">
Погода Ужгород, Закарпаття -2 °C
прозахід
новини західної україни
Неділя, 17 грудня 2017 року
 Останні новини:

Втрачений Ужгород: як у місті запровадили податок на розваги

грудня 06
15:00 2017

Ця історія для тих, хто вважає, що сплачує забагато податків. Бо колись в Ужгороді не можна було навіть у доміно в корчмі зіграти, не сплативши за це податок місту. Як з'явилося в Ужгороді таке нововведення та як його сприймали містяни – нині розкаже "Втрачений Ужгород".

Почалося все з того, що у квітні 1921 року міністерство фінансів Чехословаччини видало указ про запровадження на території республіки податку на розваги. Кожен населений пункт за ним мав встановити власні правила сплати цього податку та контролювати надходження коштів. В Ужгороді, звісно, правила теж запровадили. Податок у нас мали сплачувати організатори усіх масових заходів, будь-то художня виставка, театральна вистава, вечірка, благодійний вечір, спортивне змагання чи щось інше. Більше того, кожен відвідувач ресторанів, де проводилася якась розважальна програма (виступ музикантів, гра у карти, більярд, доміно тощо) мав у кінці вечора сплатити додатково суму,  яка дорівнювала 10% від його рахунку. Того, хто порушував правило, влада карала штрафом від 10-ти до 1000 чеських корун.

У Державному архіві Закарпатської області зберігається масивна папка з документами, які дуже яскраво ілюструють реакцію власників ресторанів і керівників різноманітних товариств на введення такого податку. Листування між ними і магістратом Ужгорода велося дуже жваво, нарікань на податок було безліч. Тут буде доречно згадати, що на початку минулого століття майже у кожному ресторані, винарні і корчмі вечорами грала музика. Але навіть один скрипаль вже вважався розвагою, тож корчмар мусив сплачувати за нього податок.

Листи із проханням зменшити розмір щомісячної виплати у 20-х роках так і сипалися до магістрату. Власник пансіону Йожеф Браун просив зменшити розмір податку, бо біля його невеличкого готельчику відкрилася пивна "Кафка", яка переманює до себе усіх Браунових клієнтів. Оскільки відвідувачів стало в рази менше, сплатити податок у повній мірі власник пансіону, мовляв, не може.

Зменшити податок на 50% просив і власник кондитерської Емануель Галперт. Він писав у листі, що вважає несправедливим той факт, що він та власник великого готелю-ресторану "Корона" сплачують однакову суму, оскільки "Корона", безумовно, має куди більші прибутки.

Слідом за власниками закладів подалися і організатори масових заходів. Завдяки збереженим у архіві документам, можемо нині бачити яким насиченим культурними подіями було ужгородське життя. Буквально кожного місяця у місті проводили цікаві заходи, дуже часто – благодійного характеру. У січні 1922 року голова Ужгородського жіночого товариства любові Броді Белане (така форма імені досі є традиційною для угорських заміжніх жінок, наприклад, у цьому випадку вона означає, що ця жінка була дружиною Бейли Броді) написала магістрату листа з прохання звільнити від сплати податку доброчинний пісенний конкурс, організований у приміщенні "Угорського казино". Мовляв, після всіх організаційних витрат у товариства залишиться не так багато коштів, і вони хотіли би їх витратити на закупівлю дров для бідних ужгородців, серед яких вже є багато хворих. А якщо вони віддадуть магістрату 500 корун, як того вимагає місто, на благочинність у товариства нічого не залишиться.

На жаль, відповідь на це прохання в архів не потрапила, але те, що спершу магістрат таки йшов на поступки, видно з листа міського комітету "Ческословенского Красного Хреста". Комітет просив міську управу звільнити його від сплати податку за проведення кінематографічного заходу так само, "як минулий раз". Тобто, у певних випадках магістрат, очевидно, йшов на поступки і дозволяв  податку не виплачувати.

Судячи з великої кількості звернень і прохань, податок на розваги був справді завеликим для тогочасного Ужгорода. Навіть дружина жупана Ірина Желтвай, як голова Комітету російських і чеських дам, зверталася у 1922-му році до магістрату з проханням скасувати непідйомний податок, який Комітет не може сплатити за проведення концертного і "кабаретного" вечора, організованого задля допомоги бідним дітям. З таким же проханням зверталася і дружина тодішнього голови "Подкарпатського банку", а пізніше мера Ужгорода Костянтина Грабара, Єлизавета, коли організовувала у 1922-му концерт із метою збору коштів на придбання для бідних "пасхального" борошна.      

Та мало того, що організатори публічних заходів мали сплатити 10% від суми зиску у бюджет міста – вони мали також заплатити поліції, аби та відрядила на захід свого представника. Кожна така публічна подія могла відбутися лише з дозволу поліційної дирекції в Ужгороді. Поліція же давала дозвіл і обіцяла відправити свого працівника задля підтримання порядку лише після того, як їй офіційно за це платили. Для кожного заходу поліція встановлювала граничний, так званий поліційний, час. Саме тоді, і ні хвилиною пізніше, мав завершитися захід. Після поліційного часу не дозволялося, аби заклад працював, не можна було приймати гостей, подавати їм їжу чи напої – усі присутні мали розійтися по домівках.

Поліція навіть слідкувала за, здавалося би, зовсім невинним заходами. Наприклад, учитель танців Адольф Лестов просив дозволу у магістрату та поліційної дирекції на проведення 6-тижневих танцювальних курсів у залі готелю "Корона". Курси йому погодили лише за умови, що серед учнів не буде осіб, молодших за 15 років, що курси триватимуть не пізніше 23.00, що у залі не куритимуть і не продаватимуть алкогольних напоїв. Звісно, учитель танців мусив за організацію розваги заплатити і податок у розмірі 10% від свого прибутку.      

Як же карали тих, хто не сплачував податку за розваги? Судячи з архівних документів, слідкував за дотриманням правил економічний відділ міської управи. Саме його працівники проводили рейди ресторанами і корчмами, слідуючи, аби в гостей були так звані блочні листки на податок. Ці листки мав видавати господар закладу, однак багато хто нехтував цим правилом, вочевидь, боячись додатковими рахунками відбити від свого закладу клієнтів. Саме тому в архіві збереглося дуже багато повідомлень про виявлення в тому чи іншому ресторані відвідувачів, котрі грали в карти чи більярд без блочних податкових листків. Такі повідомлення економічний відділ відправляв у поліційну дирекцію та спеціальну фінансову комісію з проханням покарати власника закладу.

Так, збереглися документи про покарання на 200 корун ресторатора Арміна Штернбергера з площі Масарика, 11 (готель-ресторан Штернбергера працював у кутовому будинку навпроти палацу Фріда на нинішній площі Петефі) за те, що в його ресторані без сплати податку грали у карти та доміно. Армін Штернбергер із покаранням був категорично незгодний, писав, що у своєму ресторані взагалі не видає гостям гральні карти та доміно. Мовляв, можливо, хтось із гостей приніс карти з собою, а працівники ресторану цього не бачили. Тому ресторатор просив відмінити покарання на таку велику суму (слід сказати, що 200 корун на той час справді були великою сумою. За трохи більшу ресторани в Ужгороді пропонували клієнтам абонемент на триразове щоденне харчування протягом місяця). Але магістрат Арміну Штернбергеру відмовив.

Деякі корчмарі придумали іншу хитрість. Оскільки податок потрібно було сплачувати лише на розваги, які починалися з 21.00, вони писали до міської управи листи з проханням звільнити їх від сплати, оскільки їхні заклади працюють лише до 21.00. Міська управа на такі прохання відповідала відмовою, мовляв, ви не надали жодного доказу того, що ваша корчма протягом місяця працювала лише до 21.00.

Але не слід думати, що такого роду хитрощі були знаряддям лише дрібних закладів. Так, в архіві є скарга працівника економічного відділу на кельнера кав'ярні "Корона" Владислава Берені, котрий відмовлявся дати йому, як клієнту, блочні податкові листки. А коли контролер пообіцяв його покарати, кельнер, мовляв, сказав, що йде зі служби, тож можуть на нього писати хоч двадцять заяв.

Кельнер був правий: поплатився за той вечір не він, а власник "Корони" Ігнатій Рейзман. Коли фінансова комісія оштрафувала його на 200 корун, Рейзман лише повідомив, що вважає покарання несправедливим, адже він "не має часу ходити за кожним кельнером і дивитися, чи точно він видав усім відвідувачам блочні листки". Однак Рейзману відповіли: якщо не сплатить 200 корун протягом 8 календарних днів, отримає 10 діб арешту. От такі були суворі правила навіть для багатіїв.    

На жаль, ми не знаємо, яку загальну суму податку на розваги збирали в Ужгороді за рік. Але можемо припустити, що ці кошти справді були потрібні місту, адже в багатьох випадках, коли міська управа відмовляла організаторам масових заходів у звільненні від сплати податку, у листі-відповіді писали: "Забавна подать є головним доходом нашого бідного міста, яке перебуває у важкому фінансовому становищі". Навіть одному з найулюбленіших письменників автора цієї статті Аркадію Аверченку було відмовлено у можливості не сплатити податок, коли він у 1922 році приїхав до Ужгорода, аби провести дві творчі зустрічі з місцевою публікою. У листі-відповіді йому написали, що можуть допомогти лише тим, що переправлять прохання про звільнення від податку до міської фінансової та економічної страхової комісії. І якщо комісія дозволить, Аркадію Аверченку повернуть гроші, які він сплатив за оренду зали, та суму податку.

На жаль, дізнатися, до якого року в Ужгороді збирали податок на розваги, ми не змогли. Але самий факт запровадження його в місті є цікавою родзинкою. Через нього ми знаємо і про складне фінансове становище міста на початку 20-х років минулого століття, і про те, як відпочивали ужгородці у ресторанах, і, зрештою, про те, як вони вміли шукати виходи зі складних ситуацій.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

Подібні новини



Популярні новини

Які населені пункти підтопило на Закарпатті

    Які

  Внаслідок різкого підвищення температури повітря та опадів у вигляді дощу та снігу протягом 9-15 грудня на території Закарпатської області сталося ...

завантаження...