Днями у обласній пресі з'явилася публікація, у якій йдеться про те, як лікарі протестують проти… утворення нового відділення у Центральній міській клінічній лікарні м.Ужгород. Йдеться про профспілковий комітет медичних працівників УЦМКЛ, який підготував звернення до прокуратури міста з проханням скасувати начебто незаконне рішення, ініційоване та підписане мером Ужгорода Віктором Погорєловим. За словами тих, хто підписав це звернення, рішення передбачає начебто скорочення 30 ліжок у кількох відділеннях міської лікарні: 15 терапевтичного, 10 хірургічного, 5 травматологічного, аби за їхній рахунок створити ще одне – онкологічне.
Це звернення, а також обіцяні медиками відкриті листи до міської, обласної прокуратури, міськвідділу охорони здоров'я, облуправління охорони здоров'я, міністру охорони здоров'я наразі не оприлюднені і зміст їхній невідомий.
Утім, відомо: автори цих листів кажуть, що рішення незаконне. Бо ж ініціювати реформування не у компетенції мера. Повинен бути наказ міського відділу охорони здоров'я. Також вони посилаються на мораторій на реорганізацію медичних закладів, що діє з 23.02.2014 року. Також вони нарікають, відділення, яке планується створити і на яке, начебто, виділятимуть з міського бюджету кошти, дублюватиме функції обласного онкодиспансеру, де лікуються ужгородці.
Така позиція самих медиків дуже дивує. Адже лікарі не можуть не знати, що онкологічні захворювання є другими серед причин смертності закарпатців, після серцево-судинних хвороб. І якщо серцево-судинні патології лікують, окрім обласного кардіологічного диспансеру, ще й відділення кардіології чи кардіореанімації у кожній лікарні міста, то для лікування онкологічних захворювань в Ужгороді існує справді лише обласний профільний диспансер. Чому так?
Усі ці питання спонукали нас завітати до УМЦКЛ, щоб запитати у головного лікаря закладу та самих лікарів, що насправді відбувається. Адже те, як і де лікуватимуться ужгородці – питання надважливе для міста і його жителів.
Першим нашим співрозмовником став головний лікар УЦ МКЛ Іван Курах. Ось що він розповів:
— На базі нашої міської лікарні насправді діє Міський онкоцентр. Він був відкритий 5 років тому, у червні 2009 року, працював і працює, надаючи консультативну, методичну і лікувальну допомогу. При цьому фінансує його Ужгородський Національний університет. Адже лікарі-онкологи є співробітниками кафедри онкології та радіології факультету післядипломної освіти УжНУ. Професор Євген Готько, який очолює цю кафедру, керує і Міським онкологічним центром (МОЦ) з дня його заснування. Він зібрав там класних, сильних спеціалістів. І це чудово, тому що для міської клінічної лікарні, куди постійно надходить чимало хворих, дуже потрібно мати поряд хорошого спеціаліста-онколога. Адже ми постійно ургентна (чергова) лікарня. А проблеми онкології виникають у пацієнтів не так вже й рідко. Ужгородці, на жаль, звертаються до лікарів, зазвичай, не відразу і сумний діагноз лікарі змушені ставити доволі часто.
Щодо цих ліжок і реформування… Потреба в окремому приміщенні для онкоцентру була давно і ми, знаючи про ймовірне переселення відділення торакальної хірургії в новозбудований хірургічний центр, зведений на території Обласної клінічної лікарні по вул. Новака, планували віддати площу, яка вивільниться, саме онкоцентру. Створити там відділення малоінвазивної хірургії та онкології. Бо й досі усі онкохворі “розкидані” про різних відділеннях. В кожному відділенні при наявності 30 ліжок – 2-3 належать онкохворим. І лікарі-онкологи з онкоцентру бігають до них по всіх відділеннях! Це досить складно і незручно.
Все було б добре, та про свою потребу у тому приміщенні висловилася дитяча хірургія. З одного боку можна їх зрозуміти. Приміщення, яке вони зараз займають, не дуже їм підходить. Та в той же час хворим дітям бути в одному відділенні з хворими у відділенні малоінвазивної хірургії складно. Адже лікування дітей має свою специфіку. По-хорошому, їм би треба базуватися у міській дитячій лікарні.
На тлі цих планів голова лікарняної профспілки в п'ятницю ввечері скликала екстрене засідання з обговорення цього питання. Голова профспілки – дуже порядна, грамотна людина, але в п'ятницю вони десь переборщили. Зібрали профспілку, щоб прийняти рішення про розширення відділення дитячої хірургії. Начебто відкриття онкоцентру відбувається під егідою професора Готька. Та саме Євген Степанович Готько все робить для того, аби розвинути онкоцентр, аби розвантажити інші відділення і зробити лікування онкохворих у міській лікарні зручним та ефективним.
Тепер, наприклад, він запросив до роботи у МОЦ онкогематолога, який переїхав в Ужгород з Макіївки. Онкогематологів у нас в області одиниці, а в Україні – на пальцях руки можна порахувати. Онкопатологія в нас дуже росте і як добре, якщо при нашій міській лікарні буде фаховий спеціаліст!
Окремий повноцінний онкоцентр нам украй необхідний. Онкозахворювання стоять на другомі місці по смертності після серцево-судинних захворювань. То з кардіологією в місті більш-менш добре: є своя кардіоренімація, своя судинна неврологія, кардіологія. А онкохворі ужгородці змушені лікуватися в обласному онкодиспансері, куди стікаються хворі з усієї області і через черги не протовпитися. Крім того, онкодиспансер – не ургентний і після 18-ї години там немає бригади, яка може оперувати. І хворих при гострій потребі у операції – наприклад кишковій непрохідності – везуть оперувати до нас…
Тепер же частина онкохворих ужгородців змогла б лікуватися тут, при міській лікарні. А ті хворі, які потребують тривалої хіміо- чи променевої терапії, йтимуть в онкодиспансер.
Десь наша колегіальність дала тріщину… Ми зберемо всіх завідуючих відділеннями і обговоримо це питання, ми дуже добре ставимося саме до кафедри онкології і взаємодопомога завжди наявна. Але тут, у випадку з цим вивільненим приміщенням, десь між лікарями зіграла конкуренція…
Після розмови з головним лікарем, який вже частково прояснив ситуацію, ми поспілкувалися із співробітниками кафедри онкології та радіологічних методів досліджень УжНУ, які й лікують онкохворих на базі міської клінічної лікарні. Ситуацію коментує завідувач кафедри, професор Євген Готько:
— Від самого початку заснування нашого онкоцентру, у червні 2009-го, про що є розпорядження тодішнього міського голови та наказ відділу охорони здоров'я міської ради, ми створили 25 ліжок і розпорошили їх по всій міській лікарні, по різних відділеннях. Бо ж свого окремого приміщення в нас не було. Не було й штатного розпису. Та ми, як кафедра онкології УжНУ, працювали з надією в перспективі отримати його. Силами кафедри почали забезпечувати роботу всього центру: як лікарською, так медсестринською та санітаринською роботою. Яку, до речі, нерідко, виконували лікарі!
У нас зараз працюють 8 лікарів, які мають вищу чи першу категорію, кілька кандидатів наук, доктор наук. Наша основна робота – в університеті і оскільки для викладачів є таке поняття як “клінічна робота”, то ми не претендуємо на чиїсь гроші чи ставки. Ми не отримуємо зарплатні з бюджету системи охорони здоров'я. Нас фінансує університет. Ми можемо забезпечувати повноцінну роботу відділення, нам тільки потрібні санітарки та кілька ставок медсестер, які будуть забезпечувати наших хворих. Десь у середині цього року в нас з'явилися дві медсестрички, які мають спеціалізацію для роботи у нашій галузі. Єдине, що вони не мають свого місця дислокації і часто сидять у нас тут у коридорі. Умов нема, та ми не нарікаємо…
Але тут у нашого колективу з'являється вихід: торокальна хірургія, яка перебуває в обласному підпорядкуванні, в зв'язку з відкриттям нового хірургічного корпусу, переноситься в обласну лікарню, на вул Новака, у новий корпус. Звільняється ціле відділення. Торакальна хірургія виселилася ще в кінці вересня і з головним лікарем у нас була домовленість про те, щоб на звільненій території почав базуватися наш центр.
При цьому, зважаючи на загальнодержавну тенденцію зі скорочення ліжкового фонду, з 25 ліжкомісць у нас залишилося 15. Ну, на 15 місць ще легше знайти приміщення. Логічно, що з'являється розпорядження міського голови про те, щоб у приміщенні звільненому торакальними хірургами, створити відділення малоінвазивної хірургії та онкології. Бо ж 15 ліжок – це не відділення, для повноцінного відділення потрібно 30 ліжок згідно регламентуючих наказів. І ось: 15 ліжок для онкологів, 15 – для малоінвазивної хірургії. І було б повноцінне відділення, таке необхідне ужгородцям. Отже, 11 грудня з'являється розпорядження міського голови про перепрофілювання ліжкового фонду міської лікарні і створення “в межах штатних одиниць та ліжкового фонду” відділення малоінвазивної хірургії та онкології. Нікого не скорочують і не звільняють!
Але у п'ятницю, 12 грудня, відбулося екстрене засідання профспілкового комітету, за підсумками якого “народилися” листи міністру, в прокуратуру та ще в ряд інстанцій, про, начебто, незаконність рішення про передання приміщення відділенню малоінвазивної хірургії та онкології. У з'вязку із цим, сьогодні мені ставлять такі питання, мовляв, як це я людей звільняю? Якесь абсолютно штучне, безглузде нагнітання ситуації. Ми відстоюємо тільки свій професійний інтерес: аби наш ліжковий фонд був зібраний в одному приміщенні. Свої ліжка ми хочемо зібрати в одному приміщенні, яке вже 2,5 місяці пустує!
Скажу ще до слова, що за 5 років існування нашого онкоцентру профспілковий комітет жодгого разу не поцікавився умовами нашої праці. Він спрацював лише тоді, коли це, вірогідно, комусь стало вигідно. Принаймні, зараз ситуація виглядає саме так.
Вже в понеділок вранці з'являється публікація у місцевих ЗМІ, начебто ми хочемо когось скоротити чи вигнати. Але ми працівники університету і не можемо нікого і нічого скорочувати! Я не адміністратор, я лікар, але так чи інакше, оці перипетії відбиваються на мені, як на зав. відділенням, тому що ми знову залишаємося без своєї території. Ця розпорошеність не дає нам можливості нормально працювати.
На те приміщення зараз претендує дитяча хірургія. І тепер хтось цими публікаціями хоче зіштовхнути нас. Вже фігурує протиставлення “онкологи проти дітей”. Ми із зав. відділенням дитячої хірургії в чудових стосунках, його завідувач – мій університетський товариш, ми разом працювали! Звідки йде ось це підбурювання ворожнечі – не знаю. Я не був готовий до цього.
Так, я чітко розумію, що є певна кількість ліжок у лікарні і міняти їхню кількість адміністрація не має права, на це накладено мораторій. І забрати по 2-3 ліжка з відділення теж неможливо, бо у відділенні повинно бути 30 ліжок. Власне, ми цього й не ініціюємо і нікого не “виганяємо” і не “скорочуємо”. Та й не можемо цього робити, бо ми співробітники університету. Такі речі у компетенції адміністрації лікарні. Але ж я так розумію, що якщо ціле відділення переїхало, то це означає що вивільнився резерв ліжок якраз для одного відділення. І нічого ні в кого не потрібно “відбирати”.
Ще додам, що в Ужгороді надзвичайно несприятлива ситуація з онкологічними захворюваннями. Ми прирівнюємося в цьому плані до Донецька та Кіровограда. Невже ужгородців не потрібно лікувати у зручних умовах, у відділенні, що діє на базі лікарні, де є фахівці будь-якого профілю.
До розмови долучається Ярослав Куляба, лікар-онкогематолог з м. Макіївка, який нещодавно переїхав до Ужгорода через зрозуміли обставини:
Знаєте, розкажу вам показову історію. Я у Макіївці працював в умовах диспансеру. І от нас зі 100 ліжками свого часу приєднали до міської лікарні № 2, яка пустувала після першого етапу реформування в 1998-1999 руках. Ми страшно не хотіли цього, процес відбувався, як кажуть, “з кров'ю”. А через півроку ми зрозуміли, як сильно нам пощастило: онкологія в багатопрофільній лікарні – це єдино правильний варіант.
Наприклад, в онкохворого стається інсульт. Якщо він лежить в онкодиспансері, то там тільки знизають плечима і скажуть родичам, щоб його забирали… І з хворим буде, що буде. В нашому ж випадку хворого одразу ж переведуть у профільне відділення і людина виживає.
Якщо онкохворий не лежить в диспансері, і при цьому захворіває, приміром, ще й на пневмонію, приходить в онкологію – то його відсилають додому з призначенням вилікувати спочатку пневмонію, а вже потім приходити в онкологію. Терапевти ж до онкохворого ставляться як до смертника і можуть його лікувати абияк. То постає питання: де ж має бути онкологія? Чи не у лікарні, яка багатопрофільна?
В даному випадку я “воюю” на боці онкоцентру, бо бачу всю безглуздість ситуації, яка тут розгортається! Найбільш правильне місце онкоцентру в Ужгороді – це багатопрофільна лікарня. І дехто чомусь проти!..
Розмову підтримує досвідчений лікар, міський онколог Святослав Жеро, доцент кафедри онкології УжНУ, кандидат медичних наук:
До того, що розповіли колеги, я б додав таке. За даними статистичної звітності, багато років поспіль захворюваність на злоякісні новоутворення в Ужгороді приблизно на третину перевищує середньообласний показник (!). Тобто, минулого року онкологічна захворюваність в Ужгороді становила 356,3 випадки на 100 тис. населення. В 2012 році – 365,0 на 100 тис. Захворюваність на рак молочної залози в Ужгороді сягає цифр, характерних для індустріальних мегаполісів-мільйонників – Харкова, Дніпропетровська. Це перевищує навіть середньо-українські показники! Зі смертністю – така сама пропорція.
Сьогодні нам вдається повноцінно лікувати хворих, які до нас звертаються, незважаючи на складні умови. Як бачите, з наведеної мною статистики, ужгородці чи не найбільш вражені онкологічними захворюваннями серед усіх жителів Закарпаття. Невже вони не заслуговують мати свою міську базу для стаціонарного лікування у придатних для цього та комфортних умовах?
Сергій Синичка, Про Захід
