30 років євродосвіду ужгородських швачок. Мирослава Каламуняк про шлях від дешевих платтячок у вишеньку – до Hugo Boss і Dolce & Gabbana

Опубліковано:

    

Продовжуємо публікувати матеріали про закарпатських експортерів до ЄС в рубриці "Реформи в регіони". Героїня цієї статті – Мирослава Каламуняк, керівник ПрАТ "Ужгородська швейна фабрика". Підприємство, яке вона очолює, працює в європейській системі координат вже 30 років! Останнім часом фабрика відправляє до Європи 400-450 тисяч одиниць одягу щороку.

Ми просимо пані Каламуняк поділитися досвідом роботи з європейськими партнерами і дати поради тим виробникам, які лише замислюються над перспективами виходу на ринки ЄС. Мирослава Михайлівна одразу каже, що легко українським виробникам у Європі не буде. Але радить обов'язково пробувати. Головне – вірити в себе і зробити перший крок.

 

 

Про перші замовлення для французів і європейський ринок

У другій половині 80-х років наша фабрика увійшла в перелік 7 українських підприємств легкої промисловості, які, за рішенням влади, відкрили до співпраці з іноземцями. Тоді французька компанія проводила у нас технічне переоснащення, навчання персоналу, ми отримали нові сучасні швейні машини і пройшли навчання у Франції. Саме тоді встановилися перші контакти з європейськими замовниками. Французи, котрі нас навчали, пробували давати нам перші невеличкі замовлення.

Потім розпався Союз. Але міжнародні контакти залишилися і ми одразу почали шукати собі роботу. Наші партнери-французи вже знали, що в Ужгороді працюють нормальні люди, які можуть відповідально виконувати замовлення. До речі, ще до сих пір я зустрічаю дитячі платтячка у вишеньку – одне з перших наших французьких замовлень початку 90-х років.

Зрозуміло, що в Європі завжди були високі вимоги. Чому ми постійно хотіли купувати імпортне? Бо воно було якісніше, краще, модніше, цікавіше. Звичайно, виконання європейських замовлень потребує постійних додаткових зусиль. Причому, що відоміший замовник – то більше зусиль треба докласти. Мені до сих пір на кожній нараді доводиться вислуховувати скарги: коли ми шиємо для "Marc O'Polo", то виникають такі й такі проблеми. А коли виконуємо замовлення для "Gerry Weber", то все в нас іде гладко, там простіші вимоги. Так-от: ми шиємо "Marc O'Polo" для того, щоб постійно тримати високий рівень.

Але працювати так, як нас навчили європейські замовники, і продавати в Україні – дуже складно. Ми тривалий час просто не могли конкурувати з дешевшими і  менш якісними виробниками.

 

 

Про рівні умови для бізнесу

Для нас, дуже важливим став момент, коли нам надали можливість видавати сертифікат Євро-1, тобто урівняли нас у правах із європейськими виробниками (з 1 січня 2016 року в рамках Угоди про Асоціацію при експорті товарів з України в країни ЄС митниці Державної фіскальної служби видають сертифікати на перевезення вантажів форми EUR.1, завдяки чому до товарів українського походження застосовуються пільги зі сплати мита – Я.С.). Бо що на практиці нам дає Асоціація? Наш замовник не платить податок за нашу працю і, відповідно, може заплатити більше нам. Це – наша ціна, і як наслідок – вища зарплата наших швачок.

Але ми маємо не тільки фінансові вигоди. Нас тепер у Європі сприймають по-іншому, як рівню. Я працюю в таких самих умовах, як, наприклад,  румуни чи болгари. Є ще складнощі в оформленні митних документів, бо кожен із моїх європейських замовників повинен утримувати в себе спеціаліста, котрий, згідно з вимогами українського законодавства, може заповнити величезні "плахти". Але я розумію, що це – просто черговий етап, який також треба пройти. І Україна його пройде. Ми навчимося і зможемо удосконалити і це законодавство.

Я бачу, як багато всього змінюється в нашій державі за останні роки. У нас багато проблем, і найбільша – корупція. Але разом із тим крок за кроком робляться речі, які створюють більш цивілізовані умови для ведення бізнесу.

 

Про вимоги до фабрики від світових брендів

У 2015-му році ми вперше почали співпрацювати з Hugo Boss і Dolce & Gabbana. Безумовно, що для нас ця співпраця з брендами світового рівня – найперше статусна річ. Адже з такими замовниками не може працювати будь-хто. У них не тільки жорсткі вимоги до якості, до абсолютно високих технологій, особливих машин, це і вимоги до культури виробництва. Щоб мати можливість шити одяг для брендів, треба відповідати тим стандартам, яких вимагає покупець, проходити щорічну атестацію.

Наприклад, якщо в умивальнику немає гарячої води – ти її не пройдеш. Це багато вимог: і до пожежної безпеки, і до сигналізації, і щодо відповідності трудовому законодавству. Не може Hugo Boss і Dolce & Gabbana шити в країні Бангладеш, де фабрики розвалюються, чи у В'єтнамі. Їхні покупці просто не придбають виготовлені там товари, вони хочуть, щоб ці товари були європейського виробництва. Навіть рівень заробітної плати в колективі, з яким вони співпрацюють, також важливий: дорогі бренди добре платять і хочуть, щоб люди, які на них працюють, були задоволені роботою і зарплатою.

Я б не сказала, що для нас співпраця з Hugo Boss чи Dolce & Gabbana в цілому економічно дуже вигідна, бо всі ті особливості, яких вимагає замовник, не дають "розігнатися" – немає великої продуктивності. Водночас, повторюся, отримати довіру таких серйозних замовників непросто, не кожен може співпрацювати з дорогими брендами, це престижно.

 

 

Про аргументи для інвесторів і замовників

Коли в нас на Закарпатті при президентстві Леоніда Кучми запрацював закон про так звані вільні економічні зони, як тільки з'явилася преференція для інвесторів, я моментально мала аргумент у спілкуванні з моїми замовниками. Я вже могла казати: ось нарешті ми відкриті для вас, ми створюємо для вас спеціальні умови, ви не будете 5 років сплачувати податок на прибуток. Тоді ми у Чопі реалізували перший інвестиційний проект, створили спільне підприємство "Лего-Україна". Прийшли німецькі гроші, ми зробили ремонт у закинутому приміщенні, привезли хорошу техніку, прийняли людей і запрацювали. Це був взірець європейського господарювання.

Зараз таких аргументів у спілкуванні з європейцями я маю ще більше. Один із дуже важливих – це ПДВ, відшкодування якого вічно нас гальмувало. Я постійно мала пояснювати кожному замовнику, що не можу купити нитку в Україні, бо сплачу з цього ПДВ і потім ці гроші не поверну. Вони не розуміли, чому в нас нитка мусить бути на 20% дорожча, ніж у поляків чи  румунів. Зараз я вже просто не говорю з іноземцями на цю тему і рахую ціну без ПДВ, бо знаю, що податок мені відшкодується в автоматичному режимі. Це величезне досягнення для бізнесу.

Останніми роками змінилося і ставлення до бізнесу так званих контролюючих органів. Наприклад, у державі зліквідували санепідемстанцію. Для нас це дуже гарна новина! Ніхто насправді ніколи не цікавився умовами праці – треба було просто заплатити, як ще один додатковий податок. Тепер фабрика ці гроші використовує на інші потреби. А за тим, щоб були відповідні умови праці, як я вже казала, ми й так стежимо.

Взагалі в державі крок за кроком змінюється бізнес-середовище. Сьогодні всі говорять, що на ринку праці є дефіцит спеціалістів, робочої сили. Це правда. Чому він виник? Є, звісно, і закономірні об'єктивні причини, такі як заробітчанство чи демографічна криза. Але це також означає, що ми починаємо щось робити, що в Україні сьогодні уже можливо працювати.

 

 

Про оптимізм і віру в себе

Звичайно, що ніхто нас у Європі особливо не чекає. Європейські ринки наповнені: там все є, все виробляється і продається. Знайти свій шлях непросто. Це купа праці, зусиль, це знання і розуміння того, що перемогти може лише сильніший, а конкурувати здатен тільки кращий. Мусить бути це розуміння.

Але правда в тому, що ми – реально кращі і розумніші. Бо ми пройшли такий тернистий шлях у житті, якого не пройшов, мабуть, жоден європейський виробник…

Ті, хто вистояв і сьогодні ще щось виробляє, – реально мудріші. Треба тільки набратися сміливості і піти на європейські ринки. Просто зробити цей перший крок. Ці ринки багаті, там є достатньо грошей, їх завжди можна чимось здивувати, знайти свою особливу послугу чи товар. Тому те, що завдяки Угоді про Асоціацію ми, українські виробники, маємо сьогодні легший доступ до цих ринків, те, що нам збільшують безмитні квоти, спрощують умови для експорту – це дуже добре і дуже важливо. Це шанс для України.

 

 

Про перспективи бренду "Парада" у Європі

Пробувати продавати у Європі колекції, які ми відшиваємо під брендом "Парада" для українського ринку, можна і треба. І бажано якнайшвидше. Єдине, що нас нині стримує – ця справа потребує великих обігових коштів. Ми поки що обмежені фінансово, бо гроші в Україні дуже дорогі. І це робить нас неконкурентними.

На Заході весь бізнес провадиться не за власні кошти, а за кредитні ресурси: банк кредитує підприємця, бере участь у його справі і заробляє на тому. Європейські підприємці дуже часто користуються взагалі безпроцентними кредитами. А ми такого натворили з українськими банками… Ну от чим мені допоможе кредит під 20 % річних?..

Фабрика потрошечку пробує продавати наші вироби і за кордоном. Але ще не масово. Щоб вийти на європейський ринок зі своїм брендом, треба мати серйозні магазини і великі обсяги виробництва, а це – направду величезні кошти. Їх відсутність і стримує нас із власним продуктом.

Але це теж зміниться. Я знаю, що наші банки увійдуть у нормальну колію і рано чи пізно українські бізнесмени також зможуть користуватися дешевими кредитами. І стануть ще більш конкурентоздатними. Я в цьому впевнена.

Хоча краще б, звичайно, це сталося якомога скоріше.

 

Ярослав Світлик

Матеріал підготовлено у рамках проекту "Просування реформ у регіони" 

Про Захід