Що спільного у спортивного комплексу в місті Тячів, реабілітаційного центру в Ужгороді та системи водозабору в Чопі? На перший погляд – нічого. Однак насправді всі ці проекти реалізовувалися чи все ще реалізовуються як проекти регіонального розвитку та фінансуються із Державного фонду регіонального розвитку (далі – ДФРР). Вони – яскравий і позитивний приклад того, як громади чи органи місцевого самоврядування власними силами залучають державні кошти на ті потреби, що є першочерговими саме для них.
Взагалі проекти регіонального розвитку – чи не найбільш недооцінена закарпатцями можливість. Можливість розвитку, можливість заробітку, можливість вирішення проблем, котрі десятиліттями лежали непід'ємним тягарем на плечах громад. Але наскільки ефективно закарпатці користуються цією можливістю? Ми поспілкувалися із директором департаменту економіки Закарпатської ОДА Денисом Маном. І його відповідь на це питання у певній мірі виявилась не надто оптимістичною.
.jpg)
– Для кращого розуміння, напевне, варто почати із основи: що таке проекти регіонального розвитку і чому вони взагалі потрібні Закарпаттю?
– Проекти регіонального розвитку – це ініціатива органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади (чи навіть їх об'єднань), яка спрямована на те, аби вирішувати проблеми, які стосуються не просто однієї громади, а впливають позитивно на вирішення суспільно-важливої проблеми певної території. Це можуть бути як проекти дорожнього господарства, так і проекти з енергозбереження, з розвитку спортивної інфраструктури тощо. Однак важливо в цьому аспекті розглядати поряд із проектами регіонального розвитку ще й розвиткові проекти, яких у нас, на жаль, практично немає. Розвитковий проект спрямований на те, щоб після його реалізації він був, наприклад, самоокупним, приносив додаткові блага.
– Щоб він заробляв?
– Так, щоб він приносив додаткові блага для замовника, для громади, яка цей проект розробляла. Таким типовим прикладом по Україні може бути, наприклад, розробка індустріального парку. Як розробка концепції індустріального парку, так і підведення, наприклад, мереж електричних чи водних магістралей до території, яка буде індустріальним парком. Тобто – це створення умов для того, щоб туди прийшов бізнес.
– При подібних словах, зокрема, про індустріальні парки, одразу уявляється велике місто, котре має хоча б якусь основу для таких проектів.
– Не обов'язково. Насправді велике місто не завжди зручне під певні види діяльності. Наприклад, Соломоново, свого часу, коли повноцінно діяв закон про спеціальні економічні зони, отримало можливість використовувати транскордонне сполучення як свою конкурентну перевагу. І Соломоново – це не місто Ужгород. Це близькість до кордону. До речі, наразі Соломоново – це єдиний індустріальний парк Закарпаття.
Тут треба розуміти, що для кожного виду бізнесу підходять певні умови. Це може бути прикордонна територія чи територія між населеними пунктами. Але мусить бути транспортна доступність, бо будь-який інвестор прийде лише туди, де є транспортна інфраструктура. От розбудова цієї інфраструктури була би, напевне, найкращим проектом регіонального розвитку. Такий проект із часом стане самоокупним і через податки приноситиме громадам кошти на ті ж садочки, школи, дороги і так далі. Це проект довготривалих грошей. Джерела фінансування таких проектів є. Це і ДФРР, і субвенція на соцекономрозвиток, секторальна підтримка, кошти державного бюджету за різними державними програмами, грантові кошти тощо. Вони допоможуть реалізувати проект. Однак громади повинні чітко розуміти мету і бачити шлях її досягнення.
– Ми вже маємо ініціаторів подібних проектів? Маю на увазі згадані індустріальні парки.
– Минулого року Департамент працював із Батівською сільською радою з Берегівського району. У них є бачення, у них навіть є територія (десь близько 50 га). Однак поки що не готова концепція. Плюс, завжди у таких питаннях проблемним фактором є земля. Якщо ділянка розпайована, то пайовикам потрібно запропонувати альтернативні земельні ділянки. Тому ми з ними ще працюємо, але, я думаю, що як мінімум до кінця цього року ми концепцію зробимо. Не виключено, що це вже буде проект Державного фонду регіонального розвитку на 2019 рік.
– Якщо говорити про джерела фінансування проектів, то згадується, в першу чергу, Державний фонд регіонального розвитку. Відомо, що минулого року Закарпаття подало до участі в конкурсі понад 600 проектів, які були задекларовані як розвиткові, втім до фінансування були подані лише 72. У чому причина такого розриву?
– У якості поданих проектів. Найменше розробники враховують комплексний підхід, який дуже часто вимагається від цих проектів. Наприклад, ми приймаємо рішення, що на дитячому садочку треба замінити вікна і двері, бо вони застарі. Правильним і, що найголовніше, комплексним підходом буде спочатку проведення енергоаудиту. Можливо, не всі вікна-двері треба міняти, можливо, окрім вікон і дверей треба провести утеплення фасаду, можливо, треба поміняти всю систему опалення, можливо, треба утеплити дах. А цього у нас не роблять. Дуже часто такі проекти Мінрегіоном чи обласною комісією із конкурсу просто викидаються як не розвиткові. Загалом вимоги до проектів високі, однак якщо слідувати інструкціям та методичним рекомендаціям, розробити та подати його правильно не буде проблемою. Однак, на жаль, у нас не дуже люблять читати інструкції. Звідси і така статистика.
Окрім того, одним із основних каменів спотикання у процесі розробки і подачі проектів є фактор обов'язкового співфінансування: не менше 10% вартості проекту повинен профінансувати замовник. Тобто громада, місто, село чи область, котрі цей проект хочуть реалізувати. І якщо громада не дотримується цієї норми, то її проект може бути відхилений обласною комісією. Дуже часто бувають випадки, коли замовник пропонує профінансувати 9% вартості проекту. І це вже буде причиною для комісії не розглядати даний проект. Наша рекомендація – завжди давати більше ніж 10%, тому що у ДФРР – це одразу набагато вища оцінка. Навіть, якщо ви даєте 11%. Однак наші громади чекають, як вирішить конкурсна комісія, і тільки після того приймають рішення давати гроші чи не давати. Тобто виходить своєрідний шантаж: якщо ви приймете наш проект, то ми виділимо кошти. Якщо ні, то нам завжди є куди спрямувати гроші. У такому разі постає питання: в чому ж пріоритет самої громади?
І наразі ми говоримо про те, що ми ще маємо вчити наших заявників, як правильно розробляти і подавати проекти.
– Наскільки знаю, до цього ви зараз і готуєтесь. До навчання.
– Так, ми б хотіли проводити практикуми із розробки таких проектів чи ідей для проектів, працюючи безпосередньо з громадами. Перший етап буде для структурних підрозділів адміністрації, тому що вони виступають координаторами проектів найчастіше. Наші фахівці повинні розуміти, що таке проекти регіонального розвитку. Для початку, ми навчимо їх, щоб, власне, носіїв ідей регіонального розвитку в ОДА було трохи більше. Паралельно ми будемо працювати і передавати цей же досвід по вертикалі: для РДА, які найчастіше реєструють проекти. І, звісно, це будуть безпосередньо міські і сільські ради, які реєструють проекти . Ми їм на їхніх же прикладах хочемо показувати, що зроблено правильно чи неправильно, і як має бути зроблено так, щоб цей проект був профінансований.
Ми будемо розбирати проекти по всіх рівнях: від моменту ідеї до моменту реєстрації проекту, до моменту того, як він проходить оцінювання. Навчання розпочнеться у квітні і, сподіваюся, до червня ми цей процес завершимо. У нас наразі вже готуються технічні завдання для конкурсу ДФРР на 2019 рік. Він буде проходити паралельно із цим навчанням, щоб проектні заявки, які були там зареєстровані, допрацьовувалися. Технічно така можливість для замовників є.
– Тобто це свого роду буде робота над помилками?
– Абсолютно вірно. Ми цьому приділимо особливу увагу, тому що дійсно якість проектів інколи дуже слабка і хотілося б цю проблему вирішити.
– Громади самі не розуміють, що власне вони і зацікавлені у правильній подачі проектів?
– Громади повинні чітко розставити для себе пріоритети: що має бути першим, що другим, що третім. Дуже часто одне село реєструє 10-15 проектів і каже потім, що ми повинні їм ледь не все фінансувати. Ми піднімаємо їхній бюджет розвитку, а він фінансує шістнадцятий проект. Я розумію, що голова сільської ради хоче показати своїй громаді, що вони подалися на все і до всього вони готові. Але так не буває, тому що кошти, що прийшли від ДФРР, не можуть бути спрямовані на одну громаду. Це неправильно з точки зору регіонального розвитку.
Віктор Симочко
