Втрачений Ужгород: одяг від мадам Данцигер та міжвоєнна ужгородська мода

Якось в одній старій ужгородській газеті я натрапила на рекламу модного ательє “Данцигер”. Вже тоді подумалося: от би зробити статтю про міжвоєнну моду, показати, як елегантно у ті часи вміли одягатися дівчата. Саме про моду міжвоєнного Ужгорода і піде зараз мова. Капелюшки, рукавички, білосніжні носочки під легкі туфельки – яка ще інформація може краще морально підготувати жінку до весни?

Якщо ви думаєте, що у 20-х роках минулого століття в Ужгороді не слідкували за останніми тенденціями європейської моди, ви дуже помиляєтеся. “Гортаючи нові модні журнали, бачимо ми речі, які дуже радують око, – у перекладі на українську написано в одній газеті. – Сукні, які тісно обтягують тіло, дуже гарно вимальовують фігуру і підкреслюють витонченість. Пласкі, як у чоловіка, груди вийшли з моди, а сукні-джемпер, які мають форму мішка, витіснені сукнями з талією, які сильно облягають і безперечно краще виглядають на жінках. Красива талія у платтях-джемпер не була помітною, а повні жінки здавалися ще повнішими.

Багато хто думає, що така мода невигідна для жінок, котрі мають розвинену фігуру. Це – помилка, адже і повна фігура у сукні сучасної моди здаватиметься тоншою, оскільки сукні “у шлус” затягнуті  і тому не всюди однакові.

Зрозуміло, що тіло має бути підтягнутим, щоб мати форму. З великим животом і відвислими формами “швайфовані” сукні не можна вдягати. Помиляються і ті жінки, котрі думають, що тонка жінка вже сама по собі елегантна. Можна бути товстою і одночасно витонченою, а бувають тонкі, але зовсім не витончені жінки. У нашому місті цю проблему можна легко вирішити, адже тут працює відома спеціалістка – корсетниця мадам Данцигер, котра виконає усі ваші бажання. Вона погляне на фігуру і скаже, що потрібно носити. Їй не треба нічого пояснювати, вона все зробить за нашим смаком. Для неї все рівно – товста чи тонка – вона створить таку фігуру, що найбільш строгий критик не знайде помилки. При цьому порекомендує корсети, що не приносять шкоди, в яких можна навіть займатися спортом”.

Цікава реклама, погодьтеся. Після неї так і хочеться подивитися на саму мадам Данцигер, жінку, безперечно, елегантну. Однак, на жаль, ми не змогли знайти фотографій цієї жінки. Зате знайшли світлини її крамниці. Судячи з реклами у газетах міжвоєнних часів, працювало ательє з магазинчиком на тодішній вулиці Ракоці, 9. За цією ж адресою подружжя Данцигер значиться у списку виборців за 1936 рік. Цей список дозволяє дізнатися, що мадам Данцигер звали Жені, вона народилася 16 березня 1896 року. Проживала з чоловіком, котрого звали Мор Данцигер. Він був старшим за дружину на два роки.

Нині будинок, у якому діяло ательє мадам Данцигер, має номер “17” по вулиці Волошина. Згідно з даними архіву КП “АПБ” (колишнє БТІ), зведений цей двоповерховий будинок у 1930-му, а належав до 1935-го Йолані Геді, уродженій Турмер Раух. Йолана Геді мала якийсь стосунок до реформатської церкви, оскільки по її смерті у 1935-му все її майно (а це будинки на вулицях Ракоці, 9, Собранецькій, 9 та Собранецькій,11) успадкувала сестрина онучка Маргарета Ньомаркаі, котра мала виплатити відступні реформатській церкві та сім'ї Раух. Маргарета проживала за іншою адресою, на вулиці Яна Гуса, тому, очевидно, комерційне приміщення на першому поверсі та три квартири на другому вона здавала в оренду.

Після Другої світової війни Маргарета, як видно з документів, намагалася довести своє право на власність усіх трьох успадкованих від бабусиної сестри Йолани Геді будинків. Однак вже в кінці 40-х у документах значиться, що на першому поверсі обладнали житлову квартиру, ще три – сформовані на другому поверсі будівлі, однак серед прізвищ пожильців Ньомаркаі вже немає.

Але повернімося до ательє Данцигер. Готуючи зовсім інший матеріал, у сімейному архіві однієї ужгородської родини я випадково знайшла цікаві світлини. На них – швачка і велика модниця Ілонка Бачинська стоїть перед магазином із вивіскою “Mor Danziger”. Як розповіли онуки Ілончиної сестри Ірини, Ілонка була талановитою швачкою, до війни працювала в ательє, а потім деякий час сама на себе. Як видно зі світлин, Ілонка у довоєнні часи працювала саме у подружжя Данцигер.

Що цікавого можна побачити на цих фото? По-перше, судячи з вивіски, “головним” у бізнесі був все таки Мор Данцигер. Можливо, він теж був шевцем, а, може, просто вів справи, віддавши творчу частину бізнесу своїй дружині Жені. По-друге, на одній з фото частково видно фасад нинішнього будинку № 17 по вулиці Волошина, зокрема вхід до двору з кованим парканом (паркан там нині інший). Цікаво також було роздивитися при збільшенні вітрину ательє. На ній виставлені чоловічі та жіночі манекени, видно, що на жіночих манекенах демонстрували мереживні нічні сорочки або так звані комбінації (тонкі сорочки, які одягали під сукню, аби вона краще “лягала” на тіло і не просвічувалася).

До речі, з цими пікантними елементами жіночого одягу пов'язана одна цікава міська легенда, яку в різних інтерпретаціях доводилося чути від ужгородців різного віку. Кажуть, що коли після Другої світової радянська влада офіційно затвердилася на Закарпатті, партійні та військові “шишки” організували у ресторані “Корона” так званий “бал визволителів”. “Шишки”, звісно, прийшли не самі, а з дружинами. А ті, на превеликий подив місцевої інтелігенції, були одягнені у шовкові комбінації і нічні сорочки  з мереживом і накладними квіточками, які, подейкують познаходили у шафах квартир, у які їх позаселяли. Мовляв, дружини новопризначених “шишок” сприйняли чиїсь нічні сорочки за розкішні вечірні сукні, то й прийшли у них на бал. Звичайно, підтверджень цієї легенди немає, але корінні ужгородці божаться, що так воно й було насправді.   

Достеменно невідомо, протягом якого часу Ілонка Бачинська працювала в ательє мадам Данцигер. Знаємо, що там вона досконально навчилася працювати над виготовленням першокласної нижньої білизни, бюстгальтерів, корсетів та купальників. На цьому вона потім і спеціалізувалася, хоча, звісно, вміла шити і інший одяг.

Хтозна, можливо, саме робота у мадам Данцигер зробила з Ілонки невиправну модницю, котра обожнювала елегантні наряди. Вона шила одяг на замовлення і купувала його, обожнювала капелюшки, навіть на прогулянки одягаючись ретельно і зі смаком.

В родині залишилася величезна кількість світлин, на яких Ілонка позує фотографам у новому вбранні. Найбільше ж, судячи з кількості фото, полюбляла Ілонка приходити в ательє відомого фотографа Іштвана Качурека, про котрого “Про Захід” вже писав.

На прикладі Ілонки нині можна побачити, якою була літня, демісезонна і зимова мода в довоєнному Ужгороді.

До фотографів вона ходила часто, іноді вони “ловили” її на вулицях міста.

Не дивно, що модниця Ілонка замолоду мала величезну кількість кавалерів, однак серйозні стосунки собі дозволити не могла. Після передчасної смерті мами, вона, як найстарша, обіцяла батькові і своїм сестрам, що опікуватиметься ними і не вийде заміж, поки наймолодша із сестер не створить власної сім'ї (намолодшій сестрі на той час було всього 9 років). Звісно, в Ілонки було велике кохання, яке обіцяло щасливу долю. Перший потенційний наречений наполегливо запрошував дівчину з собою до Америки, але так і не дочекавшись її згоди, поїхав сам. Обіцяли шлюб і тривалі відносини з офіцером чехословацької армії, який погодився дочекатись весілля останньої сестри. Але у долю закоханих втрутилася Друга Світова війна, у вихорі якої вони назавжди розлучилися.

Вона довго переживала, заміж же вийшла лише у 37 років, коли сімейне щастя склалося у всіх її шістьох молодших сестер. Обранцем Ілонки на початку 40-х років став імпозантний вдівець Густав Світельський. Ілонка виховала усіх його дітей, але власних так і не народила.

Як згадують рідні Ілонки, після Другої світової війни вона продовжувала працювати в Ужгороді швачкою. До пенсії шила бюстгальтери, корсети і купальники в ательє, яке працювало на нинішній вулиці Корзо навпроти пам'ятника Дяді Колі-ліхтарнику. Ужгородські жінки добре її знали, тож від постійних клієнтів відбою не було. Славилася майстриня і тим, що першокласно виконувала складні замовлення, наприклад, бюстгальтери для жінок після онкооперацій, або для тих, хто мав груди різного розміру.

Гардероб тоді Ілонка мала значно скромніший, ніж у молодості, але навіть на пенсії одягалася дуже елегантно, відрізняючись від загалу.

Що ж сталося із подружжям Данцигер після війни – невідомо. Припускаємо, що Мор та Жені Данцигер були євреями, а це означає, що вони могли виїхати з Ужгорода в часи Другої світової, продовжили життя деінде, або завершили свої дні в Освенцимі, як це сталося з тисячами інших євреїв міста.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”