Погода Ужгород, Закарпаття -8 °C
прозахід
новини західної україни
Неділя, 25 лютого 2018 року
 Останні новини:

Справи «бандитів»: що розповідають віднайдені документи міліцейського архіву про справу колочавського опришка Штаєра (Фото)

лютого 01
13:52 2018

Минулого року під час ремонту приміщення архіву Головного управління Нацполіції в Закарпатській області працівники відділу режимно-секретного забезпечення випадково знайшли на стелажах опечатану коробку, у якій, із великим здивуванням, виявили документи 50-х років минулого століття. Загалом кримінальні справи та матеріали оперативно-розшукової діяльності раніше міліція, а тепер і поліція зберігають не більше 10-ти років, тож папки зі справами такої давнини і категорії стали для всіх великою несподіванкою. Тим більше, коли працівники режимно-секретного відділу із заголовків зрозуміли, що справи ці стосуються ліквідації "бандитських антирадянських" формувань. Такі справи ще у радянські часи всі разом вивезли з архіву і знищили, тож яким чином вціліла ця коробка – незрозуміло.

Після відповідної роботи з цими документами, у поліції вирішили допустити до них журналістів і дослідників. Завдяки же сприянню начальника відділу режимно-секретного забезпечення, полковника поліції Сергія Шалди, першими про ці справи має можливість написати "Про Захід".

Кожна з шести товстих папок – це трагічна історія закарпатців, котрі з тих чи інших причин стали учасниками озброєних груп. А от були вони народними месниками, котрі боролися проти радянської влади, чи просто наживалися, грабуючи і вбиваючи – мабуть, назавжди залишиться таємницею. Ми у цьому питанні теж не робитимемо оцінок, а просто покажемо, як виглядала боротьба правоохоронців з "антирадянськими бандитами", описана у архівних документах. А першою розкажемо про справу групи колочавського опришка Михайла Штаєра.

Нині у Колочаві бункер групи Штаєра є одним із найвідвідуваніших музеїв. Є у відомому селі і хата-музей Штаєра, де зберігають речі, пов'язані з місцевим опришком, його фотографії тощо. Михайло Штаєр у Колочаві – це такий собі другий Микола Шугай, не такий відомий і не такий оспіваний у художніх творах, але цілком реальний чоловік, котрий переховувався у тамтешніх лісах цілих вісім років.    

Із архівних документів видно, що правоохоронці на початку 50-х років вдавалися до немислимих хитрощів, аби упіймати Штаєра. Курувало справу управління МДБ (російською мовою – МГБ – Министерство государственной безопасности) у Закарпатській області. Саме начальник управління станом на 1952 рік, полковник Чернецький, затвердив план ліквідації групи Штаєра, з якого, власне, і починається підбірка архівних документів. Однак з першого же документу видно, що і до цього заходи вже проводилися, зокрема у "мдб"-шників вже була ціла агентурна сітка, сплетена навколо групи Штаєра.

Влітку 1952-го заступник начальника управління Бойко писав у звіті своєму начальнику, що в районі села Колочава Воловського округу вже тривалий час скоює злочини бандгрупа Штаєра. "У 1951-52 роках її учасники вчинили кілька пограбувань і вбили оперативника Воловського відділу МДБ. За даними агентів "Олекса", "Нечуй", "Дубов" та інших бандгрупа підтримує зв'язки із сусідньою Станіславською областю. З того, що учасники групи говорять про майбутній неминучий напад Америки на СРСР, а також з того, що бандит Ваколя прикрасив свій головний убір тризубом, є підстави вважати, що бандити орієнтуються на бандоунівске підпілля і схильні до встановлення контактів із ним. Також агентура сигналізує про схильність бандитів перейти нелегально через кордон.

За даними агентури, бандити категорично проти того, аби здатися живими, тобто лише ліквідація чи захоплення їх нами може припинити розростання групи, прорив її за кордон, або злиття з оунівським підпіллям", – йдеться у документі.

У звіті також відзначалося, що усі попередні спроби схопити учасників групи були малоефективними, бандити вже розібралися в ряді прийомів, які до них застосовували силовики (вербування агентури, котра намагалася проникнути у групу, легенда про спроби оунівського підпілля зв'язатися з ними тощо), тож тепер вкрай насторожені, спілкуються лише з особливо довіреними особами і не приймають у групу нових учасників. Мовляв, на той час Воловський відділ МДБ не мав жодного агента, котрий би користувався довірою навіть у помічників бандитів, тому в управлінні створили нову оперативну групу, яка розробила ряд агентурно-оперативних дій із ліквідації учасників банди Штаєра. Скоріше за все, це була реакція силовиків на вбивство молодшого лейтенанта Прокопенка, оперуповноваженого Воловського відділку МДБ, котрого Штаєр застрелив при спробі його впіймати.

Працювати нова опергрупа вирішила у двох напрямках: вербування знайомих людей довірених осіб Штаєра, а також "підсадка" оперативників, котрі мали грати роль учасників озброєних груп, яким вдалося втекти від розгромів у Тячівському та Хустському округах і які тепер хочуть створити нову банду в лісах Воловського округу. На останніх покладали найбільше надій, придумавши цілу легенду про те, що вони мають оголосити, мовляв, набирають у свою групу людей, а потім ініціювати зустріч зі Штаєром нібито для того, аби поділити територію і випадково не перестрілятися.

Разом із тим, оперативники працювали з невідомим заявителем, котрий сам прийшов до міліції і поскаржився, що учасники групи Штаєра вимагають від нього організувати отримання ними фіктивних документів. А ще підіслали до батька Михайла Штаєра агента, котрий розповідав, що є учасником оунівського підпілля і хоче зв'язатися з Михайлом. У доповідних оперативники писали, що батько Штаєра, Іван, повірив агенту, тож є надія на те, що незабаром вдасться піймати самого керівника банди. А щоб група Штаєра не змогла таки об'єднатися з підпіллям у сусідніх областях, оперативники вирішили запустити там через свою агентуру чутки про те, що закарпатець Штаєр сам є агентом. Таким чином, навіть якщо Штаєр і мав зв'язки з підпіллям у інших областях, йому навряд чи повністю довіряли.

Подальші звіти коротко повідомляють про успіхи нової оперативної групи. "Завдячуючи агентам, котрих приставили до родичів учасників групи Штаєра, за 1952 і 1953 роки оперативники ліквідували Дербака та легалізували Іваниша (навесні 1953-го його через рідних вивели з банди, але через те, що інші учасники почали його підозрювати, подальше використання було неможливим, тому Іваниша влаштували на роботу в одну з господарських установ Свалявського району. (Потім Андрія Іваниша все ж віддали під суд, відправивши у табори на 25 років)). Фриган був затриманий живим, завербований і відправлений назад у банду із завданням убити Михайла Штаєра і Василя Ваколю. Однак Фриган завдання не виконав, все розповів Штаєру. Його роззброїли, а потім убили", – писали у документах.

У дослідженнях відомого колочавця Станіслава Аржевітіна ці випадки описані детальніше. Дослідник писав, що Василь Дербак і Юрій Фриган пішли у ліс на зустріч із оунівськими підпільниками, але то була засідка силовиків. Дербака "безпекарі" застрелили, а Фригана затримали. Молодий хлопець і справді незабаром повернувся у ліс із завданням убити Штаєра, але робити цього не став, у всьому зізнався. Аби його перевірити, Штаєр, мовляв, поставив перед ним завдання убити когось із сільських прорадянських активістів, але Юрій Фриган категорично відмовився це робити. Відмова була сприйнята Штаєром, як зрада, тож колишнього товариша вбили. Що же до "легалізованого" Андрія Іваниша, то за даними Станіслава Аржевітіна, цей молодий дезертир, котрий пробув у банді Штаєра всього кілька місяців, сам здався силовикам у червні 1953-го.

Таким чином із шести учасників групи Штаєра станом на 1954-ий залишилися лише троє: сам Михайло Штаєр, Василь Ваколя та Юрій Ситарь. На зиму група зникала у лісах, проживаючи в одному з численних добре облаштованих і ідеально схованих бункерів. Навесні же полювання на них відновлювалося. Загалом групу Штаєра підозрювали у близько 90 злочинах, зокрема численних пограбуваннях пастухів на полонинах, у яких бандити нібито відбирали бринзу. Хтозна, можливо, частина цих "пограбувань" була добровільною допомогою односельців учасникам групи. Однак напади на державні магазини, сільпо і кіоски таки справді були пограбуваннями. Наприклад, з ларька Буштинського ліспромхозу хлопці Штаєра винесли товарів на 22 тисячі рублів. У касира лісопункта Вигодського району Станіславської області у 1953-му забрали 30 тисяч рублів. На полонині Стеняк у 1954 році "лісові хлопці" відібрали у наукових співробітників Ужгородського університету Грабаря і Бокотея два фотоапарати, наручні годинники, компас і 200 рублів. На іншій полонині не поталанило студентам Одеського сільськогосподарського інституту, у котрих невідомі озброєні чоловіки забрали планшет і продукти харчування. Студенти розповідали, що чоловіки цікавилися їхньою релігійною приналежністю, партійністю, а тоді взяли у них листок паперу, намалювали на ньому тризуб, написали "Най живе самостійна Україна, слава всім повстанцям, героям слава", віддали студентам і відпустили їх геть. А одного разу "хлопці з лісу" забрали в лісі у двох жінок 60 кілограмів овечого сиру. Натомість дали їм записку, яку сказали занести у колгосп. У записці написали: "Наказ від украінськіх повстанців до вас пастухів, ми вам напоминаем відати сир Попединец Терезіі і Молнар Алені. Як що не відасте надійтесь шнура всі як один. Слава українськім повстанцям, смерть Сталіну, смерть Сталінському племені". Жінки принесли записку у колгосп, а там, боячись помсти Штаєра, віддали їм ті же 60 кілограмів сиру. 

Реконструйований бункер Штаєра у Колочаві

Однак були на руках Штаєра і куди серйозніші злочини. Крім убитого в ході перестрілки лейтенанта Прокопенка, у травні 1953-го Штаєр убив у Колочаві місцевого жителя Юрія Дербака. Начебто так помстився за те, що у 1949-му Дербак доніс міліціонерам, що Штаєр ховає вдома зброю. Того ж року від рук учасників групи загинув інший колочавець – активіст Василь Ситар, котрий працював над розбудовою місцевого колгоспу.

Кажуть, ще й досі за справами групи Штаєра в Україні навчають працівників спецслужб. Бо за вісім років "безпекарі" чого тільки не робили, аби вийти якось на вкрай обережного Штаєра. Агенти і у вівчарів переодягалися, і чекали звільнення з армії нареченого Штаєрової сестри, аби його завербувати ще до того, як він повернеться додому, і колишнього учасника банди агента "Лісного" використовували, шантажуючи його можливим ув'язненням за участь у команді. Дружин, мам і сестер втікачів залучали, обіцяючи їм, що не будуть покарані за співучасть у злочинах, а матір одного з учасників групи, Анну Ситар, навіть возили в Ужгород, проводили з нею бесіди, але тільки для того, аби по поверненні додому прослідкувати за нею: куди піде, де зустрінеться з сином, аби розповісти йому, про що її розпитували в Ужгороді.

Незважаючи на велику кількість залучених до справи силовиків, рейди лісами, переодягання у вівчарів тощо знайти у горах "хлопців з лісу" їм було не під силу. Однією з причин якраз і були бункери, що їх так уміло маскували в горах учасники групи Штаєра. Нині у Колочаві туристів водять у реконструйований бункер Штаєра, збудований так само, як це робили в його часи. Викопаний у землі,  розмірами 2,5х1,5 метрів, димоходом служила смерека, через дупло якої виходив чад, розвіюючись поміж верхівок дерев. Струмочок, що протікав через весь сховок, правив за каналізацію, окремо була криничка для води. Їжу готували на буржуйці. У такій криївці група проживала всю зиму. Знайти її було практично неможливо: вхід замаскований гілками та листям, слідів немає. Навіть тепер знайти бункер-музей у лісі без провідника дуже складно.

Один із архівних документів, до слова, якраз стосується опису такої криївки. Взимку 1953 року силовикам таки вдалося знайти два з кількох бункерів групи Штаєра. У районі полонини Красної знайшли покинуту зимову криївку, в якій були чавунна піч, чавунна бочка, дерев'яні ложки, гнилі байкові ковдри, пила та чоловіча білизна. Іншу ж криївку – літню – виявили того ж року за наводкою агента. У ній речей не знайшли зовсім.

Після того, як у 1954 році група Штаєра залишилася у складі всього трьох осіб, діяльність її продовжувалася не так активно. У вівчара Довганича на полонині вони забрали 70 кілограмів бринзи, на Тячівщині зупинили 5 вантажівок і пограбували шоферів, на пункті збору дикої малини розбили бочки і вилили 1200 літрів малинового соку. Однак силовики все чекали від Штаєра учинення терористичних актів, зокрема підозрювали, що "хлопці з лісу" хочуть вбити керівника колгоспу у Колочаві та заступника секретаря місцевої партійної організації.

Минув ще рік, і от влітку 1955 року кількарічна агентурна робота "безпекарів" таки спрацювала. Допомогла агент "Заря", котра разом із чоловіком і донькою багато років допомагала групі Штаєра з продуктами та одягом, передаючи їх  через матір одного з "лісових хлопців" Юрія Ситара, Анну. Ще в кінці жовтня 1954-го "Заря" заготовила для хлопців свинячу тушу, однак передати її із подальшим затриманням повстанців не вдалося, хлопці вже сховалися на зиму в бункер. Цікаво, що на той час учасники групи Штаєра настільки не довіряли навіть найближчим родичам, що нікому не розповідали про місцезнаходження свого зимового сховку. Зима для всіх минула спокійно, з криївки хлопці вийшли лише у травні 1955-го. Вдень 4 червня до будинку "Зарі" раптом увійшов сам учасник групи Штаєра Юрій Ситар і попросив її сходити до матері, взяти у неї продуктів. Другий їхній товариш Василь Ваколя у цей час переховувався біля будинку "Зарі", а про Штаєра вони сказали, що той дуже хворий і переховується в бункері. "Заря" попросила хлопців почекати її в урочищі "Жолобок", сама же швидко зварила мамалигу, налила у дві пляшки молока, а у молоко вкинула снодійне (замість назви речовини у документі стоїть пропуск, однак далі мова йде про захоплення сонних хлопців, тож можемо припустити, що "Заря" підмішала у молоко саме снодійне). Все це "Заря" принесла хлопцям, котрі молоко одразу ж випили. Далі у документах написано, що реакція на напій у хлопців була неоднаковою. Ситар "відключився", а Ваколя, побачивши це, все зрозумів, витягнув зброю і намагався наздогнати "Зарю". Агент через свого зв'язкового повідомила оперативну групу, та замість того, щоб під'їхати до урочища непомічено, опергрупа на вантажівці з купою людей примчали до будинку "Зарі", з безпричинними пострілами побігли до урочища, чим привернули увагу всього села і викрили "Зарю" перед її односельцями.

Про подальшу долю "Зарі" у документах не сказано нічого, а от затримані Ситар і Ваколя змушені були зізнатися у всьому силовикам (зізналися навіть у тероризмі, розповівши, що навмисне знищували державні об'єкти, аби нанести якомога більший збиток державі, вели під час пограбувань антирадянські розмови, вигукували "Смерть Сталіну!" тощо) і пообіцяти їм показати місце сховку Штаєра. Однак обидва виявилися вірними своєму товаришу. Коли їх привезли на місце, де хлопці домовилися зустрітися, вони зробили все, аби насторожити Штаєра і дати йому втекти. Так Михайло Штаєр залишився у лісі сам.

На цьому документи у справі Штаєра закінчуються, але ми все ж коротко розкажемо вам, чим закінчилася ця історія, з якої, без сумніву, міг би вийти справжній пригодницький фільм. За дослідженнями Станіслава Аржевітіна, суд над Ситарем та Ваколею відбувся у грудні 1955-го. Обох засудили до страти і розстріляли у травні 1956-го.

Михайла Штаєра під час тієї спроби затримання поранили у шию. Він три дні не міг зупинити кров, та все ж вижив і втікав далі. Його затримали лише у травні 1957 року на території Івано-Франківщини. Навіть тоді, отримавши кульове поранення, він вискочив у вікно, втікав, а упавши в яму, перемотував собі рану і намагався відстрілюватися. Здався, лише втративши свідомість. У жовтні 1957-го його востаннє привезли до Колочави, де він показав усі свої бункери. Суд засудив його до найвищої міри покарання. У серпні 1958-го Михайла Штаєра розстріляли у Києві. Однак серед колочавців досі ходить легенда про те, що Михайло вижив, бо значно пізніше його рідним не раз передавали "привіти" від нього із Сибіру.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"   

Фото – газета "Нова Колочава" (№ 13) та Юрій Радівілов 

Подібні новини



Популярні новини

Студенти УжНУ із Зімбабве, Індії та Мальдівських островів зняли кліп на полонині Руні (Відео)

    Студенти

Це спільна робота студентів – іноземців та закарпатських танцюристів. "Пісня "Angels can't fly" є чудовим прикладом талантів іноземних студентів УжНУ. ...

завантаження...