Багато мешканців ще пам'ятають галасливе виконання рішення суду, яким магазин “Корзо” було вилучено в рейдерів та в липні 2015 року повернуто Товариству. Стільки поліції та галасу на тій вулиці не було давно, навіть губернатор Г.Г. Москаль змушений був взяти ситуацію під свій особистий контроль, щоб правопорядок був відновлений, а рішення виконано.
Законність рішення суду на користь Товариства було підтверджено в травні 2015 року Касаційним судом. Також Верховний Суд України чотири рази погоджувався з правильністю таких рішень і відмовляв “захоплювачам” в їх перегляді.
Складний шлях пройдено і нарешті Феміда захистила знедолених літніх людей, які були обдурені своєю колегою: спір про власність на магазин “Корзо” судами розглянутий, майно повернуто Товариству! Рішення судів є остаточними та оскарженню не підлягають – так зазначили вищі судові інстанції.
“Набувачі” майна, вочевидь не змирились з торжеством закону та справедливості, і не покладаючи рук, відчайдушно шукають будь-які способи для того, щоб відмінити остаточні рішення судів.
Допомогти “набувачам” людського майна повалити цей монумент, проголошений іменем України та освячений Верховним Судом України, взялась Юридична компанія “Греца та партнери”. Нові юристи творчо підійшли до справи та одразу почали вигадувати нові важливі деталі семирічної давнини. Питання справедливості та законності звичайно нікого не цікавить, адже майно дороге і в самому історичному серці міста.
При розгляді справи судами було враховано, що Зав'ялов Максим виступив в ролі удаваного набувача, вже наступного дня в того ж нотаріуса Сабов О., видав на Запорожець Наталію генеральну довіреність на розпорядження таким майном та його продаж.
Залучені юристи у справі креативно допомогли Зав'ялову “пригадати” нові обставини далекого 2011 року. Так, виявляється, що пан Зав'ялов, тільки через сім років зміг згадати, що він не хотів посвідчувати таку довіреність Запорожець Наталії, а думав, що укладає договір оренди, за яким щойно придбане майно передає в оренду. Просто йому було зле в той день, погано себе почував, напевно переживаючи великий стрес від того, що став поважним власником елітної нерухомості в центі міста. Тому він не міг уявити, що підписує в нотаріуса довіреність, а не договір.
Звичайно, захиститись йому від цієї величезної помилки може допомогти тільки суд!
Однак, не кожний суддя Ужгородського міськрайонного суду погодиться приймати участь в цьому хитро-мудрому проекті фіксації того, чого ніколи не було. Тому позивачу Зав'ялову потрібно пройти відбір суддів та потрапити до охочих допомагати “горе-власникам” майна, поцупленого в літніх людей.
На сайті суду із списку розподілених в листопаді справ переконуємось, що вже з четвертого разу такий суддя був знайдений і нею виявилась Світлик Оксана. Напевно, ні суддя Данко В.Й., ні суддя Придачук О.А. допомагати реалізовувати придуману авантюрну схему не захотіли.
З того ж сайту суду бачимо, що 30 листопада суддя Світлик отримала придуманий позов Зав'ялова про визнання недійсною довіреності виданої Запорожець 08 липня 2011 року.
Кажуть суди завантажені, справи розглядаються місяцями та роками. Може це і стосується середньостатистичної справи, але не цієї.
Один день – саме стільки потрібно було часу, щоб суд виніс рішення, яким зафіксував всі ті “нові факти”, вигадані новими юристами для Зав'ялова, та скріпив їх іменем України. З рішення суду стає зрозумілим, що метою цього процесу був не захист прав Зав'ялова, а прописати, що Зав'ялов дуже хороший хлопець, який не хотів допомагати Запорожець, і укладаючи з нею договір був дуже обачний та добросовісний покупець. Суд з завданням справився, все так в своєму рішенні, яке проголосив через рекордних три дні після відкриття провадження у справі і написав (http://reyestr.court.gov.ua/Review/71082603).
Правда, суд не перевіряв, чи відповідає правді те, що навигадував Зав'ялов. Інших учасників та нотаріуса не залучав. Також суд не з'ясовував чому ж він, будучи таким добросовісним, через кілька місяців подарував частину приміщень подрузі Запорожець, а потім уклав інший договір про поділ майна з самою Запорожець, яка діяла на підставі довіреності від імені своєї подруги. Дивним збігом та ж Запорожець потім за довіреністю подруги подарувала майно своїй доньці Гончарук Марині. Це напевно збіг, пощастило так пощастило.
Звичайно особлива делікатність справи не допускала розголосу, залучення до участі в справі інших осіб, особливо Товариства з його співвласницями. Правосуддя має бути навіть не швидким, а блискавичним, адже наступного дня, 15 грудня 2017 року набирає сили новий кодекс, а тут Зав'ялова та компанію час підганяє.
Так що, не вірте, що суди тривають роками. Коли треба, то і за лічені дні можна впоратись та отримати рішення суду, і рішення не просте… а вкрай потрібне “набувачам”.
Зараз той же Зав'ялов, через три роки після вирішення справи, буде подавати заяву до апеляційного суду про перегляд основного рішення у справі про власність та переконувати суд, що це є важливою обставиною, яка не була відома ні йому, ні суду, і нікому взагалі. Добре, що в нього відновилась пам'ять та він згадав через сім років про свою добросовісність та обачність. Ближчим часом буде просити, щоб суд це оцінив, прийняв до уваги та рішення про повернення майна Товариству та його дев'яти співвласникам відмінив.
Зараз людям знову доведеться перевіряти в апеляційному суді наскільки рішення засилене Касаційним та Верховним Судом України є остаточне.
Хочеться думати, що сприяння міськрайонного суду “набувачам” майна є випадковим, і не стосуватиметься всієї ланки судів. Рішення ухвалені іменем України, законність яких підтверджено судами всіх інстанцій не можуть відмінятись на підставі таких вигадок.
Цікаво чи зможе апеляційний суд належно оцінити “спогади та фантазії” Зав'ялова та креативну техніку нових юристів у справі? Чи через придумані мемуари одного з ключових фігурантів схеми по відбиранню майна у літніх жінок можуть таки стати підставою для відміни рішення в цій резонансній справі.
Ініціативна група магазину “Корзо”
