Погода Ужгород, Закарпаття 8 °C
прозахід
новини західної україни
Четвер, 18 жовтня 2018 року
  Останні новини:
   

Втрачений Ужгород: історія життя Йолани Петрецької (Анталовської) – першої у Підкарпатській Русі жінки зі ступенем доктора права (Фото)

травня 04
10:16 2018

Ужгород у першій половині ХХ століття був містом доволі прогресивним, і освічених жінок тут ніколи не бракувало. Але коли у місто з дипломом юриста повернулася з навчання у Карловому університеті в Празі ще зовсім молода дівчина Йолана Петрецька, це стало для Ужгорода справжньою сенсацією. Бо ж до цього жінкам у нас відводилася роль вчительок, максимум – лікарів, але юристів-жінок до того часу в місті не було.

Йолана походила з відомої і великої сім'ї Петрецьких. Її батько, Петро Петрецький, був учителем, довгий час працював директором школи у селі Чертеж неподалік Ужгорода. Разом із дружиною Маргаритою Токач виховував 8-х дітей, а поскільки учительської зарплатні на проживання часто не вистачало, уся сім'я обробляла великий город. Батько дуже хотів, щоб усі його діти мали освіту, тому не жалів часу і грошей на їхнє навчання. Четверо з його дітей і справді згодом стали поважними людьми, зокрема, старший син Петро був відомим в Ужгороді лікарем, працював в Ужгородському університеті; Євген став юристом, а наймолодший син Василь, котрий теж вивчився на юриста, багато років співав у Закарпатському народному хорі й навіть був солістом Львівської опери. Серед доньок же неабияк здивувала шоста дитина у сім'ї – Йолана, або як писали в деяких документах, Іоланта.

Йолана народилася у Чертежі 13 серпня 1911 року. Чотири класи початкової школи закінчила там же, а потім сім'я Петрецьких переїхала до Ужгорода. Причиною переїзду стала родинна трагедія. На той час двоє старших синів Петрецьких навчалися в Ужгороді, проживаючи в інтернаті при монастирі Чину св. Василія Великого у кінці нинішньої вулиці Волошина (тоді – Ракоці). Один із хлопців захворів там на туберкульоз і незабаром помер. Смерть дитини стала для Петра Петрецького таким ударом, що він твердо вирішив: якщо хоче вивчити усіх дітей, мусить переїхати до Ужгорода, аби вони не тулилися по гуртожитках, а могли проживати вдома. Так на початку 20-х років Петрецькі придбали невеличкий будиночок із двох кімнат і кухні на вулиці Вербній (її також називали Фюзеш – від угорського слова "fűz" – верба; нині цей будинок розташований у кінці вулиці Анкудінова).

Йолана Петрецька (третя з правого боку у нижньому ряду) – випускниця Ужгородської гімназії

 

В Ужгороді Йолана вступила до гімназії, яку закінчила у 1930-му з відмінними оцінками. Вона мріяла стати лікарем, але на той час її батько вже помер, а мама не могла оплатити навчання ще однієї дитини в європейському університеті. Хтозна, можливо, саме син Євген, котрий на той час уже був студентом юридичного факультету Карлового університету, запропонував, аби Йолана подала документи туди ж, але на дешевше заочне навчання. Так у 1930-му Йолана Петрецька стала студенткою юридичного факультету.

Вона приїздила у Прагу на сесії, завжди дивуючи професорів прекрасною підготовкою. Вже тоді на освіту заробляла сама, займаючись в Ужгороді з дітьми як репетитор. Карлів університет Йолана закінчила у 1936-му. І того ж року вона у складі делегації від Підкарпатської Русі брала участь у відомому Міжнародному конгресі миру, який проходив у вересні в Брюсселі. З цієї події в родинному архіві Йолани Петрецької є кілька світлин. На них видно, що у делегації від Підкарпатської Русі вона була єдиною жінкою, а серед членів делегації можна впізнати також краєзнавця Петра Сову. Загалом Йолана не була надто активною у громадському житті, про свою молодість в Ужгороді потім згадувала, як про час, коли вона постійно працювала і багато вчилася. Тому як вчорашня студентка Карлового університету потрапила до складу делегації на Конгрес миру – загадка навіть для її рідних.

Йолана на Конгресі миру в Брюсселі, 1936 рік

 

З Брюсселю щаслива Йолана з дипломом в руках повернулася до Ужгорода. Вона одразу пішла до Земського уряду в надії отримати місце державного службовця за фахом, однак клерк, котрий її прийняв, поглянувши на диплом, лише сказав, що для неї тут роботи немає. Тоді обурена Йолана добилася особистого прийому у віце-губернатора Ярослава Мезніка, показала йому свій диплом і сказала, що несправедливо залишати її без роботи тільки через те, що вона – жінка. Мезнік з нею погодився, більше того, запропонував Йолані стати його помічницею, тож із 1 березня 1937-го року вона вступила на державну службу з офіційним записом, що її ставлять у чергу правничих урядників, поки ж присуджують урядний титул конципіста політичних справ з річним окладом у 14 976 Кч.

Віце-губернатор Ярослав Мезнік був дуже задоволений роботою своєї помічниці, він навіть став почесним гостем на її весіллі влітку 1938 року. З цієї події в родинному архіві Йолани Петрецької теж є багато світлин, причому не лише з фотостудії, а й з церкви, де вінчали пару. Обранцем Йолани Петрецької став молодий професор Ужгородської гімназії Василь Анталовський.

Василь Анталовський

 

Він народився 6 серпня 1908 року у Ракошині в сім'ї учителя. Закінчив у Ракошині 5 класів школи, а у 1919 році вступив до 1 класу тільки-но відкритої Мукачівської гімназії. Потім поїхав на навчання до Чеського технічного університету в Празі, але через деякий час зрозумів, що технічні науки йому не цікаві, а тому перевівся до Карлового університету на історико-філологічний факультет. Загалом у Празі Василь Анталовський прожив із 1928-го до 1938-го року. Був активним учасником Центрального Союзу підкарпаторуських студентів та головою студентського товариства "Возрождение". Ще у Празі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Йоланою Петрецькою, причому познайомив пару брат Василя, Степан Анталовський, котрий сам спершу мав до дівчини почуття.

Отримавши диплом, Василь у 1938-му приїхав до Ужгорода, де йому запропонували стати професором гімназії, викладати історію та російську мову. Ще того ж року він одружився на своїй коханій Йолані.

Весілля цієї пари було розкішним. Йолана, як людина самостійна і практична, всю організаційну роботу взяла на себе. Вона хотіла вийти заміж і приступити до розширення старої хати на вулиці Вербній, де на той час проживала з мамою і молодшою сестрою. На 7 років молодша сестра Гелена тоді теж планувала весілля зі своїм нареченим, ветеринарним лікарем Августином Соколом. Тож Йолана сказала їй: "Давай так: або ти виходиш заміж зараз, разом зі мною, або чекаєш кілька років, поки ми перебудуємо хату". Гелена погодилася на подвійне весілля, тим більше, що старша сестра всю підготовку брала на себе.

Ярослав Мезнік (у центрі в профіль) на весіллі Йолани і Василя Анталовських

Так, влітку 1938-го у греко-католицькому Кафедральному соборі вінчали дві красиві пари. Наречені були в однакових сукнях, підтримували їх цілих 20 дружок у білих сукнях. Чоловіки були одягнені у смокінги та циліндри. Загалом же гостей прийшло дуже багато, адже усі три родини (Петрецькі, Анталовські і Соколи) були великими.

1938-ий, як відомо закарпатцям, був роком дуже неспокійним. Не встиг Василь Анталовський розпочати у гімназії навчальний рік, як влада змінилася і його у листопаді перевели до Хустської гімназії. Оскільки до Хуста переїхали і решта чеських чиновників, туди перевели і Йолану. Подружжя Анталовських проживало у Хусті до 1941 року, але перша їхня дитина, донечка Ірина, у 1940-му народилася в Ужгороді. Коли дівчинці було всього кілька місяців, Йолана поїхала до університету в угорському місті Пейч, де за рік заочно здобула диплом доктора юридичних наук. Також за цей період Йолана Анталовська закінчила курси перекладачів. Мабуть, усе було потрібно, аби підтвердити чеський диплом і мати змогу працювати на державній службі вже в Угорському королівстві.

Йолану Анталовську вітають із присвоєнням ступеня доктора права

 

Справді, після отримання угорського диплому Йолану Анталовську запросили на роботу до Регентського комісаріату (органу на зразок обласної адміністрації), який працював у колишній будівлі Земського уряду (нинішній будівлі ОДА). Вона з чоловіком і донькою повернулася до Ужгорода і до будівлі, у якій колись починала свою трудову діяльність. Однак і тепер, навіть зі ступенем доктора права, жінці не довірили високої посади. Вона увійшла до команди перекладачів, котрі займалися при комісаріаті перекладом усіх законів, розпоряджень та іншої документації з угорської мови на "руську". Разом з нею працювали той же краєзнавець Петро Сова, майбутній мер Ужгорода Сергій Стасєв, близька подруга і, до слова, друга в Підкарпатській Русі жінка з дипломом юриста Сидонія Федор та інші.

Колектив перекладачів Регентського комісаріату

 

Василь Анталовський теж підтвердив свій диплом в університеті Дебрецена, тож його знову взяли на роботу до Ужгородської гімназії. Коли почалася Друга світова війна, Василя тричі забирали до армії: спершу на тиждень у 1942-му, потім на короткий час у першій половині 1944-го, а згодом, у серпні 1944-го, вже надовго. На території Словаччини він добровільно здався у полон радянської армії, два місяці просидів у таборі в угорському місті Цеглид. Звільнений був за те, що у 1944-му допомагав партизанським загонам Василя Русина, про що сам підпоручик Русин виписав довідку.

Мабуть, саме ця допомога партизанам і допомогла Василю Анталовському у подальшому житті у вже радянському Ужгороді. У 1945-му його призначили завідувачем відділу народної освіти, у 1951-му Василь став директором вечірньої школи робітничої молоді №2 та ужгородським депутатом, далі працював директором ЗОШ № 11 у той період, коли будувався новий корпус школи, після цього був директором угорської школи в Чопі, а тоді до виходу на пенсію був заступником директора ужгородської школи № 10.

Кар'єра Йолани Анталовської у повоєнні роки не була такою блискучою. Вона працювала начальником карточного бюро при відділі постачання, у 1946 році народила сина Степана, а вже з 1947-го вийшла на роботу в юридичну консультацію № 2, де і працювала до пенсійного віку. Гучних справ Йолана ніколи не вела і на той час давно попрощалася з амбіціями стати адвокатом. Її робота була скромною і непомітною, до того ж саме на її плечах лежала відповідальність за стареньку маму, чоловіка й дітей. Померла перша в краї доктор права у 1979 році. Її чоловік Василь Анталовський пережив дружину на 17 років.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"     

Подібні новини



Популярні новини

В Ужгороді отруїлась чадним газом 13-річна дівчинка

    В

  Впродовж вихідних закарпатським вогнеборцям було не до відпочинку. Адже за вікном ще досить тепло і пожежі сухої рослинності та чагарників продовжуються. ...