Села, як і люди – одним судилася невтішна доля рутинної круговерті та загумінковості, іншим – упродовж усього життя вирізнятися волелюбним норовом та резонансними вчинками. До останніх належить і верховинське село Колочава, що розкинулося у мальовничій долині норовистої Тереблі неподалік озера Синевир. Чи не всі 700 літ його біографії – це майже всуціль історія спротиву тому життєвому укладу, який покірно зносили чи під який прилаштовувалися інші на складних серпантинах історії. Тому про них мало хто й знає. Про Колочаву світ знає давно.
Перші поселенці звели собі дерев'яні зруби на місці одного з найбільших нині сіл Закарпаття (громада Колочави поділена на 5 приселків і нараховує майже 7000 мешканців, а протяжність села становить 15 км), були втікачами від визискувачів, екзекуторів та грабіжників. У ті часи в Карпатах ще були такі місця, де від цієї братії можна було знайти прихисток!
.jpg)
У сиву давнину місцевий люд важко гарував на землі, рубав ліс, сплавляв бокори швидкоплинною Тереблею до Буштина, а звідти – Тисою аж до Сольнока, і мандрував центральною Європою у пошуках роботи. Бідування та соціальну відсталість верховинців посилював і страшенний визиск, який щодня чинили місцеві крамарі – у період між двома світовими війнами кожен сьомий мешканець села був іудеєм, а в режимі нон-стоп працювало 8 корчм, у яких селяни з легкістю пропивали не лише тяжко зароблені крейцарі, гелери та крони, а й свою землю.
За останніх сто літ в Колочаві змінилося декілька державних устроїв, а її жителів і нині рятують заробітки. Літньої пори у селі залишаються лише жінки, діти, старші люди та… бюджетники. Решта – по світах. Найбільше колочавських чоловіків розбудовує Україну, Чехію, Іспанію, Португалію, Італію, Польщу і навіть наддалекі Японія та Австралія стали для колочавців місцем застосування їхніх роботящих рук і підприємницького хисту. Більшість зароблені в Європі капітали вкладає у рідне село. Причому зводяться не лише сучасні приватні котеджі, а й готелі, вілли, гостели, ресторани і кафе. І це не випадково, адже Колочавою тиняються юрби грошовитих туристів з Європи.
.jpg)
Сьогодні село, як ковток свіжого повітря, потребує коштів для пришвидшеного розвитку інфраструктури. Саме про це йшла мова під час зустрічі з депутатами сільради, активом села, яку провели у Колочаві консультанти Закарпатського РВ АМУ під керівництвом виконавчого директора Івана Ревтія. Разом з Колочавою у громаду мають намір об'єднатися села Негровець Міжгірського і Вільшани Хустського районів, представники яких також прибули на цю зустріч. Консультанти Офісу реформ розповіли про хід децентралізаційних процесів в Україні, ознайомили з кращими практиками діючих закарпатських ОТГ та навели бюджетні розрахунки, підготовлені консультантом-фінансистом Ю. Траньович. У випадку заснування ОТГ у такій конфігурації чисельність її населення складала б понад 10 тис. чоловік, площа – майже 22 тис. га. Якщо цьогоріч бюджет усіх трьох сіл ледве дотягує до 684 тис. грн. з яких 498.5 тис. має сама Колочава. Тим часом надходження 60% від ПДФО поповнило б скарбницю громади на 5. 330 тис. грн. Враховуючи міжбюджетні трансфери сукупний бюджет ОТГ уже сьогодні міг би скласти 39. 054 тис. грн. , а додаткова субвенція на розвиток інфраструктури додала б ще 5. 744 тис. грн.
А розвивати тут є що. За словами сільського голови Юрія Клевця, Колочаву знають у світі, як село 10 музеїв, 20 пам'ятників і численних фестивалів. Найпопулярніший музей – “Старе село”. Він налічує два десятки будівель. Вражають багаті на унікальні речі експозиції церковно-приходської школи, єврейської корчми, “Колочавська вузькоколійка”, комплекси “Стара школа”, “Чеська школа” та “Радянська школа” з усіма шкільними атрибутами тієї епохи. У музеї “Бункер Штаєра” відтворено умови проживання колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху.
.jpg)
Унікальна пам'ятка дерев'яної сакральної архітектури 1795 року церква Святого Духа належить до найвидатніших архітектурних пам'яток Закарпаття. Нині тут діють три православні та два греко-католицькі храми, а два найбільші – поруч.
Окремою темою є пам'ятники Колочави. Тут чи не вперше в Україні відкрили обеліск Примирення солдатам Другої світової війни, які воювали по обидва боки фронту, загиблим односельцям у Першій світовій та Афганській війнах, воїну ЗС України В.Маркусю, який загинув у нинішній російсько-українській війні, Т. Шевченку, І. Франку, О. Духновичу, І. Ольбрахту, Учительці, Заробітчанину, Чабану, насильно замордованим під час депортації односельцям-євреям. Усі заходи меморалізації провадяться за обов'язкової участі жителів села, і, що найважливіше, місцевої молоді, яка має стати своєрідним геном-носієм традицій колочавської громади.
Василь Ільницький, Закарпаття
