У Карпатах, найперше у гуцулів, до цього час у побуті збереглися різноманітні вірування, байки, легенди та приповідки про те, хто ж насправді хазяйнує в горах, лісах та водоймах. До цих пір можна почути "бувальщину" про зустріч з непевним чи про те, як чоловіка "лудило" (водило) горами, бо спіткав його на верхів'ях карпатський блуд. Водночас можна почути і пораду, що ж треба робити в момент, коли стикнувся з нечистю. "Про Захід" вирішив перерахувати, яка ж нечисть "мешкає" виключно в Карпатах, і як діяти на випадок, якщо все таки станеться здибанка з духами.
Варто зауважити, що наші предки вірили, що деякі міфічні істоти на зиму впадали у своєрідну сплячку. Це було пов'язано з тим, що духи ототожнювалися із силами природи, які також завмирали до настання весни.
.jpg)
Лісовик
Наприклад, лісовик, або лісовий чоловік, у жовтні вкладався спати, але на останок буянив у лісі з усіх сил. Перевертав дерева з корінням, гнув їх до землі, перевертав каменюки.
Відомий український дослідник Валерій Войтович у своїй книзі "Міфи та легенди давньої України" так описує лісовика: "Дух лісу, його господар. Лісовик такий, як чоловік, але буває заввишки, як дерева в лісі. При всій своїй схожості з людьми у лісових духів тіні нема. В Лісовика, як і в людей, є і жінка, є і діти. Коли Лісунка не має своїх, то краде чужих, особисто тих дітей, яких проклинають рідні. Така дитина, яка побувала в Лісовика, вміє ворожити.
Живуть Лісовики на густих деревах або по дуплах сухих дерев. Людей старається заманити в хащу, де їх лякає. Уся лісова звірина послушна Лісовику, особливо зайці. Коли Лісовик сердиться, мавки, лісові красуні під його грізним поглядом припиняють свої веселощі. Навіть дерева перед ним низько схиляють свої крислаті віти та знімають шапки, бо він володар лісових угідь. Полюбляє Лісовик кричати в лісі. Часом здіймає галас, змушує блукати людину, збиває її з дороги.
Старі люди розповідають, що взимку в лісі можна зустріти сивого діда без шапки із замерзлими вістряками під носом, які висять аж до землі, як сопляки із стріхи. Коли перехожий потягне того діда за бороду, той може розсипатися золотом. Та Лісовик майже завжди невидимий, лише голосом та співом виказує свою присутність. Побачити його можна зігнувшись і дивлячись назад крізь ноги. А щоб не зачепив, то треба тоді сказати: "Мені туди дорога". Лісовик боїться солі і липового поліна. Позбутися впливу його магічних дій можна, вивернувши на собі сорочку, або вдягнути черевики не на ту ногу – тоді повернеться пам'ять. Лісовик – істота добра, рідко відповідає на зло людини злом, та все ж може погубити людину, приміром, коли чоловік ночує з кіньми біля лісу, або спить на узліссі. Тоді тихенько краде ту людину, затягує в ліс. Рідко буває, але може підійти до вогню, біля якого заночували чоловіки, погріється трішки, а то і пожартує".
.jpg)
Блуд
У лісовика є помічник, який має роботу – лудити людей. З блудом лісовик любить перегукуватися в лісі. Якщо лісовик може стати вовком чи лисицею, а Блуд совою або іншим птахом і коли людина відгукнеться до них, заманюють її все далі і далі за собою, аж поки треті півні не заспівають. Блуд перекидається ще котом, собакою, козою, копицею сіна, а то і світлом. Коли чоловік підійде до світла, воно переноситься на друге місце. Узимку воно заводить у такі нетрі лісів та боліт, що чоловік замерзає. Може познущатися з нього у постаті жінки і водить до півночі по лісу, а по півночі заводить його в рів і там так поб'є, що той на другий день може вмерти.
Серед численних захисних засобів проти блуду рекомендувалося знати день уродин і хрестин, пригадати, на який день припадав Святий вечір, і які страви тоді подавалися, або хто стояв праворуч від людини, що заблудилася, перевернути на собі сорочку, або згадати в який день тижня було свято Благовіщення. Зникав блуд після того, як проспіває півень.
Повітруля
Також помічницею у лісових духів була й повітруля – дочка гірських вітрів. Легка, здатна пересуватись у повітрі, не торкаючись землі, часто її уявляли з крилами та вбраною в квіти з голови до п'ят. Хоча здебільшого описується як красуня, вміє змінювати зовнішність з молодої на стару і навпаки. Залюбки допомагає закоханим у любовних справах. Вважається, що якщо комусь дев'ять ночей поспіль сниться кохана, то на десятий в її образі спускається з полонини повітруля. До речі, якщо на дорозі людина бачила вихор із листя, який крутився, то треба було його оминути, бо там танцювала повітруля, у могла закружляти людину у танку до нестями. А от у чабанів, які ні в чому не відмовляють свої коханкам-повітрулям, вівці завжди цілі…
На Гуцульщині побутують легенди про любов між вівчарями та повітрулями. Переповідали, що влітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто, дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. "Іди звідси по-доброму, – говорила та, – а то прилетять мої сестри з нашою матір'ю і розірвуть тебе на клапті". Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби.
Нявка
Ще один відомий жіночий демонічний персонаж Карпат – це нявка (мавка). Лісова істота в образі гарної оголеної дівчини з довгим розпущеним волоссям. Згідно з народними повір'ями, на мавок перетворюються душі дівчат, що померли без хрещення. Якщо під час ночівлі в горах сон тривожать незрозумілі звуки чи то жіночого, чи то котячого голосу – оце й прийшла Нявка.
Вони не мають тіла, не віддзеркалюються у воді, не мають спини, тому всі нутрощі видно, коли нявка опиняється перед вами. Мавки невагомі, тому, коли ступають по траві, вона на прогинається. Ні сонце, ні місяць не можуть змалювати тінь нявки
Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс. В гуцулів мавки мають миловидне кругле лице, довгі коси, завжди затикані квітами. Одяг тонкий та прозорий, спереду мають вигляд дівчат, а насправді немає в них ні тіла, ані душі. Через те немає в них і тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не хитається. Залишають сліди босих дитячих ніг, люблять ігри, танці, особливо "на молодику". Місця, де вони справляють забави, – витоптані галявини серед лісу.
Нерідко мавки допомагають людям, доглядають худобу на полонині, охороняють її від дикого звіра і т. п. В загальній характеристиці цих істот гуцульської міфології, трактуванні їх взаємин з людьми переважають позитивні риси. Простежується певна відмінність уявлень про мавок ("нявок") і "лісних" ("лісовок"). Дослідник Іван Вагилевич порівнював їх з українськими русалками, відзначаючи при цьому, що, на відміну від них, гуцульські мавки не є небезпечними для людей, а, навпаки, служать їм, доглядають і охороняють стадо, садять дерева, засівають різноманітні рослини в горах. Схоже, що нявки вважалися добрими істотами, і на основі вірувань у цих лісових богинь в давнину склався їх окремий культ, залишки якого дійшли до нового часу в формі відзначення на Гуцульщині спеціального свята "нявок" – "розигри" (6 липня). До речі, на Рахівщині вірили, що якщо нявка все таки прийшла під час сну, то потрібно подати їй води, то вона й залишить людину у спокої.
.jpg)
Нічниці
А от з приходом вечора поміж карпатським хатами починають чигати Нічниці. От ці духи не вважилися добрими і шкодили людині. Вони хочуть вкрасти у людини сон… Це демони у жіночій подобі, схожі на нічних птахів, кажанів. Нічниці можна принести у хату з водою, але пізно ввечері можна і впустити через вікно з двору. Цих істот дуже бояться молоді мами, бо нічниці найбільше люблять нашкодити малим дітям. Коли темніє – молодиці зачиняють вікна. І ввечері не ходять набирати воду із річки. Ці демони у жіночій подобі забирають сон у людини і мучать її всю ніч. Нічницями стають після смерті жінки-відьми, що не мали дітей.
Арідник
У Карпатах вірили, що чорта не можна згадувати справжньою назвою чи ім'ям, бо вчепиться до людини. Тож варіантів називати дідька була багато. У гуцулів існувала навіть своєрідна чортівська ієрархія. Найстаршим серед них є "арідник", якого ще називають "триюда", "юда", "сатана", "біда", "ірод". Йому підвладними є звичайні чорти – "дідьки", "біси", "юдники", "щезники". В різних місцях Гуцульщини чорта називали по різному: "осинавець", "пекун", "скуса", "клопотник" для того, щоб не вживати власне слово "чорт".
От як описував арідника Михайло Коцюбинський у "Тінях забутих предків": "Раз арідник змерз та й, щоб загрітись, вигадав ватру. Прийшов бог до ватри і дивиться на вогонь. А той вже знав, чого він. "Все ти, каже, у мене покрав, а сього не дам". Але дивиться арідник, а бог кладе вже ватру. Так йому стало досадно, що він озьмив та й плюнув у божу ватру. А з тої слини і знявся над вогнем дим. Перше ватра була без диму, чиста, а відтоді курить…"
Гуцули вірували, що чорта можна було для себе виховати, або купити. Він міг допомагати по господарству, служити. Такого чорта називали "хованець", "служка", "помічник" і він чимось подібний на домовика. Його можна було придбати у мольфара. Такий домовик добродушний, допомагає хазяїну, але якщо його образити – може накоїти лиха.
.jpg)
Чугайстер
Напевно, найзагадковіший демон із всіх відомих в Карпатах. Чугайстер, Чугайстир, або ще Дід, Гай, Ночник. Веселий, життєрадісний, оброслий чорною, або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх. За побутовими версіями, чугайстер — це заклятий чаклунами чоловік, якому "пороблено".
Образ Чугайстра взагалі не відомий іншим слов'янам. Його знають тільки в українських Карпатах. На Рахівщині Чугайстринові дали ім'я Гай. Чугайстер – зовні як чоловік, але такий високий, як смерека. Він ходить лісами в білому одязі, або й зовсім без вбрання з рогами, і не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Він мусить десь заховатися в листі й чатувати на мавок. А коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. Гуцули кажуть, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом.
Чугайстер допомагає людям в лісі і в горах. За народними повір'ями до людей чугайстер відноситься приязно, розмовляє з ними, гріється біля вогню. Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю, граючи на сопілці. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що взуття не витримує. Проте доброго танцюриста Чугайстер може ще й нагородити. Під час танцю Чугайстер шепеляво приспівує: "Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!". Надзвичайно старі, не завжди із зубами, вони можуть не вимовляти всіх звуків. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Часто твердять, що Чугайстер "на одній нозі". Він може відірвати свою ногу – й рубати нею дрова. У лісі Чугайстера не слід свистіти й кричати, щоб не прикликати Лісового Чоловіка. Проти Чугайстра, як і проти всіляких потойбічних "прибульців", використовували сокиру – як оберіг. Маючи її, цього міфічного велетня можна втримати двома мізинними пальцями й випитати про майбутнє.
Чугайстер має могутній зріст, а тому може скрутитись у велетенське колесо довкола ватри і грітися. Як лісоруби варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові на сволоці. Вірили, що Чугайстер зуміє звідти здійняти, бо має могутню статуру. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали, то раділи, бо можна було спокійно спати: приходив Чугайстер, отже, в тому місці мавок уже не було. Захисник пастухів і лісорубів, Чугайстер міг попередити про напад ведмедя. Вірили, що Лісовому Чоловікові підвладні всі звірі. Був він і звіриним пастухом, що пас "лісову худобу" в чоловічі дні тижня: понеділок, вівторок і четвер. Вважали, що саме в ці дні можна успішно полювати, бо пастух дозволяв мати здобич. Пас Чугайстер на полонині й кози біднякам – разом зі своїми. Влада над тваринами в Лісового Чоловіка була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстер посилав лиса або вовка.
Особливо турбувався Чугайстер про воду. Вночі він приходив до хати й перевіряв, чи є вона в запасі. Коли ж не було, – щоб покарати газду, забирав із собою дитину. Такі дії Чугайстра вказують на його спорідненість із лісовиком, який викрадав недоглянутих немовлят, щоб виховати з них подібних до себе.
Ось яку оповідку записав відомий фольклорист та дослідник Степан Пушик у селі Тарасівці (колишній Терешул) Тячівського району від Василя Івановича Марційчука, 1965 р. н.: "Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком. Через кілька хвилин вертається дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у діда в руках. І дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: "Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу". Ну він за тим дідом пішов і очутився недалеко від своєї хати".
Про міфологію Карпат можна писати дуже багато. Хоча й зараз вартувало би записувати та фіксувати фольклор доки він ще "живий" між краянами. Наразі увесь цей фольклорний пласт чекає на час, коли його сповна почнуть використовувати у туристичній сфері, кінематографі чи літературі. Бо матеріалу для цього в українських Карпатах більше ніж досить.
"Про Захід"
