Сортування сміття для більшості закарпатців досі є справою незвичною. Хтось не сортує, бо не знає, куди можна здавати сміття на переробку, але більшість городян не переймаються цим питанням, бо загалом культура поводження з побутовими відходами у нас є доволі низькою. Нині “Про Захід” розкаже, де в Ужгороді можна здати відходи на переробку, і доведе, що робити це не лише легко, а ще й вигідно.
Ужгородський пункт прийому вторинної сировини – це звичайна “стекляшка” в густонаселеному районі біля ЗОШ № 6. Саме сюди щодня приходить і приїздить безліч людей, котрі здають сміття, що підлягає переробці. Цей пункт – єдиний в Ужгороді, де приймають комплексно металобрухт, макулатуру, скло, пластик та поліетилен. На інших точках збору вторсировини, як правило, приймають лише, приміром, скляні пляшки, або лише макулатуру.
Аби побачити, як роблять гроші на смітті, “Про Захід” попросився до ужгородського пункту прийому вторсировини, яким керує пані Магда. Цікаво, що займається цим жінка от уже 18 років поспіль. Каже: у кінці 90-х, коли вона лише почала орендувати стару “стекляшку”, вторсировини тут приймали набагато більше, ніж зараз. Але тоді це були переважно скляні пляшки та макулатура, тоді як зараз – в основному пластик.
“Наш пункт працює шість днів на тиждень. У суботу ми відкриті до 15.00, у неділю маємо вихідний, – розповідає пані Магда. – Чому цей пункт – єдиний в Ужгороді, я пояснити не можу. Мабуть, тому що заробити на сортуванні вторсировини можна небагато, а працювати треба важко, серед смороду і сміття. Цей бізнес у нас не вважається престижним, але я вважаю, що ми тут робимо важливу справу – чистимо місто. Люди у нас взагалі-то ще ті свині. От недавно я виїздила зі своїми онуками на пікнік і була просто вражена тим, скільки сміття залишають по собі люди на природі. Ми завжди приїжджаємо з пустими пакетами. Спочатку прибираємо те місце, де хочемо влаштувати пікнік, аби діти ноги не порізали, бігаючи по траві, а вже потім відпочиваємо”.
За словами пані Магди пунктом прийому вторсировини люди зазвичай користуються з метою заробити бодай якісь копійки, але все частіше приїздять сюди і ті, хто здає вторсировину не для заробітку, а задля збереження екології. “І на таких іномарках приїжджають, привозять посортоване сміття, і такі інтелігенти приходять! Гроші не беруть, просто так здають все. Коли недавно до нас приходило телебачення і потім у новинах показали, що ми приймаємо вторсировину, ще більше людей почали приходити, приносити кульочки. Люди, може, й хотіли би здавати вторсировину, але часто не знають, що ми тут таке приймаємо”, – каже пані Магда.
.jpg)
І все ж, попри збільшення свідомих ужгородців, котрі вже почали сортувати сміття і не лінуються привозити його у єдиний у місті пункт, головними його “клієнтами” залишаються люди малозабезпечені. Пані Магда каже, що для багатьох цей пункт є порятунком, єдиним місцем, де вони можуть заробити гроші. Частіше за все сюди приносять вторсировину роми і пенсіонери. Поки ми розмовляли, підійшла, до прикладу, старенька ромська бабуся, котра щойно виколупала з сусіднього смітника всього потрошки: кілька пластикових пляшок, картонку, скляну пляшку з-під пива, кілька бляшаних баночок з-під “Кока-коли”. Поки їй зважували цей мізер, бабуся розповіла, що так приходить кожного дня, на дрібницях заробляє гривень 5-10, за які купує хліб.
Поруч із нею викладає з мішка у ящики скляні пляшки якийсь чоловік. Каже: привозить щодня з кафе пивні пляшки, заробляє десь 30 гривень. Потім ті пляшки забирають пивні компанії: коли привозять на Закарпаття чергову партію пива, дорогою назад забирають з пунктів вторсировини “свої” пляшки. Так, у день, коли записувався цей матеріал, на пункті чекали приїзду вантажівки “Чернігівського”, тому сортували для них саме їхні пляшки.
.jpg)
Поки ми розмовляли з пані Магдою, потік людей до пункту не припинявся. Пенсіонерка принесла зібрану за тиждень посортовану вторсировину, каже, так собі кілька додаткових гривень до пенсії заробляє. Молода ромка з двома маленькими дітьми привезла якісь труби і старий металевий тазик. Чоловік приніс на макулатуру в’язанку книжок зі своєї домашньої бібліотеки, сказав, що в інтернеті вже є все, тому книжки в його квартирі стали зайвими. Літній чоловік, котрий представився відставним офіцером, привіз картон і… вафельку для пані Магди. Хазяйка пункту лише посміхається і каже: ви би бачили, скільки у мене квітів на 8 Березня, більше, ніж у працівниці банку! За роки роботи пункту пані Магда познайомилася зі всіма безхатьками, ромами, котрі заробляють на зборі вторсировини, тутешніми пенсіонерами і свідомими захисниками природи. Потік людей, здається, тут не припиняється протягом цілого дня, але влітку вторсировини сюди приносять набагато більше, ніж взимку.
Пані Магда розповідає, що лише за день до її пункту здають до 500 кілограмів макулатури, сто ящиків пивних скляних пляшок, десятки кілограмів пластику та кілька кілограмів поліетиленових пакетиків. Лише уявіть собі, що все це щодня додатково опинялося би на наших сміттєзвалищах! За поліетиленові пакетики, до слова, тут платять найдорожче – 3 гривні за кілограм. Звісно, назбирати кілограм легких пакетиків не так уже й просто, приблизно стільки із супермаркетів та ринків, де в такі пакетики загортають продукти, назбирується у кожного з нас вдома за місяць. Однак саме ці пакетики завдають екології великої шкоди, тому здати їх на переробку – реальний крок до збереження природи.
.jpg)
Куди ж відвозять зібрану вторсировину з ужгородського пункту? Пані Магда співпрацює з підприємцем, котрий займається наступним кроком у ланцюжку переробки сировини – відправляє її на переробні заводи. Пан Володимир телефоном розповів, що везе закарпатську вторинну сировину до Львова, Луцька та Житомира, де такі заводи працюють. До речі, у те, що скоро такий сміттєпереробний завод з’явиться на Закарпатті, підприємець не вірить. Каже: у нас просто немає такої кількості відходів, якої завод потребує для рентабельної роботи. А везти сміття до нас з інших областей – надто далеко і дорого.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
