Закарпаття у кадрі: як у нас знімали фільм «Екстрасенс»

Серед величезної кількості фільмів, які в різні роки знімали на Закарпатті, стрічка “Екстрасенс”, мабуть, є чи на найменш відомою. Може, так сталося тому, що знімали її у нас буремного й непростого 1991-го року, коли людям було якось не до кіно і культури. Нині “Про Захід” покаже вам кадри з цього фільму і розкаже, де саме знімали ті чи інші епізоди.

“Екстрасенс” – фільм складний і заплутаний. У ньому змішали фантастику, містику, булгаковські мотиви та дуже модне тоді у-шу. На сайтах, присвячених кіно, шанувальників у нього мало. Користувачі пишуть, що режисери, відчувши нарешті певну свободу, почали у кінці 80-х і на самому початку 90-х знімати стрічки зі складними сюжетами та філософськими ідеями, однак як це робити – ще не до кінця розуміли, тому й виходило часто абищо. Таким закрученим “абищо” частіше всього у мережі і називають “Екстрасенса”. Та для нас важлива не стільки мистецька якість фільму, скільки те, що в ньому збереглися види Закарпаття початку 90-х років.

Воно, до речі, впізнається вже з перших кадрів стрічки. Кривавий епізод середньовічної страти, з якого починається фільм, знімали у замку Паланок. Там, у внутрішньому дворику з упізнаваними арочними вікнами і годинниковою вежею на задньому тлі, розвели для зйомок величезне багаття, на якому “спалили” людину, перед тим “відтявши” їй голову. 

Коли страчений позбувся голови і кат зняв із закривавленої шиї магічний амулет, раптово почалася страшна гроза. Тут у кадрі вдруге з'являється Мукачівський замок, освітлений блискавками. Вигляд він має величний і справді містичний.

Загалом же фільм не про середньовіччя, а про 90-ті. Саме тоді простий хлопець Гера Романов, прогулюючись містом зі своєю дівчиною Елею, встряє у вуличну бійку. Хулігани нападають на Геру та жорстоко його б'ють. Він приходить до тями у лікарні, де здивовані лікарі констатують, що пацієнт, якому вони ще вчора не давали жодного шансу, стрімко одужує. На своїй шиї Гера знаходить амулет – розділений символ “інь-ян”. З цієї хвилини він починає бачити дивні видіння і навіть провалюватися у паралельний світ, де веде боротьбу зі злом і кожен раз болісно помирає.

Зло у цьому фільмі уособлює Китаєць – маг, якого зіграв співак Валерій Леонтьєв. Саме він у середньовіччі викрав одну частину розділеного амулету, зараз же повернувся, щоб зняти з Гери другу частину, з'єднати амулет і отримати надзвичайну силу і владу. Китаєць у наш час (тобто, у 90-ті) поселився у готелі,  звідки й чаклує, насилаючи на Геру різні випробування. Тут у кадрі з'являється готель “Закарпаття” в Ужгороді.

Спочатку видно скляні вхідні двері готелю, а потім стійку ресепшена. Цікаво, що знімальна група далеко за локаціями не ходила: де проживала – там і знімала. З тих часів у готелі ходять легенди про те, як Леонтьєв проходу не давав працівницям, а одного разу чіплявся так грубо, що зчинив бійку з персоналом, яку розводила вже міліція.

В один із провалів у паралельний світ Гера опинився у руїнах фортеці. Ці сцени знімали у Невицькому замку, який, у порівнянні з теперішнім видом, виглядає цілішим і більш вичищеним. Спочатку бачимо вид на долину і річку з висоти замкових мурів.

Далі – внутрішній дворик замку з колодязем. Видно, що в ті роки колодязь замку був засипаний не до самого верху (або його спеціально трохи викопали для фільму), адже в дальших сценах впійману Елю Китаєць наказує опустити до колодязя, в якому явно видно заглиблення.

Потім у фільмі можна побачити і трохи Ужгорода. Гера бігає містом, шукаючи телефон. Тут добре видно ріг вулиці Корзо з Театральною площею та вхід до легендарної “першої” аптеки із заліпленою вивіскою.

Далі проглядається більша частина вулиці. Видно, що в ті часи Корзо було вже пішохідним і вистеленим тією ж бруківкою, що є там і зараз. Можна побачити тут і лавиці. А ще відзначимо, що центр міста виглядає якимось незвично коричнево-сірим.

Наступний стоп-кадр – з виглядом рогу вулиць Корзо та Волошина. У ті часи будівля “Білого корабля” на першому поверсі створювала на розі такий собі прохід. Там довгий час висів телефон-автомат, до якого і прибіг герой фільму Гера. Нині цей кут будівлі забудований.

Кадри, зняті у Невицькому замку, вочевидь, режисеру подобались. Далі у фільмі знову з'являються мури фортеці, у якій проходять видовищні бої із застосуванням у-шу та інших бойових мистецтв.

Коли Гера, Еля та їхній друг тікають із замку, де перед тим побили усіх бійців Китайця, видно і загальний вид замку. 25 років тому мала вежа ще мала цілісний гонтовий дах, добротним був і дах великої вежі, який нині тримається на чесному слові.

Якщо на попередніх кадрах видно, що знімали фільм восени, то в наступних бачимо вже Ужгород весняний. Пройшло кілька років. Гера, Еля та їхня донечка живуть спокійно, але Гера все чекає Судного дня. Подружжя гуляє вулицею, на задньому фоні видно огорожу будинків по набережній Незалежності, а на землі лежать пелюстки сакури.

У Судний день Гера знову провалюється у паралельний світ, де з'являється і Китаєць – Валерій Леонтьєв. Сцени початку Апокаліпсису знімали на Радванському кар'єрі.

Більше Закарпаття у цьому фільмі немає. За сюжетом Гера програє свою битву за добро і помирає, але його маленька донечка якимось чином отримує дві частини амулету, з'єднує його і запобігає Апокаліпсису, ожививши і свого тата.

Фільм дивилась Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”