“Running pilgrims”: хлопці, котрі подорожують на бігу

Опубліковано:

На Закарпатті ім'я бігунів Віктора Свириденко та Дмитра Джміля вже на слуху. Дмитро – відомий рекордом України та кількома благодійними забігами, зокрема, його акція на підтримку хворої дівчинки Марії Мелеш “Я біжу, щоб вона ходила” широко висвітлювалася усіма місцевими ЗМІ. Писали про хлопців і після того, як вони повернулися з вражаючої подорожі – пробігли 1000 кілометрів відомим паломницьким шляхом Camino del Norte в Іспанії. Нині ж вони розкажуть “Про Заходу” про свої літні пригоди та плани на майбутні бігові подорожі Туреччиною і Непалом.

Вікторе, Дмитре, розкажіть, як ви почали бігати разом?

Дмитро: – Ми познайомилися на змаганнях з трейлового бігу “Карпатія (trail running – це спортивна дисципліна, яка передбачає біг в умовах природного рельєфу)”. Після змагань я завжди моніторю, хто ще приїхав з Ужгорода і які має результати. А тут побачив, що змагання виграв ужгородський хлопчина, з яким я взагалі не знайомий. Підійшов, познайомився. Виявилося, що у нас дуже багато спільних інтересів, тому почали тренуватися разом. Як-ніяк, бігати вдвох веселіше, можна багато ідей обговорити.

Під час бігу? Обговорити?

Віктор: – Так, ще й ого-го скільки наговоритися! Насправді це шаблон, що бігти важко, і під час бігу вже нічого не бачиш і нічого не хочеться, крім відпочинку. Біговий темп не має бути високим. Кажуть, що ти обрав правильний темп саме тоді, коли під час бігу можеш розмовляти. Саме такий біг у вільному темпі нам найбільше і подобається. Ми біжимо, насолоджуємося видами, розмовляємо. А картинка навколо змінюється набагато швидше, ніж якби ми просто йшли.

Хоча перша наша спільна подорож була саме піша. Коли ми познайомилися, я розповів Дімі про те, що хотів би піти у похід маршрутом навколо Карпат, пройти за 15 днів майже 600 кілометрів. Діма сказав: “О, підписуюсь!”. Він якраз готувався до участі в Чемпіонаті світу з трейлового бігу в Португалії, тож це було його таким собі урізноманітненим тренуванням.

Подорож минула чудово. Потім ми разом поїхали і в Португалію також. В машині у хлопців було одне вільне місце, і вони взяли мене з собою. Я хоч у змаганнях офіційної участі не брав, але все-одно пробіг більшу частину їхньої дистанції. Просто, аби насолодитись краєвидами португальських гір і трохи розважитися.

А як виникла ідея пробігти паломницький шлях в Іспанії?

Віктор: – Це ми придумали ще до виїзду в Португалію. Спочатку це задумувалося, як великий проект “Енергія бігу” із залученням медіа-команди, яка би висвітлювала перебіг нашої подорожі. Ідея була в тому, аби популяризувати біг, показати, що подорожувати на бігу – це весело, здорово і класно. Але залучити медіа-команду не вийшло, тому ми, назвавшись командою “Ushl'opky”, у травні цього року побігли самі. А поскільки виставляти інформацію про нашу подорож ми вже пообіцяли, то вирішили знімати, монтувати і писати наш віртуальний щоденник самі.

Дмитро: – Насправді всю цю інформаційну частину взяв на себе Вітя. Ми цілий день бігли, а коли вкладалися спати, то я собі спокійно засинав, а він ще щось там писав, монтував, викладав. Бувало й таке, що спав всього 5 годин за ніч.

Чим запам'яталася вам тисяча кілометрів Іспанією?

Віктор: – Якщо коротко, то комунікацією,краєвидами та неповторним духом “Camino”. Маршрут “Camino del Norte” є однією з паломницьких стежок Шляху св.Якова, або іспанською – El Camino de Santiago. Це знаменита паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяґо-де-Компостела, яка входить до числа пам'яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щороку цей паломницький шлях проходять сотні тисяч людей. Для них на шляху є спеціальні притулки, де можна за символічні пожертви зупинитися на ночівлю. Також поруч зі шляхом є багато населених пунктів, що для нас було важливим, бо ми не хотіли носити з собою запас їжі.

На початку шляху ми оформили спеціальні паспорти паломників – так і стали фактично пілігримами. За 19 днів  ми пробігли маршрут протяжністю 1000 км, в середньому долаючи понад 50 кілометрів за день. На шляху зустрічали неймовірно цікавих людей. Хтось із них подорожує вже рік, хтось шукає себе, переосмислює своє життя. На ночівлю зупинялися у притулках (альбергах), у каучсерферів, а іноді й просто неба, десь на пляжі, приміром.

Дмитро: – Цю подорож ми умовно назвали ” Комунікація”. Бо на кожній зупинці, під час кожної ночівлі і просто на дорозі дуже багато спілкувалися з іншими паломниками і місцевими мешканцями. Бувало таке, що прибігали під вечір на зупинку вже дуже втомлені, хотіли лише помитися, поїсти і лягти спати, але дух Camino заряджав нас енергією та миттєво знімав втому, і ми ще до півночі поринали у проникливі бесіди пілігримів. Часто в альбергах, якщо там була гітара, влаштовували цілі концерти. Вітя у нас добре грає на гітарі, тому ми потрохи знайомили гостей притулків з українськими піснями.

Зрозуміло, що у такі подорожі потрібно брати з собою речей по-мінімуму. Скільки важать ваші наплічники?

Віктор: – В Іспанії наші наплічники важили близько 5 кілограмів. Ми справді беремо лише те, що справді необхідне: мінімальний набір одягу, аптечку, дуже легкі спальні мішки, маленьку пічку на щепках, казанок, кружки, ложки, підстилки тощо. Їжу ми купували і готували лише на зупинках. Вранці варили подвійну порцію, другу частину якої брали на обід. На день ще мали з собою перекус у вигляді печива та горішків.  

Дмитро: – Щоб ти розуміла, денний бюджет у нас був із розрахунку 6 євро на двох.

От ви казали, що цей шлях люди проходять, аби переосмислити життя. Ви щось для себе зрозуміли нове?

Дмитро: – Ні, нам не потрібно було нічого переосмислювати. Ми переконані, що не треба нічого шукати, все, що нам потрібно, – просто перед нами. А коли люди дивляться надто далеко вперед, то, йдучи, лише спотикаються, бо не бачать, що все, що їм потрібно, просто під їхніми ногами. Ми від цієї подорожі просто отримали велике задоволення і хороший досвід.

Що було після Іспанії?

Віктор: – Формат пробігу Іспанією нам так сподобався, що довго засиджуватися вдома не хотілося. У серпні у нас була дуже цікава подорож Карпатами. За сприяння громадської організації “Карпатські стежки”, яка маркує та відновлює туристичні маршрути в українських Карпатах, за чотири дні ми пробігли понад 200 км найгарнішою частиною Закарпатського туристичного шляху (ЗТШ), перевірили стан маркування та відзвітували. Потім переїхали на румунський бік та за три з половиною дні подолали маршрут найвисокогірнішими хребтами Румунії – Piatra Craiului та Făgăraş, протяжністю 116 км. Ночували у притулках-рефуджіях, одного разу бачили великого ведмедя, який від нас утік. Ця подорож далася нам важче, бо потрібно було взяти з собою запас харчів. Але це була підготовка до майбутніх гірських пробігів, зокрема й того, у який вирушаємо вже цього тижня.

І куди ж біжите цього разу?

Віктор: – До Туреччини. Спочатку маємо прилетіти до Анталії, звідки починається туристичний маршрут “Лікійська стежка” протяжністю близько 450 кілометрів. Гірське узбережжя, найвищою на шляху буде гора Тахтали висотою 2300 метрів, гарні краєвиди – такими є очікування.

Дмитро: – Насправді у нас є лише попередній план подорожі, але це не означає, що ми його точно дотримаємося. Як вільні люди, котрі отримують задоволення від того, що вони роблять, ми з Вітею можемо змінити маршрут, збільшити або зменшити тривалість подорожі. Так уже бувало з нами в Іспанії: побачили, що там красивіше – і бігли туди.

Віктор: – На весь маршрут попередньо запланували собі 9 днів. З речей – те, що й раніше, лише додатково москітна сітка від змій і скорпіонів, якими нас лякають бувалі друзі. Після того я з дружиною, котра теж має прилетіти до Туреччини, залишаємося на морі, а Діма летить у Іран.

З Туреччини теж будете вести щоденник для “Фейсбуку”?

Віктор: –Поки не знаємо, як там буде з доступом до Інтернету. Точно виставлятимемо на нашій сторінці “Running pilgrims” фото з особливих місць чи цікавих зупинок. Але детальний звіт, скоріше за все, напишемо вже, коли повернемось додому.

 

– Взимку у вас буде відпочинок?

Віктор: – Ми будемо продовжувати бігати, ходити в гори на лижах скітур та, можливо, влаштуємо скітур мандрівку-тренування за кордон, адже це і є нашим форматом відпочинку, просто активним.  Тим самим ми будемо готуватись до дуже непростої подорожі у Непал. Вона у нас запланована на кінець лютого наступного року. Непал цікавий висотами, там не дуже й побігаєш, але ми спробуємо. Маршрут наш буде насичений місцями з особливою атмосферою, на шляху траплятиметься чимало індуїстських та буддійських духовних об'єктів. А 200 кілометрів шляху взагалі пробіжимо селами, через які не проходять туристичні маршрути. Це, мабуть, буде найцікавішою частиною шляху, бо ми зможемо поспілкуватися з місцевим населенням, подивитися, як там живуть люди.

Дмитро: – Загалом ми пробіжимо 550 кілометрів. Ми би й більше хотіли, але по фінансах не виходить, бо більшість національних парків, у які ми хотіли би потрапити – платні. Ми ж намагаємося провести нашу подорож максимально бюджетною. З перельотом нам, до прикладу, допомагає ужгородський меценат.

А чи просяться з вами у подорожі інші бігуни?

Дмитро: – Так, кілька разів нам писали, питали, чи можна приєднатися до нас. Ми, звісно, не відмовляємося разом потренуватися, бігати на короткі відстані. Але для тривалих подорожей все ж не наважуємося брати з собою ще когось. Цьому є кілька причин: не кожен може вирватися з дому і роботи на такий тривалий термін, не кожен витримає хід подорожі, бо ми ніколи не знаємо точно, де ночуватимемо, що їстимемо, в усьому маємо розраховувати тільки на себе.

Віктор: – Наші подорожі – достатньо аскетичні, ми не потребуємо звичного для більшості людей комфорту. В цьому криється і сенс частини нашої назви “пілігрими” – нам досить місця на підлозі та простої їжі для підтримки свого фізичного тіла заради руху енергетичними місцями свого духу.  Також в нашому форматі подорожі важливу роль відіграє комунікація, тому необхідно бути максимально відкритим та володіти англійською мовою.

Дмитро: – Влитися в команду новій людині теж непросто, до того ж чим більша команда, тим більше в її учасників розбіжностей, тим більше зупинок тощо. Фізична витривалість теж важлива, але не так. Пробігати 50 кілометрів кожного дня багатьом спортсменам під силу, та чи отримуватимуть вони від нашого формату подорожі задоволення та чи проникнуться ідеєю “Бігових пілігримів” – це питання.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Про Захід