Закарпатець Томаш Лукач – про те, як підкорити столицю і стати одним із найуспішніших саунд-продюсерів України (Фото, відео)

Опубліковано:

Ще якихось шість років тому ніхто у Києві навіть не підозрював про існування Томаша Лукача, а нині він має у столиці власну студію звукозапису, до якої на кілька місяців наперед записуються найвідоміші співаки і музиканти країни. Сьогодні “Про Захід” розкаже вам неймовірну історію успіху простого хлопця з прикордонного Чопа, котрий своїм талантом і працелюбністю зумів довести, що будь-яку мрію можна втілити в життя, варто лише дуже постаратися.

– Томаше, я знаю тебе багато років і так само, як і всі наші друзі з юнацьких років, пишаюся твоїми досягненнями. Для усіх нас стало певною несподіванкою, коли ти вирішив поїхати до Києва і почати там нове життя. Що стало причиною твого переїзду?

– Розумієш, у певний момент мені в Чопі стало тісно. Я грав у місцевій рок-групі, писав пісні, але відчував, що можу більше. У 2012 переїхав у Київ, почав там працювати у відомій рекламній компанії “Гвардія Пост”, яка співпрацює з топовими українськими та світовими виробниками. Тоді я ще не знав всіх тонкощів роботи зі звуковими роликами, спеціальними програмами, але дуже хотів навчитися. І навчився, створивши музику до великої кількості рекламних роликів, які ви щодня бачите по телевізору. Знаєш, це дуже складна робота, бо замовник, як правило, не знає, чого хоче, а ти мусиш створити коротку композицію і підкреслити в ній певну емоцію. Так, мої мелодії можна почути в рекламах брендів “Samsung”, “Coca-Cola”, “McDonalds”, “Jaffa”, “Хортиця”, “Приватбанк”, “Альфа-банк” тощо.

– І чому ти покинув цю роботу?

– Бо хотів усе ж займатися музикою, а не рекламою, як музикант. Одного дня випадково познайомився зі співачкою Світланою Тарабаровою, котра шукала гітариста у свою групу. З нею я відіграв величезну кількість концертів, побував у всеукраїнському турі у 40 містах України. Тоді ж я познайомився з учасником гурту “Dilemma” Джеєм (Євгеном Бардаченко), котрий на той час мав сольний проект. У Джея я теж грав, як гітарист. Це саме він мене зацікавив написанням композицій, бо сам писав пісні для українських та російських виконавців. Джей запропонував мені спробувати. Я записав кілька пробних демо, надіслав йому, а коли через кілька днів спитав, чи сподобалося йому, Джей сказав, що роботи дуже перспективні. І я повірив, що можу розвиватися у цьому напрямку. Так у 2015 році я з кількома знайомими, котрі також хотіли спробувати себе у звукозаписі, орендував будинок у Києві. Кожен із нас мав кімнату, де обладнав свою студію. Моя тоді ще дуже скромна студія одразу отримала назву “Lukach sound”.

– З ким починав працювати?

– Важко всіх перерахувати. Це і Світлана Тарабарова, і гурт “REAL O”, Наталія Могилевська, Настя Задорожна, “Open Kids”, Анна Добриднєва, група “Play”, Геннадій Вітер, Євгенія Власова. Ще з того періоду була співпраця з гуртом “Estradarada”. Їхній головний хіт “Вите надо выйти” був створений не на моїй студії, але разом ми записали інші пісні, і певний час я грав із цією групою на концертах. Знову ж таки з гуртом “Dilemma” я там починав працювати. Хлопці після перерви вирішили знову зійтися, лейбл “Kontramarka” та його засновник Олександр Порядченко проект підтримали, а я допомагав групі знайти нове звучання. Нині я співпрацюю з хлопцями, як саунд-продюсер і повноцінний учасник гурту, з яким виступаю на сцені.

– Ви разом брали участь і у відбірковому конкурсі на “Євробачення” минулого року, якщо не помиляюся.

– Так, це був дуже гарний досвід. Незважаючи на те, що ми відбір на “Євробачення” не виграли, нам дуже сподобалося на тій сцені. Це був драйв.    

  – Зараз твоя студія вже переїхала, збільшилася, і клієнтів із світу шоу-бізнесу значно побільшало. Як за цей короткий час ти зміг досягти такого успіху?

– Дійсно, нинішню мою студію з першою не порівняти, це – зовсім інший рівень. Я багато вкладаю у постійну модернізацію студії, у її покращення. Багато експериментую, шукаю цікаве звучання, тому мої клієнти знають, що йдуть у “Lukach sound” за якісним звуком і цікавими “фішками”. Так, мені було дуже приємно співпрацювати з молодою співачкою Eshtar, якою зацікавився британський лейбл “Maitre”. Відомий боксер Олександр Усик після своєї історії з фразою “I'm feel” (хто не знає, пошукайте, історія смішна) саме у мене записував пісню з такою ж назвою. А зараз я співпрацюю зі співачкою Йолкою, почав займатися також створенням і записом музики для кінофільмів. Буквально днями завершив роботу над дуже цікавою американською короткометражкою, яку скоро представлять на відомому кіноконкурсі. На жаль, я поки не можу озвучити назву фільму, але незабаром всі його зможуть побачити і оцінити мою роботу. Скажу лише, що американцям дуже сподобалося те, що я їм запропонував, вони не могли повірити, що в Україні так якісно роблять музичний продукт.

Ти питаєш, як мені вдалося за кілька років вийти на такий рівень? Я просто маю чітко визначені цілі, знаю, чого хочу і дуже багато працюю. На студії я часто починаю роботу вже о 7-ій годині ранку, йду зі студії близько першої години ночі. Але головне, що робота мене не обтяжує, я  часто навіть не помічаю, як пробігає час. Просто мені дуже подобається те, що я роблю.

– Ти тут згадав про Йолку. Ви з нею говорите про Закарпаття, про рідні міста?

– Коли ми познайомилися, я одразу сказав, що родом із Закарпаття, з Чопа. І це було так смішно, коли вона з ходу почала мені угорські слова і фрази “видавати”! Мені з Йолкою дуже легко працювати, ми з нею одразу знайшли спільну мову. Нещодавно вона приїхала до мене і каже: “Я маю 20 хвилин до літака, давай запишемо пісню”. На це я кажу: “Які 20 хвилин? Дай мені хоч годинку-дві”. Але Йолка – профі, вона знає, що робить. Зайшла, заспівала з першого разу все, як треба, так, що у мене жодного зауваження не було, і побігла собі на літак. До речі, вона не єдина ужгородка, з ким я співпрацюю. Ще є Рената Штіфель – дуже цікава співачка. Була також цікава робота з Мішею Карпенко – учасником “Нашої файти”.

– А сам додому часто приїздиш?

– Буваю в Чопі разів чотири на рік, частіше не виходить.

– Скажи чесно, скільки разів тебе у Києві питали, що це за ім'я і прізвище такі – Томаш Лукач?

– Ой, постійно мене питають, чи то справжнє прізвище, чи сценічний псевдонім. З ім'ям ще куди не йшло, а от прізвище для киян звучить дійсно незвично.

– Нещодавно ЗМІ писали про те, що ти написав новий гімн Української футбольної Прем'єр-ліги.

– Якщо точніше, то мені запропонували “освіжити” гімн, який колись написав Потап. Я його переробив на гітарний варіант, і цю версію не лише одразу затвердили, а і запросили мене зіграти її вживу на стадіоні “Чорноморець” в Одесі під час першої гри Суперкубку України. Для мене це був дуже цікавий новий досвід. На стадіонах я грав, але так, щоб сам, та ще й на спортивному заході – ніколи. Уяви собі: 30 тисяч глядачів, всі кричать-свистять – а я стою на сцені зі своєю гітарою і “лабаю”. Атмосфера була пречудова!

– Скучив за рок-музикою?

– Я, як і раніше, люблю рок-музику, слухаю її, але не маю часу нею займатися. Можливо, колись і матиму якийсь рок-проект, але не зараз.

– А правда, що ти починаєш власну музичну кар'єру у танцювальній музиці?

– Так, це правда. Річ у тім, що у вільний час я пишу композиції для себе. Пишу сучасну танцювальну музику, не таку, яка вважається форматом в Україні, а сучасну, альтернативну, таку, яку нині створюють прогресивні музиканти в США та Європі. Перша композиція “Burning Down” – це перша спроба заявити про себе. Нею я хочу показати, що можу бути різним, маю свій особливий саунд, можу бути вокалістом. Розумієш, я вже зараз хочу робити речі, які будуть модними у 2020-му, хочу, щоб українська музика була ексклюзивом. Ця, перша, композиція отримала дуже багато схвальних відгуків, а вже у перші дні вересня я буду готовий презентувати другий сольний сингл.

– Буде і відеокліп?

– Думаю, після виходу другого синглу можна буде подумати і про кліп. Багато в чому це залежатиме від моїх продюсерів з музичного лейблу “Kontramarka”. Взагалі я тверезо дивлюся на такі речі, не очікую завтра прокинутися зіркою. Мій сольний проект може стати відомим років так через два-три, але треба над цим багато працювати.

– Та куди вже більше працювати, якщо ти і так, кажеш, сидиш у студії з 7-ї ранку до 1-ї ночі?

– Я справді вже стільки роботи на себе взяв, що у певний момент зрозумів, що не справляюся з усім. Тому зараз на мене працюють кілька помічників, котрі виконують замовлення із запису реклами (я досі продовжую співпрацювати з деякими брендами) та певні технічні завдання. Але важливі проекти я завжди виконую сам, і знаєш, можу похвалитися тим, що ніхто ще не йшов від мене незадоволеним. Всі артисти, котрі звертаються до мене, потім стають мені друзями. Я не просто записую їм треки, беру за це гроші і кажу “До побачення”, я в кожну композицію вкладаю максимум зусиль. Мені важливо, щоб моя робота мала життя, щоб проект працював, щоб зусилля були витрачені не намарно.

– А як ти відпочиваєш?

– Відпочиваю на концертах. Сцена – це моє, я люблю це відчуття, люблю дивитися, як люди під сценою танцюють, “відриваються”. Ось це для мене справжній заряд енергії. А ще я часто виходжу вночі після роботи погуляти у парк.

– Коли тебе можна буде побачити на сцені на Закарпатті?

– Навесні 2019-го “Dilemma” планує великий всеукраїнський тур. Думаю, приїдемо ми і в Ужгород, тож усі мої рідні та друзі зможуть вживу побачити, чим я тепер займаюся.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”         

Про Захід