«Втрачений Ужгород» надихає: стиліст Яна Мурзаєва готує ретро-виставку за світлинами нашого проекту

Опубліковано:

Проект “Про Заходу” “Втрачений Ужгород” виходить на новий рівень. Незабаром його можна буде не лише прочитати, а й побачити. Талановитий стиліст Яна Мурзаєва, вражена великою кількістю світлин, на яких герої наших матеріалів одягнені у стилі свого часу, запропонувала створити ретро-виставку. Очікується, що побачити її ужгородці та гості міста зможуть вже під час проведення “Сакури-фест” наприкінці квітня. Нині ж Яна розповіла, як виникла ідея ретро-виставки та що саме вразило її в архівних світлинах Ужгорода.

Перш за все, слід сказати, що Яна приїхала на Закарпаття з Донецька всього кілька років тому, тому про довоєнну історію краю з його політичними перипетіями детально не знала. Саме через це на ретро-світлинах Ужгорода стилістку вразив одяг, який носили городяни. У тому одязі точно втілювалося все те, що вона вивчала про європейську моду ХХ століття. Тобто, Ужгород у ті часи був містом з розвиненою модою і яскравим стилем.

Ми показали Яні фото, зібрані для проекту “Втрачений Ужгород” за два роки при написанні усіх наших матеріалів, і попросили наглядно показати, що і як носили жінки у першій половині ХХ століття.

Перше фото, яке вам хочемо показати, датоване 1901 роком. Воно, до слова, дуже рідкісне, бо зображує зовсім молодого майбутнього губернатора Підкарпатської Русі, тоді щойно висвяченого священика Костянтина Грабара та його молоду дружину Єлизавету Бачинську. Про одяг у той період стиліст Яна Мурзаєва говорить, як про відголосок ХІХ сторіччя, який відходив дуже поступово аж до 20-х років ХХ століття. “Характерними для жіночого одягу тих часів є довгі сукні, які повністю закривали ноги. Тісні й незручні корсети вже виходять з моди, але талія ще підкреслюється. Мені дуже подобається, що сукні до 20-х років були не простого крою, для їхнього оздоблення використовували багато ґудзиків, бантиків, виточок, нижніх спідниць”, – коментує фотографію Яна.

 “У 20-х роках в європейській моді відбулася справжня революція. Коко Шанель вперше одягла брючний костюм, жінки почали курити, робити яскравий макіяж, влаштовуватися на роботу. Ще один тренд тих часів – коротка стрижка. На фотографіях з Ужгорода теж видно разючі зміни у гардеробі дівчат. Сукні стають коротшими, тоншими, відкритішими, однак виглядає це не вульгарно, а скромно, дуже жіночно і елегантно. Рукавички та капелюшки продовжують залишатися незмінним атрибутом кожної міської модниці”, – продовжує Яна, показуючи в якості прикладу світлину з архіву родини Гошовських, на якій видно дуже красиву жінку, про яку ми знаємо лише, що її звали Люция.

На цьому фото є все, про що говорила Яна: сукня легка і відкрита, жінка не боїться оголити плечі, волосся коротке, образ – сексуальний, але не вульгарний. Наочна емансипація. Та разом з тим радикальних образів у той час на ужгородських світлинах не видно. Жодного разу мені не знаходили фото 20-х років, на яких ужгородки були би вдягнені у модні на той час в Парижі костюми чоловічого крою, брюки, або мали яскравий макіяж (популярний нині стиль “smoky eyes” зародився якраз у 20-х). Якщо в Ужгороді й були такі модниці, то вони, без сумніву, шокували всіх.

Тридцяті роки стиліст Яна Мурзаєва характеризує як повернення до жіночності. “Є така історична тенденція, що перед війною у моду входить білий колір. Так було із кінцем тридцятих років. Зверни увагу, що на дуже багатьох твоїх архівних світлинах жінки одягнені у біле. Хоча загалом для довоєнної європейської моди характерні неяскраві натуральні кольори.

Фото з архіву Гертруди Русин

Тоді ніхто не вдягався у яскраво-рожеве, чи жовте. Одяг був білого, молочного, бежевого, м'якого хакі, блакитного, сірого та чорного кольорів. У деталях могли використовувати яскравий червоний, але помірно. Довжина суконь тримається нижче коліна”, – коментує стиліст.

Фото з архіву Крістіни Ільчин

Фото з архіву Юрія Яновського

Кінець тридцятих ознаменувався у європейській моді і бумом на різноманітні капелюшки. В Ужгороді любительок цікавих капелюшків теж вистачало. Капелюшки носила відомий дитячий лікар Марія Бращайко,

дружина губернатора Костянтина Грабара Єлизавета Бачинська,

швачка Ілонка Бачинська

і красуня Серена Токач – донька ужгородського таксиста, котра, судячи з її фото, просто обожнювала цей аксесуар.

 

Що ж відбувалося з модою в Ужгороді у 40-х роках? Вона, як і по всій Європі, через війну дещо втратила позиції. Хороших тканин у ті часи годі було дістати, сукні стали простішими, а матеріали – грубішими. Жінкам було направду не до нарядів, бо чоловіки пішли на війну, а вони мусили дбати про свої сім'ї, більше працювати і слідкувати за господарством. Яна Мурзаєва каже, що в ті часи жінки, аби виділитися, почали ще більше уваги приділяти капелюшкам. Оригінальний капелюшок міг вирівняти враження і від пальта з недорогої тканини, і від простенької сукні. Однак на ужгородських світлинах 40-х років все ж видно, що головна “фішка” місцевих пані у приверненні уваги до своєї персони тоді полягала у коротшій довжині сукні – вона вже ледь закривала коліна.

 

Такий ретро-стиль Яні Мурзаєві завжди дуже подобався. Стилістка вважає, що разом із ним пішла в небуття справжня жіночність і ніжність. “Нині одяг жінки заявляє про те, що вона вільна, незалежна, багато працює. Він на вимогу часу став зручнішим, простішим, іноді кричущим. Жінка у ньому вже ніколи не буде такою, як колись. Але і зараз можна з сучасного одягу підібрати образи в ретро-стилі. Я зробила це на основі тих фотографій, які ти використовувала для статей, аби жінки, яким подобається такий стиль, могли зрозуміти, що теж можуть вдягатися подібно. Варто лише підійти до процесу підбору одягу з відповідними знаннями і смаком.

Ретро-виставка, яку я задумала втілити на основі фотографій з проекту “Втрачений Ужгород”, має якраз і розповісти ужгородцям і туристам, як одягалися в Ужгороді на початку минулого століття, які тут жили красиві люди. Це наша історія, яку ми повинні берегти. І виставка обов'язково зацікавить усіх, хто любить моду та історію. Розкривати подробиць поки не буду, ідея ретро-виставки наразі перебуває на стадії обговорення і попередньої підготовки. Але подібні проекти обов'язково слід втілювати в життя”, – переконана Яна Мурзаєва.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід” 

  

Про Захід