер, перед кожним прибиранням, я дзвоню, повідомляю про локацію, а Василь Гомонай зі свого боку забезпечує вивезення.

– Як ви гадаєте, що можна зробити в місті для того, аби таких звалищ не було?

– По-перше, підвищувати загальну культуру, не кидати сміття будь-де. Знаєте, я часто їжджу містом на велосипеді  і бачу, що у нас на вулицях доволі мало смітників. На Слов'янській набережній їх майже немає, а у нас люди самі знаєте які: якщо в радіусі 5 метрів не видно смітника, обгортку автоматично викидають на землю. Мабуть, варто ввести і штрафи за таке, а муніципальна поліція повинна би була контролювати, аби люди не смітили на вулицях. А ще варто починати виховання грамотного поводження з відходами у наших дітей. Серед учасників “Дихаючого Ужгорода” є третьокласник Руслан, котрий ходить на усі прибирання і працює нарівні з усіма. Коли ми його питаємо, нащо це йому, він завжди відповідає, що хоче, аби його місто було чистим. Такі акції добре було би провести з усіма дітьми. Якби вони на собі відчули, як важко прибирати увесь цей непотріб, то ніколи потім не смітили би на вулиці.

– Давайте наостанок розкажемо ужгородцям, котрі захотіли би приєднатися до вашої ініціативи, як можна це зробити.

– Ми справді раді кожному, хто хоче до нас приєднатися. Компанія у нас дружна і весела, кожне прибирання проводиться у позитивній атмосфері. Знайти нас можна у соцмережі “Facebook”, там ми створили групу “Дихаючий Ужгород”. Допомогу ми також приймаємо у вигляді засобів, потрібних для прибирання: рукавичок, сміттєвих пакетів, масок, оскільки все це закуповуємо наразі за власні кошти. Тим же, хто готовий працювати, скажу: наступне прибирання відбудеться цієї суботи, 8 вересня. Чекаємо бажаючих о 8.00 зліва від будівлі залізничного вокзалу, будемо вичищати прилеглі території. А наостанок хотів би ще раз наголосити на тому, що головне – цінувати чистоту і берегти місто. Почніть із себе і своєї сім'ї – і поступово загальний рівень культури зміниться теж.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Про Захід