Ужгородська майстриня Марина Ковач про ляльки зі справжнім волоссям та полімерних цуциків

Опубліковано:

Хоча за освітою ужгородка Марина Ковач економіст, багато ужгородців дівчину знають, як талановиту майстриню з пошиття одягу, однак дивувати вона не перестає і упродовж останніх років опановує найрізноманітніші види хенд-мейду.

 “Про Захід” поспілкувався з Мариною про різноманіття її творчості і ще раз переконався: талановита людина – талановита у всьому. 

 

 

– Коли ти вирішила, що хочеш спробувати інший гендмейд, окрім шиття? Якими були перші роботи?

– Як не дивно, але люди до цих пір телефонують і питають про ательє, хоч я закрила його 10 років тому.  До ляльок я “прийшла” не зразу, а після другої декретної відпустки. Багато матусь підчас цього благородного періоду починають творити і витворяти, адже діти надихають на подвиги. Все починалось з примітивних зайчиків і коників для своєї малечі, а потім робила іграшки для друзів та знайомих. І от одного разу подруга порадила мені взяти участь у ярмарку, що відбувався в нашому місті. Там я познайомилася з іншими майстрами і почала вивчати різні види рукоділля (шила декоративні подушки, декупажила (декоративна техніка по тканині, склу, дереву тощо, що полягає у вирізуванні візерунків із різних матеріалів та наклеюванні їх на поверхню, що декорується. – Авт.), робила прикраси для волосся з атласної стрічки.

 

 

– Ляльки з натуральним волоссям, як визначаєш, якими вони будуть, і звідки волосся?

Так сталося, що на даний момент робити ляльки та іграшки мені подобається найбільше. Мені дуже подобається процес їх народження, адже, як правило, іграшка сама “керує” цим процесом і сама вирішує, якою вона буде. Волосся купую в спеціалізованих магазинах, найчастіше це готові треси (штучні, або натуральні пасма волосся. – Авт.), або натуральна шерсть.

 

 

– Окрім тканини, ти працюєш і з полімерною глиною, розкажи трохи про свої роботи, зокрема серію цуценят.

Полімерна глина – це чудовий матеріал для творчості. З неї можна ліпити все, що завгодно, але, як правило, невеликих розмірів (щоб зручно було запікати). Серія цуценят почалася завдяки такій чудовій людині, як Альона Голик, яка майже “примусила” мене зліпити песика породи дратхар. Альонка розводить цю породу і хотіла мати таку брошку. Я придбала інструменти, стоматологічні в тому числі, які знадобилися мені в подальшій роботі і почала “творити”. Процес мені так сподобався, що зупинитися вже було важко. Тим більше, що дітям дуже подобається ліпити разом зі мною, використовуючи мою глину і мої інструменти (сміється. – Авт.)

 

 

– Чи часто твої роботи їдуть за кордон?

– Так, декілька моїх робіт поїхали за кордон. Географія їх нових домівок досить широка: Англія, Канада, Німеччина, Чехія та Росія. Як правило – це люди, які були в Ужгороді під час ярмарку та випадково мали змогу придбати мої вироби. Я не працюю цілеспрямовано на закордонного покупця (хоч там була б можливість щось заробити), оскільки за торгівлею з іноземними покупцями стоїть багато організаційних моментів, до яких я ще не готова.

 

 

– Які зі своїх робіт тобі подобаються найбільше?

– Не можу обирати найкращу чи найгіршу свою роботу. Всіх їх люблю і в кожну іграшку вкладаються не тільки матеріали, а й енергія любові. Без перебільшення можна сказати, що кожен майстер вкладає у виріб частинку себе.  Ніколи не працюю в поганому настрої, “бо треба працювати”, настрій моментально піднімається, як тільки ти починаєш фантазувати, що б сьогодні таке спробувати. З цієї причини не часто роблю щось на замовлення, бо не можу робити те, що “потрібно”, а роблю те, що хочеться. Якщо мені хочеться зробити те, що замовили, то роблю це на одному подиху, а якщо ні – то я навіть можу порадити звернутись до когось іншого. А взагалі, кожне замовлення незвичне, головне, аби бачення кінцевого результату майстра і замовника було хоч трішки схожим.

 

 

– У тебе двоє діток, чи допомагають вони мамі?

Мої діточки завжди беруть участь у всьому, що я роблю. Вони вже давно шиють справжніми голками, ліплять справжніми інструментами і так, потрохи, привчаються до реального життя. Для мене дуже важлива їх підтримка і їх думка. Вони перші критики, першими перевіряють на міцність і витривалість вироби (сміється. – Авт.). Тому я спокійно дозволяю підходити усім діткам до столу під час виставки і погратися, навіть якщо мама не має можливості, або бажання купувати щось сьогодні. А ще я дуже вдячна своєму золотому чоловікові, який дозволяє дотепер гратися в ляльки і фінансує мої “геніальні” ідеї (сміється. – Авт.)

 

 

– Талановита людина – талановита в усьому. Що би ти порадила читачам, аби відкрити свій талант?

– Читачам можу порадити не боятися і не лінуватися пробувати розкрити себе, адже немає нічого поганого в тому, що людина віддає свій вільний час для вивчення чогось нового. І зовсім неважливо, хто ви за професією, статусом, чи яка у вас стать, головне – не позбавляйте себе можливості розкритися по-новому в першу чергу для себе. Адже правду кажуть, що найкращій відпочинок – це зміна виду діяльності. Зараз інтернет дає дуже багато доступної безкоштовної інформації з будь-якого виду діяльності. Варто тільки захотіти. Вражайте своїми талантами себе, своїх рідних та близьких. Успіхів вам у нових відкриттях та досягненнях.  Я щиро вірю, що разом ми можемо зробити цей світ кращим!

Розмовляла Вікторія Жуйко, спеціально для “Про Заходу”

 

Про Захід