Погода Ужгород, Закарпаття 9 °C
прозахід
новини західної україни
Вівторок, 22 серпня 2017 року
 Останні новини:

Втрачений Ужгород: будинок Руської Народної кухні

грудня 15
11:33 2016

Раніше, у розповіді про мера Ужгорода і губернатора Підкарпатської Русі Костянтина Грабара, ми вже згадували про Руську Народну кухню. Нині ж хочемо розповісти вам про неї більше, адже у міжвоєнні роки ця благодійна їдальня була значною допомогою бідному населенню і не одну ужгородську дитину порятувала від голоду.

 

Побутує думка, що Ужгород у 20-30-х роках минулого століття був містом красивим, заможним, чистим, вулицями якого ходили гарно вбрані пані у білих капелюшках і рукавичках та пани із закрученими вусами і в костюмах з "метеликами". Так, певна частина заможного населення, здебільшого вчителі, лікарі, підприємці та чиновники, жили красиво, але більшість ужгородців, особливо у важкий період після Першої світової війни і потім, на початку 30-х, жили досить бідно. У газетах початку 20-х років часто писали про те, що вулиці Ужгорода наповнені жебраками. Поліція їх відловлювала, арештовувала, та людей без житла і роботи (тоді їх ще не називали сучасним словом "бомжі") ставало все більше і більше.

Саме в таких життєвих умовах у 1922 році в Ужгороді вперше відкрила свої двері благодійна їдальня Руського Жіночого Союзу. Цей Союз у липні 1922-го заснувала дружина о.Августина Волошина Ірина Волошина (або як тоді писали на чехословацький манер Волошинова), котра була потім багаторічною його головою. Спершу в Союзі було всього 12 членів, всі – дружини священників, чиновників, адвокатів, вчителів тощо. На загальних зборах влітку 1922 року одна з членів Союзу, дружина тоді ще директора "Подкарпатського банку" Костянтина Грабара Єлизавета Грабар, представила проект відкриття благодійної їдальні, котра би безкоштовно видавала обіди дітям із бідних ужгородських родин. Проект назвали Руською Народною кухнею, хоча вже від самого початку зазначалося, що допомога у ній надаватиметься всім діткам незалежно від їхньої національності чи віросповідання.

Початкове фінансування у сумі 5 тис. Кч. для відкриття їдальні дав чехословацький Червоний Хрест. І 19 (за іншими даними 22) листопада 1922 року столова відкрилася. Відомо, що першим її місцезнаходженням була нинішня Театральна площа, а точніше нинішній будинок № 17 до його перебудови.

Ми вже писали раніше про цей будинок 1900 року, де проживала родина ужгородського жупана Леоніда Гошовського. За архівними даними, він належав поважній родині Негребецьких, яка, можливо, здала в оренду або просто дала в користування якесь приміщення на першому поверсі цієї двоповерхової будівлі для роботи благодійної їдальні.

Наступні 16 років працювала вона традиційно лише в шкільний період, з початку листопада до кінця квітня (можливо, саме ця частина року вважалася найбільш сутужною у ті часи) щодня, крім неділі та святкових днів. Дітей відбирали, як правило, з числа місцевих школярів за поданням магістрату, а також дирекцій горожанських і так званих народних шкіл, але були серед прохачів і учні гімназії, за навчання у якій потрібно було платити. Кількість дітей щорічно збільшувалася. Якщо у 1922-23 роках у їдальні харчувалися 90 бідних діток, то у 1924-му їх записалося вже 120, у 1927-му – 322, а найбільше їх було у 1936 – аж 600.

Звісно, йдеться не про триразове харчування, а лише про обіди з двох страв і хліба, однак і на це кухні постійно потрібно було знаходити величезні гроші. Якусь частину покривали членськими внесками, які сплачували учасниці Жіночого Союзу, іншу – "закривали", влаштовуючи час від часу благодійні вечори, бали та чаювання. Допомагав Народній кухні і чехословацький Червоний Хрест, жертвувати на який у ті часи було дуже модно. Звідти, зокрема, бідним дітям надсилали додаткову допомогу у вигляді тканини, теплих речей чи взуття.

У перші роки роботи кухні там працювали виключно дружини поважних ужгородців, яким допомагала лише одна кухарка. Вони розносили їжу, слідкували за порядком, прибирали посуд. Єлизавета Грабар, крім того, ще й була діловодом кухні, відповідала за бухгалтерію. Потім, коли дітей стало дуже багато, а рук дружин не вистачало, вони взяли на роботу, окрім кухарки, ще двох працівниць.

У 1928 році Негребецькі продали будинок на нинішній Театральній площі іншій відомій ужгородській родині – адвокатові Михайлу Стасєву та його дружині Феодорі, котра була викладачкою гімназії. Кухня звідти переїхала, а Стасєви у наступні роки добудували до будинку передню частину і ще один поверх, надавши будівлі нинішнього вигляду.

Відомо, що з 1928 року Руська Народна кухня працювала у будинку під номером "12" на вулиці Капітульній. Нині там розташована нова двоповерхова житлова будівля, однак у дворі, кажуть, досі є невеличкий будиночок, у якому працювала благодійна їдальня. Був він, мабуть, затісним для тої кількості діток, котра приходила туди щодня в обідню пору. Тож керівництво Жіночого Союзу почало думати над пошуком коштів на зведення окремого будинку для кухні.

Банківські установи готові були дати позичку на будівництво, та за умову ставили юридично окреме функціонування кухні. Тож 26 березня 1934 року Руська Народна кухня вийшла зі структури Жіночого Союзу і стала окремим товариством. Головою цього товариства обрали, як і у всі попередні роки, Єлизавету Грабар – дружину ужгородського градоначальника.

Будівлю для Руської Народної кухні звели у районі Малий Галагов, який у ті роки активно забудовувався. За документами, звели її у 1933 році, тож, можливо, будівництво і надання позички з реєстрацією окремого товариства проводилися паралельно.

Їдальня працювала у просторому напівпідвальному приміщенні, хоча й воно не було розраховано на те, аби вмістити за один раз 600 дітей, котрі просилися на харчування у кінці 30-х. Що було на першому та другому поверхах – достеменно дізнатися не вдалося, та припускаємо, що там могли розміщуватися адміністративні приміщення кухні та Жіночого Союзу, а, можливо, й кілька квартир, на здачі в оренду яких товариство планувало заробляти.

Ось як їдальню описувала газета "Неділя" за 1937 рік: "Ще здалеку видно цілу громаду малих дітей. Не можуть зайти, бо в середині повно. Заходжу до столової, привітала мене пані М.Бачинська (припускаємо, що донька сенатора Едмунда Бачинського Марія – ред.). Роздивляюся. Виджу шість довгих столів, а коло кожного 25 дітей, хлопці і дівчата в'єдно. Для контроли перерахували їх – било там 149 дітей.

Пані М. Бачинська, як касирка Р.Н.К. радо спішить подати ответи. Сегорочна сезона почалася 12 новембра і од того часу видали дітям безплатно 2795 обідів. Дітей тепер приходить коло 450, але минувшого року було їх і 600. Сего року, із огляду на то, що ціни пожив дуже здорожіли, а средства Товариства ослабли, можна буде давати обіди хіба 500 дітям.

Столова мала, не помістяться всі діти за раз. Зато треба дітей розділяти по групах і пускати до обіду. Страва дуже добра. Каждого дня дають поливки, кроме того якусь иншу страву. Три рази в тиждень мають до страви і мяса. Хліб достають доброй якости і в одповідній колькости.

Роботи мають премного. Отправляють її благородні пані з Ужгороду, котрі чергуються по днях: Натольова, Бачинська Аврелія, Бокшайова Елена, Мигалкова, Яворска, Савицка, Корнова, Бращайко Михайлова, Петрикова Ольга і панночки Ештокова і Такачова (очевидно, Єлизавета Грабар, як губернаторова дружина, у ті роки вже не працювала на кухні разом з усіма, а лише керувала процесом - ред.). Кроме сего дві учениці жіночої семінарії кожного дня приходять помагати. Дисципліну доглядають два ученики мужскої учительської семінарії, а они за се достають також обід. Сталий персонал складаєся з трьох служниць, котрі показалися чесними, пильними".

З тієї ж статті знаємо, що членські внески у товаристві не були сталими. Сім учасниць Народної кухні дарували на рік 300 Кч, інші – по 3-5 Кч. щомісячно. Та найбільше жертвувала сама Єлизавета Грабар. Щороку, за повідомленнями у тогочасній пресі, вона влаштовувала на свої іменини свято (як правило, воно проходило у готелі "Корона" чи великій залі жупанату), на якому збирала кошти на роботу кухні. За одне свято гості могли подарувати від 1,5 тисячі до 5 тисяч Кч. Це було хороше поповнення казни товариства, але вистачало його ненадовго, адже за весь сезон роботи кухня витрачала на приготування обідів від 40 до 50 тисяч чеських корун.

Мабуть, останнє зі знайдених у пресі повідомлень стосується гучного відзначення 15-ліття роботи Руської Народної кухні. У великій залі "Корони" зібралися поважні гості, серед яких, звісно, губернатор Костянтин Грабар, єпископ Олександр Стойка, сенатори, краєві судді, високі військові чини тощо. Говорили про велику багаторічну справу пані Грабар, а на знак подяки учасники товариства подарували їй "красно написаний" портрет авторства Йосипа Бокшая.

Відомо, що після цього кухня працювала ще близько року. Коли точно закрилася, і чи продовжувала давати обіди після того, як Ужгород став угорським, нам не відомо. Однак, беручи до уваги те, що більшість благодійниць товариства у цей час виїхали разом зі своїми чоловіками до Хуста, а Єлизавета Грабар тяжко переживала раптову відставку і смерть чоловіка Костянтина Грабара, можемо припустити, що продовжувати добру справу тут у воєнні роки просто не було кому.

У повоєнній інвентарній справи будинку на куті тодішніх вулиць Ігора Грабара і Київської окружної значиться, що вже станом на 1946 рік це був житловий будинок із жилим підвалом, верандою та сараєм. Згадок про їдальню чи її залишки у справі немає. Нині будинок на вулиці Гошовського (до декомунізації – Боженка) частково належить банку, частково – поділений на квартири.

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"

 

 

 

 

 

 

Подібні новини



Популярні новини

Втрачений Ужгород: кладовище військового резервного шпиталю №2 (Фото)

    Втрачений

Закарпатські кладовища, на яких останній спочинок знайшли солдати Першої світової війни, – це окрема сумна тема, адже майже усі вони наразі перебувають у дуже ...

завантаження...