">
Погода Ужгород, Закарпаття 1 °C
прозахід
новини західної україни
Понеділок, 20 листопада 2017 року
 Останні новини:

Втрачений Ужгород: район «Мала Прага»

грудня 22
11:46 2016

Нині далеко не всі в Ужгороді знають і пам'ятають про цей район. Назви "Новий", "Веселка", "Ера" скажуть ужгородцям куди більше, ніж якась загадкова "Мала Прага". А все тому, що в радянські часи цей малонаселений райончик так майже ніхто не називав, орієнтиром же тієї місцевості була військова частина на сучасній вулиці Другетів.

Між тим  "Мала Прага" – місцина забута і невідома абсолютно незаслужено, адже це надзвичайно цікавий куточок Ужгорода з багатою історією. На початку минулого століття це була незаселена територія. Причина крилася у маленькому, але підступному потічку Кадубець, який протікав поруч (з гори через нинішні вулиці Бачинського, Другетів, Яроцьку і біля купалень "Квасної води" впадав у Малий Уж), під час сильних дощів перетворюючись на шалену річку, яка підтоплювала двори і будинки. Коли Кадубець відвели, а старе русло засипали, територія за сучасною вулицею Бачинського стала цілком придатною для будівництва. Саме її і вирішили використати для формування першого чехословацького кварталу.

Річ у тім, що коли нинішня територія Закарпаття у 1919-му стала частиною Чехословаччини, а Ужгород – столицею Підкарпатської Русі, виявилося, що місто бути столицею не готове, оскільки тут не було ані адміністративних приміщень для роботи уряду, ані вільних житлових приміщень для урядовців і службовців, котрих разом із сім'ями масово направляли сюди на роботу з усієї Чехословаччини. Житлова проблема стояла особливо гостро, службовцям доводилося жити і у вільних палатах лікарні, і в робочих кабінетах, і в навчальних закладах міста, і у старих списаних вагонах.

Аби якнайшвидше вирішити це питання і забезпечити житлом службовців, було вирішено звести, як тоді казали, "на Кадубці" колонію з родинних будиночків. Найшвидше й найдешевше в тих умовах було їх побудувати з дерева. Та хоч це житло тоді і вважали лише тимчасовим, до проектування району і власне будівництва підійшли так відповідально і розумно, що будинки ці досі стоять цілісінькі, хоча з моменту їхнього зведення минуло вже рівно 95 років. Не кожен цегляний будинок витримає такий тягар років, а дерев'яні тимчасові будиночки – змогли.

При цьому варто розуміти, що дерев'яні будиночки для чиновників не понаставляли бездумно на незаселеному пустирі. Фахівці розробили грамотний план вулиць, частково провели водогін, пробурили артезіанські свердловини з колонками на деяких подвір'ях, сформували проїжджу частину вулиць, стічні канави, вимостили тротуари, а пізніше, аби уберегти від вогню дерев'яні будівлі, встановили вздовж усієї нинішньої вулиці Сільвая пожежні гідранти.

Забудова району тривала у три етапи і, після підготовки території, почалася у 1921 році зі зведення 24-х дощатих будиночків, кожен з яких був розрахований на проживання однієї родини. Чеська дослідниця Романа Фіалова, котра написала наукову працю про міжвоєнну архітектуру Ужгорода, знайшла в обласному архіві в Берегові типові креслення тих будинків. Вони були однакові, з сінями (передпокоєм), двома житловими кімнатами, кухнею і вбиральнею. У невеличкому дворику позаду будинку був також сарай для зберігання дров. Такі будинки були призначені для проживання службовців з родинами.

Тоді ж на іншій вулиці звели великий дощатий будинок барачного типу, в якому розпланували одразу 6 невеличких квартир, кожна з яких складалася лише з однієї кімнати і кухні, тобто, призначалася, очевидно, для подружніх пар без дітей, або одиноких службовців. Причому спроектовані ці обійстя були так, що три квартири виходили на одну вулицю (нині вона носить ім'я Фогорашія), а три інших – на паралельну (нині це вулиці Лодія).

На другому етапі забудови району там продовжували зводити більші дерев'яні зруби. Зокрема з'явилися два двоквартирних та чотири чотириквартирних будинки. А на третьому етапі район вирішили "розбавити" кам'яними будівлями. Так у 1922-1923 роках на нинішніх вулицях Сільвая, Лодія, Фогорашія, Малій почали зводити красиві вілли. Деякі з них – дзеркальні, наприклад, на перехресті вулиць Лодія-Фогорашія та Лодія-Сільвая стоять однакові будинки, а між ними – ще два близнюки. Дуже гарно у ті роки виглядав і фактично початок мікрорайону, де на куті сучасних вулиць Сільвая і Фогорашія звели красивий подвійний будинок на дві родини.

Коли усе це було новим і виглядало стилістично однаково, загальний вигляд цих вуличок справляв неабияке враження. Звісно, це була не Прага, але теж дуже красиво. Нині ж, коли кожен власник будинку закрився від сторонніх очей різними парканами, перебудував, добудував, пофарбував, змінив вікна, двері і розкішну автентичну черепицю, вигляд будинків і вулиць загалом змінився до невпізнанності.

Повертаючись до років облаштування району, мусимо сказати, що так і не вияснили до кінця, коли цю місцину почали називати Малою Прагою. У документах і на старих листівках цей район називали колонією або родинними будинками. Очевидно, назва "Мала Прага" з'явилася у ті роки на рівні народному, і не через те, що район був схожий на Прагу, а тому, що його будували "чехи". Так само, Маленькою Прагою, неофіційно називається район садибної забудови чехословацьких часів у Хусті.

Незважаючи на те, що від "Малої Праги" тих часів нині мало що залишилося, цим райончиком і нині дуже цікаво прогулятися. Серед його мешканців особливою активністю відзначається Наталія Кириленко, ужгородка, котра переїхала сюди лише 5 років тому і з того часу почала гуртувати громаду на збереження і відновлення колись одного з найкрасивіших куточків Ужгорода.

Пані Наталія, здається, знає в районі усе й усіх. Вона цікавиться історією "Малої Праги", шукає раритетні фотографії різних часів, організовує суботники, а нещодавно написала проект громадського бюджету, який передбачає 300 тисяч гривень на озеленення району і відновлення мощення тротуарів.

"Колись тут було дуже гарно, – розповідає жінка. – На місці 20-ї школи зеленів великий фруктовий сад, а в радянські часи працювала Станція юних натуралістів. У цьому красивому будинку, який, можна сказати, відкриває район, жив легендарний лікар Дмитро Снігурський з родиною. В одній з дзеркальних вілл на початку вулиці Лодія працювала Станція юних техніків. Тут були широкі тротуари, вимощені бруківкою, у всіх будинків – однаковий невисокий дощатий паркан.

Все почало занепадати у 80-х. В кінці району звели великий аптечний склад. Туди постійно їздили вантажівки, розбили всю проїжджу частину вулиці Фогорашія. До старого водогону підключали все більше споживачів, фактично весь район "Шахти". Коли у нас почали рватися труби, а вулицю Фогорашія заливало по коліна, перекопали всю дорогу. У старій трубі знайшли шинель і ялинку. Як вони потрапили у трубу – невідомо. З тих пір дорожнє покриття тут так і не відновили, хоча аптечний склад давно пустує, а минулого тижня там навіть знайшли труп людини.

Мощені тротуари заросли травою, десь засипані землею. Кущі й дерева розрослися, ніхто їх біля себе не розчищає і не прибирає. Старі дерев'яні будинки люди почали просто поверх дерева штукатурити. Хоча потім самі зізнавалися, що ефекту ніякого не отримали, будинки теплішими від того не стали. І красивішими теж".

За словами тих мешканців, з ким вдалося поспілкуватися, ніхто з району не жив тут до радянських часів. Мабуть, це житло використовували, як службове, і в чехословацькі, і в угорські часи. Є також дані про те, що в часи Другої світової війни у будиночках "Малої Праги" мешкали військові чини, які теж по війні залишили тимчасове житло. Свої спогади з дитячих років про цей район має племінник лікаря Дмитра Снігурського Олександр Снігурський, котрий жив тут разом із дядьком з 1958 року. Олександр Валентинович каже, що район цей у радянські часи був дуже цікавим. У дерев'яних будиночках поселили бідні родини робітників, серед яких було багато угорців. У цегляних проживала інтелігенція – лікарі, вчителі, музиканти, художники. На території Станції юних натуралістів росли розкішні фруктові дерева, там же знаходилася оранжерея, в якій жили черепашки і тритони, а до грядки з гарбузами часто приходив відомий художник Федір Манайло, котрий обирав собі гарбузики для вирізання.

На Станції юних техніків, розташованій в одній з вілл, працювало багато гуртків: кіногурток, заняття з обробки металу, деревини тощо. Працювала станція десь із кінця 50-х років. А ще пригадує Олександр Снігурський колонки з чистою і дуже смачною водою. Оскільки водогін був проведений не до всіх будинків, у багатьох дворах стояли колонки. Ще одна велика розташовувалася на самому початку району, просто перед будинком Снігурських. Нею користувалися гуртом.

Мешканка "Малої Праги" Наталія Кириленко мріє, що скоро на тому місці, де стояла колонка, буде інформаційний стенд з картою, старими світлинами і короткою історією району. Якщо місцева громада виграє проект на озеленення і відновлення мощення, вдасться очистити вулицю, зробити її світлішою і красивішою. Потім, можливо, міська влада посприяє тому, аби дерев'яні будиночки не нищили (на цей час знесені близько 5-ти будинків) і не штукатурили, а відновлювали фасади. А там, гляди, до "Малої Праги" потягнуться і туристи. Вони вже тут досить часто бувають, в основному, чехи і словаки, котрі приходять подивитися на цю унікальну історичну спадщину. Цього літа, до прикладу, один чех прийшов на Фогорашія, 11, подивитися на будинок барачного типу, де проживав його дідусь з бабусею і мама з тіткою, на той час маленькими дівчатками.

Нинішнім мешканцям квартири він показав світлини його родини з Ужгорода, обіцяв наступного літа приїхати знову. Це могло би стати початком нового туристичного маршруту, відродженою родзинкою Ужгорода. Яку, між тим, треба зберегти і відновити, поки зовсім не щезла.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"         

          

              

 

 

 

 

 

 

Подібні новини



Популярні новини

17-річна Аліса Яковенко визнана найгарнішою на Закарпатті (Фото)

    17-річна

17 листопада,  у нічному клубі Ужгорода "KontraBass" відбувся традиційний конкурс краси "Міс Закарпаття 2017". Цьогоріч, участь у конкурсі взяло 12 дівчат з різних куточків ...

завантаження...