Велоподорожі Закарпаттям: чому все впирається в якість доріг і як велотуризм у себе розвиває Словаччина

Опубліковано:

Нещодавно громадська організація “ФОРЗА” презентувала в Ужгороді цікавий кишеньковий велопутівник “Твоя наступна подорож Закарпаттям”. Вийшло видання у рамках проекту “Велосипеди без кордонів” за підтримки Королівства Норвегії та Уряду Словацької Республіки. Зручний формат, 8 детально описаних маршрутів, багато фотографій, цікава інформація – цей путівник стане для туристів незамінним помічником. Та чи є у нас ці веломандрівники, і як взагалі складається ситуація з розвитком велотуризму – “Про Захід” запитав у автора путівника, досвідченого гіда та велосипедиста зі стажем Сергія Степчука.

– Сергію, то чи є на Закарпатті велотуризм?

– Насправді є, і він активно розвивається попри те, що умов для цього у нас недостатньо. Всього через кілька десятків кілометрів від Ужгорода, у Словаччині, для велотуризму є все, навіть у горах прокладені вузенькі ідеальні асфальтовані доріжки для велосипедистів. До прикладу, на Вигорлаті на висоті 500-700 метрів є велошляхи, туристи залюбки там катаються, милуються горами, відпочивають. Словом, є всі умови для того, щоб люди пересідали на велосипеди, активно проводили вільний час. А у нас все навпаки – не зроблено для цього нічого.

– Тобто, поки не буде велодоріжок – не буде й велотуризму?

– Саме так. Велосипедист “прив'язаний” до доріг, а їх у нас немає. Автошляхи – у жахливому стані, гірські лісові дороги розбиті джиперами та лісовозами. Кожна прогулянка на велосипеді перетворюється на екстремальну їзду з перешкодами. Доводиться дивитися не на навколишню красу, а виключно під колеса, аби об'їхати всі ями. Джипери, звісно, доводять, що вони роблять добру справу – прибирають полонини (а полонини, до слова, справді часто у смітті, причому смітять самі же місцеві). Однак від тих потужних позашляховиків, які виривають верхній шар ґрунту, що призводить до ерозії, більше шкоди, ніж користі. У лісі так само: ніколи лісові дороги не були такими розбитими, як зараз. Бо, наприклад, раніше трелювання лісу проводили в основному взимку, коли земля замерзала, а тепер дороги розбивають цілий рік. Усе це робить шляхи непроїзними.

– І все ж туристи на велосипедах у нас бувають?

– Мені самому дивно, але так, і з кожним роком їх стає все більше. Головне, аби це не були разові приїзди, аби туристи, намучившись із нашими дорогами і незручною інфраструктурою, не сказали: все, більше я на Закарпаття – ні ногою! Закарпатці теж почали більше їздити на велосипедах. Коли я у кінці 90-х почав займатися велотуризмом та пропагувати велоподорожі, в Ужгороді було з десяток власників гірських велосипедів, котрі так само любили веломандрівки. Нині активних велосипедистів набагато більше, вони катаються, навчають молоде покоління, проводять змагання – і це чудово!

– А скільки знадобилося тій же Словаччині, аби створити якісну велоінфраструктуру? І що у нас робиться в цьому напрямку?

– У Словаччині активно почали розвивати велотуризм років із 10-15 тому. Часто це, так само, як і у нас, робилося за гроші Євросоюзу. На Закарпатті поки серйозних робіт у цьому напрямку не проводять. Є невеличкі ділянки, де є велодоріжки, в рамках проекту “ФОРЗИ” вдалося зробити стратегічний крок вперед, розробити картування далекобіжних веломагістралей на території Закарпатської області зі сполученням їх у подальшому зі Словаччиною та іншими регіонами України. Але, на жаль, ми лише плануємо, тоді як у сусідніх країнах веломагістралі вже успішно діють.

– Тобто, перед тобою стояло завдання “з нуля” створити велосипедні маршрути для путівника?

– Так, вісім маршрутів, описаних у путівнику, – це виключно випробувані мною подорожі, з моїми суб'єктивними оцінками найцікавіших об'єктів, які турист може побачити на шляху. Власне, це не перша моя книга, з 2003 року я видав їх уже п'ять, але вони були більше присвячені пішому туризму, і лише у першій книзі трохи йшлося про можливості велотуризму в регіоні.

– Ти помітив зацікавленість читачів цим путівником?

– Зацікавленість є, за два тижні половина тиражу була розповсюджена між інформаційними центрами, гідами, велоактивістами тощо. На жаль, наклад невеликий – 500 примірників, та й продавати за умовами проекту путівник не можна. Але ми зробили його доступним для кожного в Інтернеті. Його можна знайти на моєму сайті. Туди я так само виставив GPS-треки з POI-крапками, які позначають цікаві об'єкти по маршруту. Так туристи можуть бути спокійними, що не заблукають і не пропустять жодної туристичної родзинки.

Загалом же перед тим, як почати роботу над цією книжкою, я промоніторив усе, що можна знайти в Інтернеті на запит про велотури і велотуризм на Закарпатті. На жаль, інформації є недостатньо, часто вона неповна, неточна, написана людьми, котрі Закарпаття знають дуже погано. Тому я намагався дати у путівнику максимум корисної інформації і порад у простій доступній формі. Усі маршрути влітку 2017-го спочатку проїхав сам, тож дані не застарілі. А допоможуть у виборі велоподорожі та її плануванні карти-схеми, графіки висот, час подолання маршруту.

– Ці 8 маршрутів охоплюють усе Закарпаття?

– Ні, не охоплений Тячівський район, хоча там теж є багато цікавого. Спершу я планував включити до путівника десять маршрутів, але в процесі роботи зупинився на восьми найцікавіших і був також обмежений форматом книги та кількістю сторінок.

Загалом маршрути перераховані від найпростіших до найскладніших. Якщо коротко, то перший маршрут – “Околицями Унгвару” – підходить навіть непідготовленим велотуристам. Він зручний тим, що починається одразу за межею міста, проходить через село Оноківці, урочище Дубки, села Гута, Кам'яниця, біля руїн Невицького замку і повертається до Ужгорода.

Другий маршрут – “Старою штрикою” – нескладний та дуже мальовничий. Він частково проходить по дорозі, яка є залишками старої вузькоколійки. Починається з Горян і відомої Горянської Ротонди, далі же пролягає через села Ярок, Анталовці, Худльово, Циганівці до Ужгорода.

Третій маршрут – “По Верховині” – розрахований уже на два дні. Він складніший, бо проходить гірською місцевістю. Починається із села Волосянка, куди можна дістатися електричкою. Далі через села Ужок, Гусний, Розтока доїжджаємо до Жденієва, а тоді через Поляну на Оленівський перевал, звідки Турянською долиною їдемо до Перечина.

Четвертий маршрут – “По виноробному Закарпаттю” – охоплює Берегівський, Іршавський та Виноградівський райони з їхніми красивими селами, винними підвалами, старовинними церквами тощо. Подорож буде хоч і складною через поганий стан доріг, зате дуже цікавою.

П'ятий маршрут – “Боржавськими полонинами” – складний через те, що більша його частина проходить вузенькими гірськими стежками та зі значним перепадом висот. Але краєвиди Боржав компенсують усі труднощі. Починається шлях у Воловці, куди зручно дістатися залізничним транспортом, далі же прямує через вершини Плай, Великий Верх, Гимбу у село Пилипець.

Шостий маршрут – “На Синевирське озеро” – так само стартує від зручного Воловця, проходить через смт Міжгір'я до Синевирського озера, а звідти – до туристичної Колочави.  

Сьомий маршрут – “По гірському пасму Пікуя” – розрахований на 2-3 дні. Найважчий відрізок шляху – власне підйом на Пікуй. Через крутий схил він непростий навіть для досвідчених туристів, тим більше, що велосипеди доведеться штовхати, чи навіть нести. Але багато хто чув приказку “Хто не бачив Пікуя…”, правда? Ця місцина справді варта зусиль.

Ну і останній, восьмий маршрут – “По Свидовецькому хребту” – мабуть, найскладніший, зате дивовижно мальовничий. Він починається у смт Ясіня, пролягає через полонину Драгобрат, гори Близниця, Догяська, Трояська і завершується в селі Чорна Тиса. Полонини-луки там надзвичайно красиві, високогірні озера – справжні “морські очі”, а краєвиди – просто фантастичні!

– Описуєш так, що хочеться просто зараз поїхати. Але що потрібно пам'ятати туристові, котрий хоче спробувати познайомитися із Закарпаттям з допомогою твого велопутівника?

–  Перш за все, потрібно розуміти, що велоподорожі – це велике фізичне навантаження. У мене, як гіда, було дуже багато випадків, коли туристи переоцінювали свої сили, у результаті затримували усю групу, постійно скиглили, мучили себе та інших. Мене шокує, що великий відсоток молодих людей у нас слабкий фізично і морально. Натомість не перестаю дивуватися туристам з європейських країн, котрі навіть у поважному віці залишаються активними, спортивними, упевнено долають важкі піші переходи або велодистанції, при цьому завжди посміхаються і всім задоволені.

Я сподіваюся, колись і українці будуть активною спортивною нацією, будуть любити і шанувати природу, цінуватимуть її багатства, а не знищуватимуть їх. І сподіваюся, що подорожі, складені за моїм путівником, наблизять українців до розуміння цього.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Про Захід