Новорічні фотозони: як ужгородці фотографувалися у період зимових святу у різні роки? (фото)

Новорічна фотосесія, здається, з кожним роком стає все популярнішим трендом. Чого тільки не вигадують нині наші фотографи, аби прикрасити свої фотозони якнайоригінальніше. Хтось робить ставку на сімейний затишок, хтось – на блискучу імітацію новорічної вечірки, а хтось і взагалі залучає до фотосесій живого символа наступного року – собаку. То чому ж нині, коли кожен має доступ до фототехніки, ми знову повертаємося у студії? І з чого взагалі починалися ужгородські новорічні фотозони – розкаже “Про Захід”.

Якщо ви думаєте, що донедавна фотозон, як таких, просто не існувало, ви глибоко помиляєтеся. Звісно, із сучасними їх порівняти просто неможливо, але навіть на початку століття фотографи намагалися зробити так, аби новорічні світлини виглядали святково і оригінально. У США мода на фотозони особливо швидко розвивалася. Наприклад, якщо порівняти європейські новорічні фотозони довоєнного періоду з американськими, то видно дуже велику різницю.

Наприклад, ось вінтажні світлини початку минулого століття з Європи: скромні, теплі, з мінімальним декором.

А ось уже фотографії з американських фотозон. Звісно, вони зроблені на десятиліття пізніше, але вже видно, що фотозони того періоду в США були куди креативнішими, а люди на світлинах – розкутішими.

Поглянувши на ці американські світлини 20-30-х років минулого століття і порівнявши їх з ужгородськими того ж періоду, одразу впадає в очі, наскільки у нас все було скромніше. До прикладу, погляньте на цю фотографію, зроблену у 1935 році в Ужгороді Іштваном Качуреком. Дуже скромний намальований фон із зимовим пейзажем, чарівні сестрички Марія та Едіта Лутак в однакових зимових костюмчиках – ось і весь антураж.

Інша робота кінця 20-х років ще одного відомого ужгородського фотографа Еміла Кантора зображує маленьку дівчинку на санчатах. Дівчинка ця, до слова, у дорослому віці стане відомою художницею Лілі Орсаг, але на цьому фото вона – всього лише миле кількарічне маля, яке, по всьому видно, отримує неабияке задоволення від фотосесії у зимовому стилі. Еміл Кантор тоді використав у своїй “фотозоні” навіть одну об'ємну деталь – санчата. Фон же особливо нічим не виділявся.

Ужгородський фотограф Володимир Балега нині згадує, що у радянські часи новорічні фотозони теж не були витворами мистецтва. Та і фотозонами їх назвати не можна, бо повноцінну зону спеціально для зимових свят не облаштовували, обмежувалися, як правило, розмальованими “під зиму” фонами.

“У кожному ательє Ужгорода намагалися щось придумати. Як правило, замовляли у молодих художників розмалювати фон: ну там всякі ялинки, білочки, зайчики. Фон з обох боків відтіняли тканинними “шторами”, під ноги теж могли постелити тканину. Перед цим фоном ще ставили або санчата, або прикрашену ялинку, або дерев'яного коника-гойдалку, або просто стільчик. Фотографували на такому намальованому фоні не лише дітей, а й цілі сім'ї. Особливо багато приїздили цілими сім'ями з сіл Ужгородщини. У 80-х роках один знімок коштував 10 рублів, за них роздруковували три однакових фотографії розміром 13х18 см.

Ательє “Смерічка”, 1986 рік

Пригадую, одним із найкрасивіших у ті роки був зимовий фон у ательє фотографа Карляка на нинішньому проспекті Свободи. До нього багато людей приходили фотографуватися саме взимку”, – пригадує Володимир Балега. Однак нам так і не вдалося знайти ужгородських студійних зимових фото на фоні намальованих декорацій, натомість маємо чимало фото, де про зимовий настрій можна судити хіба що з того, що люди на фото – у шапках і верхньому одязі.

Оцінюючи старі світлини із зимовими “фотозонами”, пан Володимир каже: раніше фотографи звертали увагу не так на фон, як на саму людину. Світло виставляли бездоганно, тож люди на старих світлинах виглядають неперевершено і через сто років після дня створення фотографії. Нині же, мовляв, на світлинах із зимових фотозон можна побачити у кадрі купу бутафорії, яка відволікає від основного – людини.

То чому же справді нині новорічні фотозони є таким популярними? Фотографи кажуть, що був період, коли знімкування у студіях майже зовсім “вимерло”, бо кожен отримав доступ до власного фотоапарату, міг фотографувати скрізь і скільки завгодно. Однак із часом мода на якісну фотографію почала повертатися, а нинішні фотозони – це ще й своєрідний кітч, бажання залишити про себе згадку у красивому інтер'єрі, якого у нас немає вдома. Така собі картинка мрії, коли ти зі своєю ідеальною сім'єю “радієш Новому року” у красивій кімнаті, з ідеальною ялинкою, ідеальним каміном, ідеальним собакою і ідеальною посмішкою. Все, наче, й непогано, але ж не по-справжньому.

Якщо у радянські роки фотографи робили лише одне фото у зимовому стилі, то нині під час фотосесій їх роблять, як мінімум, сто. Робота це досить непроста, займає кілька годин, під час яких учасників фотосесії змусять тих же разів сто змінити локацію, позу та емоцію. За спостереженнями фотографів, найкомфортніше перед фотокамерами почувають себе жінки і діти дошкільного віку, найважче же розворушити чоловіків. Підлітки і немовлята – теж серед найважчих клієнтів, але це стосується, звісно, не всіх і не лише новорічних фотосесій.    

Загалом, хочеться сказати, що сучасне життя прекрасне тим, що, на відміну від часів минулих, ми маємо вибір. Фотосесія на власний смартфон, чи професійна зйомка у зимовому лісі, на фоні килиму у бабусі, чи з робочим колективом у яскравій фотозоні – все у фотографії нині залежить від вашого смаку і змісту гаманця.

З Новим роком, шановні наші читачі!

“Про Захід”