Малий Галагов і ЮНЕСКО: скільки років і які кроки потрібні, аби район Ужгорода увійшов до Списку всесвітньої культурної спадщини (Фото)

Опубліковано:

Однією з найгучніших ужгородських новин цьогорічного травня стала спершу заява спільноти "Uzhhorod Modernism" про намір ініціювати подання заявки на внесення району Малий Ґалаґов до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, а потім і офіційна заява Ужгородської міської ради про підтримку цієї ідеї. Звісно, усі, хто любить Ужгород і  переживає за його збереження, сприйняли таку новину дуже добре, однак багато хто чекає і відповіді на питання, чи реально втілити цю ідею в життя, що для цього потрібно і скільки це може зайняти часу. Про усе це "Про Захід" розпитав одну з ініціаторок ідеї, співзасновницю спільноти "Uzhhorod Modernism" та дослідницю архітектури Ужгорода Ліну Дегтярьову.

Автор фото – Валентин Кузан

– Ліно, то як виникла думка про те, що Малий Ґалаґов достойний увійти до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО?

– Я знаю, що  чисто візуально не всім ужгородцям зрозуміло, чим таким цінним є Малий Ґалаґов, що його можуть включити до списку ЮНЕСКО. Проте архітектура модернізму міжвоєнного періоду вже давно є світовим трендом, а за останні кілька років увага не лише дослідників, а й туристів прикута навіть до більш пізньої архітектури модернізму – 1960-1980 років. Ми з Олегом Олашиним вже кілька років  досліджуємо світову міжвоєнну архітектуру та аналізуємо нашу архітектуру періоду Чехословацької Республіки в цьому контексті. Також працюємо з матеріалами в Державному архіві, беремо участь зі своїми дослідженням в міжнародних наукових конференціях, співпрацюємо і комунікуємо з фахівцями з інших країн. Своїми знахідками в архіві та онлайн-джерелах ділимося на сторінці "Uzhhorod Modernism". Чим більше знаходимо інформації, тим більше переконуємося, що комплекс Малого Ґалаґова є унікальним і відповідає усім критеріям для того, аби бути визнаним архітектурною і культурною спадщиною світового значення.

За коротких 20 років входження нашого краю до складу Першої Чехословацькох республіки в Ужгороді більш ніж на 75% збільшився обсяг житлових і урядових просторів. Уже в 1923-му професором Адольфом Лібшером та його командою був розроблений перший, хоч і частковий, генеральний план міста. Він передбачав освоєння нової, майже незаселеної заболоченої території, – Малого Ґалаґова. Згодом цей парцеляційний план був трохи змінений, доопрацьований, не все встигли збудувати, проте основний масив із запланованого реалізували, до того ж, у рекордні терміни та на надзвичайно високому рівні. Якщо кількома словами – будували якісно в технологічному і стильовому сенсах. Тобто, в Ужгороді ми можемо побачити, як розвивалися і стрімко змінювалися архітектурні стилі від кубізму, ар-деко, рондокубізму до неокласицизму, традиціоналізму, пуризму та функціоналізму. Загалом, за неповних 20 років в Ужгороді постав новий урядово-житловий квартал, кожна будівля якого мала важливе значення, а квартал в цілому змінив статус Ужгорода зі звичайного містечка на столицю краю.

План урядово-житлового кварталу Малий Ґалаґов, автор – доктор архітектури Адольф Лібшер, 1923 рік.

 

– Чи є подібний квартал ще десь у світі?

– Можна порівняти наш Малий Ґалаґов з модерністською забудовою Каунаса. Це литовське місто у 1919 році стало столицею країни, після чого там активно почали розбудовувати урядові, публічні та житлові будівлі в різних стилях напряму модернізму. У 2016-му його внесли у попередні списки Світової спадщини, як комплекс з особливим дизайном. В Ужгороді, звісно, масштаби не такі, як у Каунасі, та й столицею він був лише краю, а не країни. Але і ужгородський модернізм є особливим, до того ж наш комплекс Малого Ґалаґова був для розвитку міста дуже важливим, а це є одним із основних критеріїв відбору об'єктів до списку Світової спадщини. Також важливо, що він відображає класичні риси розвитку архітектурного процесу в світі, а ще демонструє технічний прогрес того часу: використання залізобетонних конструкцій, нових цікавих матеріалів і технік тощо.

– У яких межах Малий Ґалаґов може увійти до списку ЮНЕСКО?

– Ми би хотіли, аби це був комплекс Малого Ґалаґова з прилеглими будівлями. Наприклад, хіба можна обійти будівлю пошти, спроектовану найвідомішим архітектором Чехословаччини Йозефом Ґочаром? Або будівлю кінотеатру з бібліотекою, які звели в старому центрі міста? А Єврейський дім зі школою та їдальнею, які створив кошицький архітектор Людовіт Оелшлагер? Та навіть на площі Петефі є прекрасний об'єкт у стилі модернізму – будинок доктора Соломона, спроектований Яном Ґіларом, який теж заслуговує бути у списку ЮНЕСКО разом з іншими спорудами. Всього у нашому з Олегом Олашиним обґрунтуванні міській владі ми запропонували включити до комплексу близько 50 будівель.     

– Як відомо, міська влада підтримала вашу ідею. Мер Богдан Андріїв навіть поділився нею з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом та міністром культури Євгеном Нищуком під час їхніх нещодавніх візитів до Ужгорода.

– Так, на щастя під час зустрічей із керівництвом міста нам вдалося донести важливість і перспективність ідеї внесення Малого Ґалаґова до списку Світової спадщини. Оскільки подальша процедура стосуватиметься роботи Міністерства культури України, нам було важливо заручитися підтримкою міністра Ніщука. Під час відкриття фестивалю "СлободаКульт" нам вдалося поспілкуватися з ним на цю тему, і він, як людина прогресивна, відреагував на нашу ідею дуже добре і обіцяв допомогти. Міністр навіть був не проти, аби ми провели для нього коротку спонтанну екскурсію Малим Ґалаґовом, проте в протоколі візиту до Ужгорода вже не було для цього вільного часу.

До речі, саме засновники і команда форуму "СлободаКульт" придумали в співпраці з "Uzhhorod Modernism" проект "#HelloGalagov", метою якого є популяризація нашої міжвоєнної архітектури на національному рівні. Напевно, нам вдалося передати своє захоплення Малим Ґалаґовом кураторам і засновникам форуму. А потім були ефектні фото музиканта та актора Міська Барбари на тлі теперішньої будівлі ОДА (колишній Земський уряд), які зробив Валентин Кузан. Подивившись на ці світлини, співорганізаторка форуму з ужгородського боку Галина Танай, піарниця Іванна Скиба-Якубова та засновниці Dofa.fund – CлободаКульт Оля Сагайдак і Юля Грубріна вирішили провести спонтанну екскурсію Малим Ґалаговом від "Uzhhorod Modernism". Під час екскурсії для митців, що приїхали зі Слобожанщини, продовжилася фотосесія на тлі наших будівель. У ній взяли участь і місцеві художники, письменники, музиканти, що формують сучасне мистецтво Ужгорода. А зараз проект "#HelloGalagov" виходить за межі міста, про нього пишуть національні ЗМІ, його підтримують митці у Харкові та інших містах.

 

Краєвий суд, архітектор – Адольф Лібшер (Adolf Liebscher), 1930–1933 роки. Ліворуч фото Маргарет Бурк-Вайт, 1938-1939, для часопису LIFE. Праворуч фото Uzhhorod Modernism, 2018

 

– То яка дальша процедура?

– У цьому процесі є спеціальний протокол, за яким ми мусимо діяти. Департамент культури Закарпатської ОДА має подати до Міністерства культури пропозицію і пакет документів, а звідти документи повинні направити до Представництва ЮНЕСКО в Україні. На тому рівні Мінкультури вже співпрацюватиме з МЗС, адже справа виходить за межі культурної сфери, бо стосуватиметься  представлення України на міжнародному рівні. Мабуть, представники ЮНЕСКО в Україні приїдуть до Ужгорода, аби переконатися у тому, що Малий Ґалаґов достойний стати частиною Світової спадщини. Лише після цих процедур нашу пропозицію розглянуть і, дуже сподіваюся, внесуть Малий Ґалаґов у Попередній список.

Але це лише початок шляху. Далі нам потрібно буде провести величезну наукову дослідницьку роботу, проаналізувати архітектурний комплекс і його окремі будівлі з боку історії та архітектури. Для створення цього науково-аналітичного дослідження при департаменті культури Закарпатської ОДА має бути створена спеціальна робоча група.

– Скільки це може зайняти часу? І хто конкретно цим буде займатися?

– Я сподіваюся, що ми з Олегом Олашиним потрапимо до складу цієї робочої групи, як ініціатори ідеї і дослідники, котрі вже кілька років працюють в обласному архіві, збираючи усю можливу інформацію про об'єкти модерністської забудови. Але, звісно, зібрати таке докладне досьє – це тривала і складна робота. Гадаю, на неї потрібно близько1,5-2 роки. Паралельно над досьє має працювати ще й експертна група, до якої мають увійти історики, архітектори, урбаністи, реставратори. Добре би, аби серед них були фахівці з міст, які вже мають досвід подання документів до Списку і водночас розуміються на архітектурному контексті саме чехословацього періоду. Дослідники архітектури з Кошице ідеально би підійшли.

– Що нам може завадити на цьому шляху?

– Загроза справді є, тому діяти потрібно швидко. Всі ж бо знають, що до списку Світової спадщини потрапляють лише ті об'єкти, які вдалося зберегти в автентичному вигляді. А у нас починаються процеси, які можуть звести нанівець усі плани і сподівання. Мова про будинок, зведений для 12-ї військової дивізії. Нині він знаходиться на вулиці Довженка, 5 і на його даху повним ходом ведуться будівельні роботи, добудовують ще один поверх. Наскільки нам відомо, там навіть уже продали неіснуючі квартири. І це лише верхівка айсберга, бо хто знає, скільки таких горищних площ були продані в минулі роки. Ще один приклад – плани Закарпатського адміністративного суду, в разі передачі йому Будинку профспілок на площі Народній (колишній Крайовий суд), зробити з горища додатковий мансардний поверх. Кожна така перебудова зменшує шанси того, що Малий Ґалаґов зможе увійти до списку Світової спадщини.  І ті, хто зараз це робить, свідомо забирають в Ужгорода шанс стати архітектурно збереженим і відомим туристичним містом.

 

Управління 12-ї піхотної дивізії чехословацької армії, проектант – Vojenská projekční kancelář v Praze, 1923-1924 роки. Ліворуч світлина 1930-х років, праворуч – травень 2018.

 

– Чи справді Ужгород виграє від того, що Малий Ґалаґов стане частиною спадщини ЮНЕСКО?

– Мати об'єкт культурної спадщини ЮНЕСКО – важливо і престижно для кожної країни. Цих об'єктів у світі не так уже й багато – всього близько тисячі. Міста, які мають такі об'єкти, розуміють, що це є своєрідним бізнес-проектом, бо все вкладене повертається потім у вигляді податків, отриманих від обслуговування величезної кількості туристів, та розвитку малого і середнього бізнесу у сфері туризму. До того ж, це збільшення кількості робочих місць у цій сфері. Люди зі всього світу з'їжджаються до об'єктів Світової спадщини, навіть якщо їм доводиться долати тисячі кілометрів задля того, аби за годину-дві подивитися лише на одну унікальну споруду. А ми пропонуємо оглянути у нас цілий комплекс будівель, тобто в Ужгороді турист може зупинитися на кілька днів або ж, оглянувши Малий Ґалаґов і центр міста, помандрувати в інші міста Закарпаття чи на гірські курорти. Так планується стратегічний розвиток туризму для всього краю. Не забуваймо, що Ужгород має дуже вигідне розташування на кордоні з Євросоюзом, до нього легко дістатися. Але крім туристичного буму Ужгород отримає від втілення нашої ідеї і дещо більше – збереження архітектурної спадщини модернізму, культурний розвиток і всесвітнє визнання. Це вартує того, аби подолати усі можливі складнощі. І ми готові зробити для цього все, від нас залежне.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

 

 

 

 

 

 

Про Захід