Як закарпатці страйкували на початку минулого століття

Опубліковано:

Сьогодні положення про право на страйк закріплене в багатьох основних документах цивілізованих держав. В українській Конституції – це стаття 44, яка забезпечує працівнику можливість відстоювати свої професійні та соціальні інтереси через таку форму протесту.

Ті, хто цікавляться історією краю, знають, що на Закарпатті свого часу відбулося багато страйків. Причому, частина з них, була пов'язана з діяльністю лівих партійних рухів. Хоча ситуація, що склалася в той час у житті робітників та селян Закарпаття, була такою важкою, що страйк, як поширена форма класової боротьби початку 20-го століття, був її логічним результатом.

В історичних документах того часу наводитися така статистика щодо економічного життя краю. “Територія Підкарпатської Русі складала 5% усієї території Чехословаччини, на якій проживало 9% населення і було розміщено лише 0,07% виробничих потужностей, що у 136 разів менше, ніж у Чехії і Моравії. Край був сировинним придатком економічно розвинутих чеських земель. Питома вага промисловості в економіці становила трохи більше 2%. Стан сільського господарства характеризувався як кризовий. Близько 90% селянських господарств краю були у борговій кабалі банків та лихварів.Цей процес зумовили не тільки висока орендна плата, а й численні штрафи та податки, розміри яких за десятиріччя (1919–1929 рр.) збільшилися в 13 разів. Саме тому збільшилася підтримка лівих партій, навіть радикальних. Зокрема, на виборах 1924 року комуністи отримали 40% усіх голосів мешканців краю. У 1935 р. кількість відданих за них голосів зменшилась до чверті, однак залишалась більшою за будь-яку іншу партію.

Історики, окрім низки менших протестів, виділяють кілька страйків, які мали більшу численність протестувальників та певні наслідки. Варто зауважити, що в результаті страйків, робітникам справді часто вдавалося захищати свої інтереси: запобігти звільненню працівників, або “вибити”  у власників підприємств збільшення заробітної плати. Однак і покарання та арешти були незмінними супутниками таких протестів.

Зокрема, найжорстокіше реагували на такі виступи представники румунського окупаційного режиму. В 1919 році Закарпаття було розділене між Румунією, Чехією та Угорщиною. Приміром з наказу командуючого румунськими окупаційними військами “про притягнення до відповідальності службовців державних залізниць за виступ проти окупаційного режиму” від червня 1919 можна дізнатися, що страйк на державних залізничних лініях. “У зв'язку з тим, що внаслідок чужого підбурювання, з тією метою, щоб викликати заворушення на зайнятій румунською армією території, робітники державних залізниць застрайкували, наказую:1. Ті робітники, які залишились на своїй роботі, будуть підтримані військовою збройною силою при продовженніїх служби, їх права будуть забезпечені на підставі наказу № 15*. 2. Ті ж робітники, які залишили службу, протягом 12 год. після видання цього наказу можуть з'явитися знову на роботу, тільки з тією умовою, що письмово зобов'яжуться підкорятися всім вимогам положення про румунські державні залізниці.3. Ті робітники, які протягом 12 год. не з'являться для виконування своєї служби, розглядатимуться як звільнені і втратять всяке право на те, щоб одержати службу на окупованій румунською армією території. Всі ці робітники будуть поставлені під військовий нагляд, а відносно тих, що не мають постійного місця перебуванняна зайнятій румунською армією території, будемопросити про висилку з цієї території.4. Всі ж ті, що підбурюють до продовження страйку, будуть заарештовані і стануть перед головним військовимсудом.5. Ті, що будуть схоплені під час виведення з ладу технічних приладів, залізничного та телеграфного чи телефонного обладнання, негайно будуть розстріляні. 6. Далі, ті особи, про яких буде доведено, що закликають або наштовхують на виведення з ладу приладів, залізничного, телеграфного або телефонного обладнання, будуть поставлені протягом 48 год. перед військовим судом. – Головне командування трансільванської армії“.

Варто зауважити, що тогочасний період був доволі важкий для закарпатців у всіх сенсах. Так, у документів від 6-го березня 1920-го року “Відомість начальника Берегівського окружного управління про кількість голодуючих в селах Тисагатського округу” наведене така таблиця.

У зверненні селян Волівського округу від 18 березня 1920 до президента Чехословацької республіки, люди просять про надання їм допомоги в зв'язку з голодом та наводять загрозливі дані щодо злиднів у краї. Безробіття і голод були катастрофічними. Однак навіть ті, хто мали роботу, часто трудилися у важких умовах за мізерну оплату.

У статті за 30 квітня 1920 року в газеті “Правда” розповідається про переможний страйк робітників свалявських промислових підприємств: “В Сваляві промисленниєроботники при страшних условіях, за неслуханную низку плату робили. Терпіти дале не могли і движеніє зробили для подвишенію плати. Маєтник фабрики, панове експлоататори, злостноотказалися от виполненіятребованійроботников. Робота перестала в фабрики, никто не робил, роботники показали свою єдноту і волю, ибо їх требованіє било справедливое і за свою правду сміло боролися. В сей борьбіроботники побідили, і маєтник фабрики принужден бил подчинитися волі роботников і виполнити їх требованіє. Свалявські роботники тепер уже три раза таку плату мают, як прежде. Дуже боліло маєтнику, что тепер уже менший будетхосен, за котрий он ани стебло соломи не поднял, але не мал інший виход, мусив бил подчинитися волі роботников.

У тому ж числі газети описується ще один вдалий страйк – сільськогосподарських робітників Ужгородського округу. “Пани землемаєтники і виноградники уже не знали границу поставити своейподлості, хотіли виссати дослідну каплю крови із бідного роботника. Таку малу платню давали, что ганьба виписати. Роботники землі не могли уже дальше терпіти, бо уже сосвоейсемієй із голодатребало їм умерти. Пани маєтникисперваеднословно не хотіли знати о требованіяхроботников. Но коли виділи, ож робота перестала, же никто не хоче їм поспішну земельну роботу кончити, із чегоонибольшу шкоду би мали, началиторговатися с роботниками. По все же не удалося виєднатися, бо пани не хотіли таку плату дати, яку роботники просили. Секретаріат совітатогди приступив к приготовленіювсеобщегоштрайку і се заявив управленію. Управленіє напудилося от штрайкавсихроботников і приказало землемаєтникам і виноградникам зараз приступити к переговорам с роботниками. Наконец удалося колективний контракт зробити, в котром панове всі требованіяроботниковісполнили. Плата земле- і виноградоробниковопреділена сяк: Роботникиспеціалисти за годину – 3 корони 50 гелерів, взоослиє мужчини – 3 корони, женщини — 2 корони 40 гелерів, хлопци і дівки от 15 до 17 рок. — 1 корону 50-60-70-80 гелерів. Ми добре знаєме, ож із сей плати вижити не мож, но все же больше, як стара плата била”, – йдеться в публікації.

Одним з наймасовіших виступів того періоду став загальний страйк проти призначення губернатором краю Григорія Жатковича в червні 1920-го року. Власне цей виступ мав політичний характер. Про те, як проходив страйк, можна дізнатися із Донесення віце-губернатора Підкарпатської Русі П. Еренфельдауряду Чехословацької республіки від 19 червня 1920 року: “Вчора, в п'ятницю, ввечері соціал-демократичне робітництво в Ужгороді почало у всіх галузях генеральний страйк, як демонстрацію проти губернатора Жатковича. Електростанція також стоїть, місто без світла, ресторани закриті. Всі мої спроби схилити соціал-демократичну партію, щоб змінила свій погляд, лишились марними. Скільки часу будуть страйкувати, не вирішено, наступний з'їзд соціал-демократичної партії винесе ухвалу про дальший хід дій.Спокій вчорашнього дня і вночі нічим не був порушений.Сьогодні рано вранці на різних будинках були помічені написи “Геть Жатковича!” і малюнки шибениць. Малюнки були відразу знищені. Дві особи були при томузаарештовані. Також з м. Мукачева надійшли відомості,що тамтешні робітники почали генеральний страйк без порушення спокою.Сьогодні, в суботу, об 11 год. приїхав губернатор Жаткович на автомобілі з Кошіце в Ужгород до жупанського управління, де я його привітав у прикрашеному заліжупанату і представив йому урядовців. Сьогодні він приймає депутації. Усе йшло цілком спокійно і урочисто.На вулиці теж не виникло досі ні найменшого ексцесуабо демонстрації. На вулицях панує зараз в зв'язку з єврейським святом і страйком помітне пожвавлення”.

15 липня 1920-го року Нойбауер, старший вахмістр Нижньовізницької жандармської станції надіслав повідомлення Росвигівському окружному управлінню та жупанському управлінню в Мукачеві про страйк робітників Фрідешевського ливарного заводу: “До нашого повідомлення за № 438 від 13 липня 1920 р. додаю, що всі робітники в гуті в Фрідешеві 14 липня 1920 р. знову приступили до роботи. В результаті страйку було пропущено повністю два робочих дні, а саме 12 і 13 липня 1920 р., так що 110 робітників пропустили 220 робочих днів. Вимоги робітників були задоволені в тому напрямку, що денний заробіток підвищено на 15 проц. і оплата провадитиметься чехословацькими грішми. Робітники під час страйку поводились зовсім спокійно, і до жодного втручання не дійшло, а також нічого особливого не спостерігалось”.

У грудні 1920-го року на Закарпатті проходить генеральний робітничий страйк політичного характеру, як частина протестного руху, яка проходила у Чехії. Всі силові підрозділи перебувають у стані підвищеної готовності. Із розпорядження віце-губернатора Еренфельда крайовому військовому управлінню про приведення військ ужгородського і мукачівського гарнізонів у бойову готовність в зв'язку з початком загального страйку від 16 грудня 1920 року: ” З огляду на те, що в м. Ужгороді і в околиці, далі в с. Перечині і в м. Мукачеві спалахнув генеральний робітничий страйк політичного характеру, прошу, щоб весь ужгородський гарнізон був напоготові і на прохання цивільної адміністрації був переданий в ЇЇ розпорядження для допомоги. Таких же заходів прошу вжити також відносно м. Мукачева, де тамтешній гарнізон повинен бути переданий в розпорядження пана голови жупанського управління в м. Мукачеві”.

Донесення жандармського відділення в с. Порошкові Цивільному управлінню в Ужгороді про страйк робітників хімічної фабрики “Бантлін” в с. Тур'я Бистра 17 грудня 1920 року. “16 грудня 1920 р. після полудня організовані в соціал-демократичній партії робітники хімічної фабрики фірми “Бантлін” в с. Тур'я Бистра в складі 170 чол. розпочали страйк. Страйкуючі залишили фабрику в повному порядку і тримаються досі цілком спокійно”.

Страйк пройшов майже по всій області і здебільшого, з дозволу власників підприємств та спокійно. Однак подекуди протестуючих зупиняли жандарми та військові. Згідно донесення начальника Свалявського окружного жандармського управління крайовому жандармському командуванню про страйк і демонстрацію робітників у Сваляві від 18 грудня 1920 року до страйкарів довелося вгамувати силою. “17 грудня 1920 р. о 3 год. дня робітники тутешньоїфабрики сухої перегонки дерева, власне, тільки та частина робітників, яка не працює в другім відділі фабрики,припинили т. зв. хімічні роботи і оголосили одногодиннийстрайк з метою віддати шану товаришам, що загинули в Мості в Чехії. На робітничих зборах  говорилося не тільки про події в Мості, але такожпро обмін грошей, який проходить в Сваляві. При цьому скаржились на те, що за 4 мадьярських крони робітникам виплачується 1 чеська крона. Після зборів дійсно голова і промовець Петрушевич із Сваляви закликав людей спокійно розійтись, але його заклику не послухали, і люди пішли демонстрацією з угорськими революційними піснями в напрямку до с. Сваляви.  Проте люди в кількості майже 1300 чол. не хотіли відмовитися від свого наміру йти до Сваляви і тут демонструвати, хоч і між робітниками знаходилось багато таких, які разом з паном начальником попереджували людей. Деякі, переважно молодь, кинулись на близьку загорожу і сади, зривали дошки і, таким чином озброївшись, повели останній люд за собою й шли до Сваляви, очевидно, з тим наміром, щоб розгромити податкове, по можливості й нотарське, управління, де щодня проводиться обмін грошей. При вступі до Сваляви, проте, натовп наткнувся на приведене вже військо і жандармів, які розігнали натовп багнетами. При цьому з боку війська, яким командував тимчасовий командир полку старший лейтенант Оєм, і жандармерії (під моїм командуванням) не було в жодному випадку застосовано зброї, одначе було чутно щось з 15 пострілів, як здавалося, з військових гвинтівок, правдоподібно, від деяких цивільних осіб, але ніяк не з рядів вищеназваного натовпу, а в різних місцях Сваляви, і є здогад, що стріляв хтось з провокаційною метою. Цих провокаторів і їх зброю жандармерія зараз розшукує. Поранений ніхто не був, за півгодини не тільки в Сваляві, де ніхто навіть не показувався на вулиці, але також і на фабриці був установлений повний спокій і порядок; на фабриці робота продовжується”, – старший лейтенант Скала.

В травні 1921-го року відбувся великий страйк працівників Солотвинського солерудника, пов'язаний з призначенням нового старшого майстра. Донесення жандармської станції в с. Солотвині крайовому жандармському управлінню в Ужгороді про страйк робітників соляних шахт. Солотвина, 24 травня 1921 р.: “24 травня 1921 р. о 6 год. ранку в тутешніх державних соляних шахтах виник страйк, а саме – до 9 год. ранку тільки серед ремісничих робітників цих шахт (теслярі, слюсарі, електромонтери), а потім о 9 год. до нього приєдналися всі гірники шахти. Приводом до страйку згадані ремісники використали нове призначення дирекцією старшим майстром заводських майстерень майстра, який саме прибув до с. Солотвини, ФрантішекаБакеша, чеської національності. Після початку загального страйку (9 год. ранку) робітники мали намір надіслати депутацію для переговорів з дирекцією соляних шахт в с. Солотвині, яка, проте, категорично відхилила всякі переговори з робітниками і оголосила, що роботи в шахтах не будуть розпочаті, поки не буде прямих вказівок від керівних установ гірської промисловості, вірніше, від міністерства громадських робіт в Празі. Обидві соляні шахти, як шахта Франтішека, так І Людвіка, були відразу від початку страйку оточені військом і жандармерією, і доступ до них робітників припинений, за винятком деяких, викликаних за посвідченнями”, – Карел Блюмауер, старший вахмістр.

У липні 1921 року на Берегівщині страйкували цегельники. При чому мова йде про страйк у класичному його розумінні, тобто захист інтересів працівників від власників. З поліцейського донесення Берегівському жупанському управлінню: “Згідно з протоколом, складеним в нижчезгаданому управлінні 16 червня ц. р. у присутності промислового інспектора і власників цегельних підприємств, робітникам у присутності їх представників було відмовлено в роботі на 14 днів з тим, що вони зможуть надалі працювати, якщо погодяться на знижену платню. Вчора робітники заявили, що припиняють роботу, і сьогодні на завод уже не з'явилися. Не діють цегельні підприємства Варі, Конта і Вінклера. Сьогодні вранці страйкуючі робітники з'явилися на підприємства і заборонили працювати робітникам, які мають місячну платню. Далі відігнали випалювачів і не дозволили випалювати уже підготовлену до випалювання цеглу, чим порушили обіцянку, дану під час переговорів 16 червня ц. р. Майстра-випалювача з цегельні Варі, який також мав місячну платню, страйкарі теж прогнали, після чого власник заводу вийшов з цього становища якимось іншим чином.Заводи Конта і Вінклера не продовжують роботу іпотерплять збитки”.

Ще один великий страйк був проведений в червні 1922-го року – загальний політичний 24-х годинний страйк із солідарності із чехословацькими робітниками. З донесення Мукачівського поліцейського управління жупанському управлінню про хід страйку трудящих 2 червня 1922 р. Коли останні суперечки в справах заробітної плати не були вирішені угодою між роботодавцями і робітниками, професійна Рада, створена Комуністичною партією, в кінці травня винесла рішення про загальний страйк. Страйк був призначений на 1,червня ц. р. і мав носити загальний характер. Розпочався згаданого дня о 6 год. ранку і закінчився наступного дня рівно о 6 год. ранку. В день страйку з 8 год. ранку страйкуючі робітники гуляли на головних вулицях міста. При тому деякі окремі представники робітників заходили в торгові приміщення, закликаючи власників крамниць замикати їх. Коли ж згаданим представникам робітників поліція, а потім також жандармерія вказали на незаконність їх дій, вони не припинили тероризувати торгівців і примусили замкнути переважну більшість крамниць, домагалися також закрити підприємства філіалу Крайової кооперативної спілки на Головній вулиці. Оскільки закриття згаданого підприємства не змогли добитися, почав тут збиратися страйкуючий люд, так що була загроза насильства. Коли ж натовп перед підприємством постійно прибував, і не було виконано повторного заклику до присутніх розійтись, поліція і жандармерія змушені були з метою недопущення загрожуючих ексцесів очистити Головну вулицю міста. В страйку брали участь приблизно 800—850 робітників таких підприємств: державної тютюнової фабрики, мебльової фабрики фірми Йозефа Блюма, фірми Бели Шутая і фірми Лайоша Сіма, фабрики по виробництву електромоторів Алдора і Криштофорі, ювелірної фабрики Клейна і Нідермана, цегельного заводу Йозефа Шайовича і цегельного заводу Германа Бенямііна, далі всі офіціантиі частина торгового персоналу. Залізничники до страйку не приєднались”.

Натомість у публікації в газеті “Русинскоїмадьяргірлап” повідомляється, що в Берегові драгуни, жандарми і поліцейські загнали демонстрантів в канал Верке, в м. Мукачеві невинних людей побили рушничними прикладами і загрожували їм револьверами. Газета “Карпатіфутар” повідомляла, що через страйк робітників 1 червня залізниця Боржавської долини припинила рух своїх поїздів; таким чином зв'язок з гірськими районами в цей день був неможливим. В селах Свалява і Довге робітники також страйкували, але в цих місцях до сутичок не дійшло.

Ще два великі страйки відбулися на Закарпатті в 1929-му та 1932-33 роках. Майже завжди у вимогах йшлося про збільшення зарплатні, покращення умов та укладання колективного договору. У результаті багатьох страйків вдавалося не просто добитися підвищення зарплатні, але й досягти домовленостей між працівниками та роботодавцями про значне покращеннях умов праці. Наприклад, ось такий колективний договір був підписаний між власниками цегельно-черепичних заводів та працівниками підприємств у результаті перемовин. До речі, незважаючи на те, що значною мірою організацію та скерування таких протестів впритул займалися ліві політичні партії та і сам прихід до влади комуністів став можливий завдяки, зокрема, страйковим рухам, у СРСР страйки були заборонені і каралися, поодинокі випадки протестів ретельно приховувалися.

Головне фото: поштова листівка із зображенням соляної шахти ім. Ференца 1909 року в Солотвині.

Лариса РОМАНЮК, Про Захід

Про Захід