Вже другу зиму поспіль замерзлий Уж стає імпровізованою ковзанкою для малечі та дорослих. Тож нинішній короткий "Втрачений Ужгород" – це кілька фактів про те, як у міжвоєнні часи ужгородці також проводили своє зимове дозвілля на Ужі.
Річка Уж в ті роки в межах міста була повноводнішою. Такий висновок можна зробити, зокрема, з "не зимової" публікації 1930-их років про те, що на Ужі потрібно звести пристань для човнів, котрі у великій кількості прив'язані до кілець, вмурованих у регуляційну стіну. Човни ці, мовляв, постійно стукаються об стінку (тобто, вода тоді весь час доходила до стін), що і для човників погано, і неестетично. Тому газета пропонувала міській управі подбати про будівництво пристані біля "перших сходів" (йшлося, скоріше за все, не про сходи обабіч пішохідного мосту, які й нині спускаються до річки, а сходи біля лінгвістичної гімназії).
Через те, що річка була повноводнішою, взимку вона промерзала не завжди. Принаймні, в газетах міжвоєнних часів досить рідко можна побачити згадки про зимові розваги на Ужі. На початку століття згадувалося, що ужгородці традиційно влаштовують ковзанку на Флудері – тобто, на греблі на Малому Ужі, де працювала лісопильня. Очевидно, Малий Уж, як канал неглибокий і не з такою швидкою течією, в ті роки підходив для зимових розваг краще, ніж повноводна річка.
А от коли Малий Уж засипали, зимова ковзанка перенеслася на Уж. Зі старої світлини видавництва "Themac" видно, як каталися на Ужі у кінці 20-х– на початку 30-х років минулого століття. Можливо, на листівці зафіксований і 1933-ий, про який у газетах писали, як про незвично морозний.
Наприклад, одна з публікацій того року розповідає про хлопчика, котрий впав в ополонку, вирубану біля залізничного мосту (тепер – транспортний міст біля Підзамкового парку) для полоскання жінками білизни. Восьмирічного хлопчика витягнув з ополонки залізничник. Хлопчик мав зламану ногу і був доправлений до лікарні.
.jpg)
Інша стаття під назвою "Веселощі на льоду" розповідає про те, що річка вкрита товстим льодом, на якому катаються діти і молодь на ковзанах. До інформаційної складової тут додається ще й соціальна, мовляв, батьки дивляться на ці веселощі з мосту і думають, скільки ж їм доведеться цієї зими витратити на взуття. А купка маленьких жебраків не катається, бо у них подерті черевики, з яких стирчать пальці. Вони мусять і далі просити милостиню.
.jpg)
Ще одну згадку про безперешкодне пересування замерзлим Ужем старожили пригадують з повоєнних років. Взимку 1944-45 років, коли Ужгород після відступу угорської та німецької армій залишився без жодного цілого моста через річку, містян рятував лише лід та нашвидкуруч збудована дерев'яна переправа між нинішнім пам'ятником Волошину на набережній Незалежності та сучасною будівлею муздрамтеатру. Тож лід на Ужі у різні роки був не лише радістю для малечі, а й засобом пересування.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"
