">
Погода Ужгород, Закарпаття 9 °C
прозахід
новини західної україни
Понеділок, 23 жовтня 2017 року
 Останні новини:

Втрачений Ужгород: як міську набережну назвали на честь загиблого сина Міклоша Горті

вересня 27
14:50 2017

Набережна Незалежності в Ужгороді з її липами, магноліями і сакурами, красивими і знаковими будівлями, пам'ятниками і чудовим видом на річку, безперечно, є однією з окрас міста. Нині ж ми розкажемо про одну маловідому деталь з її історії, про те, як, коли і чому вона була набережною Іштвана Горті.

Перш за все скажемо, що нинішня набережна Незалежності у різні роки мала різні назви. Близько 20-ти років вона носила ім'я відомого художника Ігнаца Рошковича, котрий у певний період свого життя навчався і проживав в Ужгороді. У радянські часи це була спершу Сталінградська, а потім Ленінградська набережна. А от у проміжку між цими назвами були два роки, коли цю вулицю називали набережною витязя Іштвана Горті.

Іштван Горті був старшим сином регента Угорщини Міклоша Горті. Нині постать Міклоша Горті історики характеризують суперечливо: якщо раніше його називали виключно посібником Гітлера і людною, котра відправила десятки тисяч угорських євреїв на вірну смерть, то зараз уже обережно намагаються говорити про створене радянською пропагандою клеймо, про те, що союз з Гітлером був вимушеним, а сам Горті не знав, що євреїв у Аушвіці вбивають, а коли дізнався, відмінив своє рішення, чим врятував величезну кількість жителів Будапештського гетто.

Аналізувати дії Міклоша Горті на посаді регента ми, звісно, не будемо. Розкажемо вам про його особисту батьківську трагедію. Старшого сина регента звали Іштваном. Він народився 9 грудня 1904 року у Пулі, зростав у аристократичних колах Австро-Угорщини і цілком міг би стати типовим представником "золотої" молоді. Але, як описують історики, на бали не ходив, натомість страшенно любив техніку. У 1928 році він отримав диплом інженера, і в той час, як його батько вже керував країною, син працював на відомому угорському заводі "Вайсс Манфдред", закінчив льотну школу, потім поїхав у США, де рік працював звичайним інженером-механіком на заводі "Форд" у Детройті.

У 1931 році Іштван повернувся до Угорщини, почав працювати на заводі "MÁVAG", беручи участь у розробці відомого паровоза "424", зразки якого в якості експонатів нині можна побачити на багатьох залізничних станціях Угорщини. А у 1940-му Іштвана призначили директором Угорської державної залізниці ("Magyar Államvasutak"), хоча залізничником він ніколи не працював.

Саме у цьому статусі Іштван Горті у 1941 році відвідав Ужгород, хоча, судячи з почестей, приймали його все-таки більше як сина регента, ніж як директора "MÁV". 30 березня, у неділю, він разом з дружиною Ілоною (до заміжжя – графинею Ілоною Едельсгайм-Дюлої) прилетів з Будапешта літаком на відзначення урочистої передачі прапора військовим. Як писали тодішні газети, він вийшов з літака усміхнений, зустрічали його на пероні капітан Вашаргеї Андор, жупан Сіменфалві Арпад та мер Ужгорода Пелтшарскі Імре. З аеропорту подружжя Горті на автомобілі повезли до будівлі регентського комісаріату (нині – будівля ОДА та обласної ради), перед якою вже почалося святкування. Автомобіль з прапором (очевидно, його привіз із собою Іштван Горті), заїхав на середину площі, де були вишикувані гонведи. Далі почесні гості зайшли на прикрашену угорським національним кольорами трибуну біля входу в будівлю й сіли на свої місця біля греко-католицького єпископа Олександра Стойки та низки місцевих чиновників. Слово тримав тодішній керівник краю, регентський комісар Міклош Козма, а очільник Ужгорода Петшарскі Імре виголосив полум'яну промову про повернення краю під "захист святої корони". Мер та дружина Іштвана Горті Ілона пов'язали стрічки на маленький полковий прапор. Римо-католицький полковий капелан Акош Іштван та реформатський полковий капелан Вікар Одон прийняли прапори, заграв військовий оркестр, після чого всі бажаючі могли залишити свої відгуки у пам'ятній книзі. Опісля урочистостей регентський комісар Міклош Козма приймав у своїй резиденції (тобто, в будівлі нинішньої ОДА) Іштвана та Ілону Горті. І ще того ж дня поважні гості полетіли літаком до Будапешта.

Через рік Іштван Горті в якості військового пілота, старшого лейтенанта авіації сам пішов на війну. Служив у ескадрильї угорських військово-повітряних сил, хоча на той час його уже оголосили заступником регента і очікувалося, що саме він у ближчому майбутньому замінить свого батька на посту керівника держави. Але раптом сталося непередбачуване: літак Іштвана Горті, щойно злетівши, раптом увійшов у штопор і впав. Здавалося б, нічого дивного: війна, передова, щоденний ризик, не надто надійна техніка тощо. Але новина про загибель наступника регента викликала в Угорщині справжній шок.

Обставини трагедії, до кінця нез'ясовані досі, тоді викликали цілу хвилю підозр у навмисному вбивстві молодшого Горті. У те, що смерть досвідченого пілота не була випадковістю, вірила і його молода дружина, котра залишилася вдовою з дворічним сином Іштваном, і його батько Міклош Горті. У своїй книзі спогадів, виданій у 1953 році в Буенос-Айресі, колишній регент подав спогади Ілони, котра за кілька днів до смерті чоловіка бачилася з ним у Києві. Загін Іштвана в той час стояв у селі Алексєєвка неподалік російського Бєлгорода, а Ілона працювала медсестрою в угорському військовому шпиталі в Києві. Подружжю дали три дні на побачення, тож Іштван прилетів до Києва та поселився з дружиною на три дні на квартирі. Ілона згадувала, що протягом цього часу вони з чоловіком багато розмовляли про війну і загальну політичну ситуацію. Мовляв, Іштван казав, що вважає війну програною, що потрібно щось придумати, аби врятувати Угорщину, і щойно він повернеться до Будапешта, говоритиме з батьком про те, аби летіти до Англії чи США і починати мирні переговори з союзниками. Ілона писала, що вже потім дізналася, що за кожним кроком її чоловіка слідкували німці, а в кімнаті, де вони проживали, були сховані мікрофони. Мовляв, німці, підслухавши ці розмови, зрозуміли, що можуть втратити Угорщину, як свого союзника у Другій світовій війні, і задумали прибрати небезпечного молодшого Горті.

Уламки літака Іштвана Горті

18 серпня Ілона провела чоловіка на київське летовище, а вже 20-го серпня, просто у день своїх іменин (20 серпня в Угорщині на офіційному рівні відзначають день св.Іштвана) о 5-ій годині ранку він вилетів на бойове завдання. Літак угорського виробництва "Héja", щойно набравши висоту, раптом почав стрімко падати вниз. У своїй книзі Міклош Горті також писав, що чув, нібито Гестапо підклало у літак Іштвана Горті бомбу, хоча ми у джерелах ніде не знаходили даних про вибух на літаку сина регента, писали, що винищувач просто зайшов у штопор і розбився об землю. Але угорські дослідники загалом не такі категоричні, бо у своїх дослідженнях різних років відзначали і відверто погані характеристики літака, і те, що Іштван Горті не мав великого досвіду у керуванні саме винищувачами "Héja". Радянські же джерела взагалі подавали інформацію про загибель молодшого Горті, як його ж необережність, мовляв, регентський син сів за кермо винищувача геть п'яним після бурхливого нічного святкування іменин.

Як би там не було, але смерть Іштвана Горті в Угорщині довго була новиною номер один. По всій країні його пам'ять вшановували заходами, випускали марки з його зображенням тощо. А от в Ужгороді міська управа вирішила назвати ім'ям молодшого Горті набережну. Ідею цю на зібранні міської управи у жовтні 1942 року висловив тодішній мер Ласло Меґої. Членам управи, тодішнім депутатам, запропонували проголосувати за те, аби "найкрасивішу набережну Ужгорода, яка досі носила ім'я відомого художника Ігнаца Рошковича, назвати ім'ям витязя Іштвана Горті, ушанувавши його пам'ять і пам'ятною дошкою. Іменем же Рошковича назвати вулицю Виноградну". Депутати ідею мера підтримали, і так набережна у жовтні 1942-го стала зватися іменем витязя Іштвана Горті.

Пам'ятну дошку про цю подію урочисто відкривали на набережній 13 грудня 1942 року. З цієї події маємо і рідкісну світлину, подаровану донькою героя іншої нашої статті – власника канцелярського магазину Шандора Калуї, котрий був безпосереднім учасником того дійства. Судячи зі світлини, пам'ятна дошка була просто таки величезних розмірів, майже у людський зріст. Її встановили на стіні тодішньої державної дівочої школи (нині – будівля Лінгвістичної гімназії на набережній Незалежності). На урочистості з Будапешта приїхали поважні гості, серед них був і прем'єр-міністр Каллої Міклош, і міністр Онтол Іштван. Хворого регента Томчані Вілмоша Пала заміняв його радник, греко-католицький священик Шандор Ільницький. Місто представляв мер Меґої Ласло та депутати, а головне слово тримав жупан Сіменфалві Арпад. Як писало угорське інформаційне агентство "МТІ", на свято прийшло кілька тисяч городян, представники культурних та спортивних товариств тощо.

Що ж було написано на пам'ятній дошці, яка займала частину фасаду дівочої школи? Нині, на щастя, вже не має традиції так помпезно оформляти присвяту відомій людині, тоді ж на дошці кілька разів згадали героїчну загибель і героїчну самопожертву Іштвана Горті у війні за свободу християнської Європи, хоча відомо, що Іштван Горті загинув не у бою і не в результаті геройських вчинків. Але такою вже була тогочасна традиція, такою була потреба у піднесенні національної гордості в часи війни. Отже, надпис на дошці гласив, що ця набережна названа на честь витязя Горті Іштвана, заступника керівника Угорщини, лейтенанта авіації, котрий героїчно загинув 20 серпня 1942 року на російському фронті. Що його втрата породила вдячність і гордість народу. А далі – підписи Міклоша Горті, Міклоша Каллої, Сіменфалві Арпада, Меґої Ласла і нагадування, що міська управа з ініціативи Йожефа Кюкемезеї та Сатмарі Бейли рішенням від 28 жовтня 1942 року вирішила назвати це місце набережною витязя Горті Іштвана та ознаменувати це встановленням пам'ятної дошки.

На жаль, нині важко встановити, хто ці поважні люди, котрих можна побачити на старій світлині. Можливо, посередині стоїть жупан Сіменфалві Арпад (нам, на жаль, не вдалося знайти його світлини для порівняння), зате знаємо точно, що зліва від нього – тодішній мер Ужгорода Меґої Ласло – саме той, котрий пізніше видав розпорядження про виселення євреїв з їхніх помешкань і відправку їх у гетто. На жаль, ми не знаємо також, коли зі стіни школи зняли цю пам'ятну дошку, та якою була її подальша доля.

Наостанок лише додамо одну цікаву деталь. Син загиблого "за християнську Європу" витязя Іштвана Горті, котрий у дворічному віці втратив батька, згодом закінчив Оксфорд, став інженером, нині ще живий і є... ревним мусульманином. Він змінив ім'я Іштван на Шариф, проживає у Лондоні, а його діти навіть не знають угорської мови.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"  

Подібні новини



Популярні новини

Голова Рівненської ОДА взяв собі чарівну платну радницю

    Голова

У голови Рівненської ОДА Олексія Муляренка з'явився новий радник.  Розпорядження про призначення Ірини Михалевич радницею на платній основі ...

завантаження...