Обжинки: як святкували їх на Закарпатті

Опубліковано:

Про Захід днями повідав читачам про українські традиції, якими відзначали свято Успіння Божої матері, або Першу Пречисту http://prozahid.com/content-33582.html Однак Успіння й зараз празникується як велике релігійне свято, в той час, як обрядове свято Обжинки залишилося майже тільки у етнографічних розвідках. Обжинки, або Дожинки – стародавній український народний звичай, яким відзначали закінчення збирання усього збіжжя. Обряди та ритуали цього звичаю проводилися у різний період, залежно від географічного розташування. Здебільшого його проводили одразу після Успіння, але у деяких північних місцевостях – ближче до Главосіки (11 вересня).

До речі, ще недавно на Закарпатті відзначали районне свято "Обжинки". Фест проходив у вересні в селі Андріївка, Ужгородського району.

Обжинки розпочиналися оспівуванням останнього зжатого снопа та "Волосової бороди" (подекуди її називають "Спасовою") – трішки недожатого збіжжя, оберненого колоссям до землі. Парубки проповзали попід ним, "щоби їх цілий рік спина не боліла". Сплетений із останніх колосків вінок накладали на голову найкращій жниці й з останнім снопом ішли на подвір'я господаря, співаючи обрядові пісні. Господар зустрічав на воротах і запрошував на обжинкову толоку, що завершувалася грою троїстих музик і забавою.

Олекса Воропай у книзі "Звичаї нашого народу. Осінь" так описує святкування обжинок у давнину: "Жнива скінчилися. Поля густо вкриті копами. Високі навантажені гарби, ритмічно поскрипуючи, везуть урожай з поля додому. В той день, як скінчили жнива, дожали останню ниву, женці ходять по полю, збирають колоски, плетуть один спільний вінок з того колосся і співають обрядових пісень.

Подекуди, крім вінка, ще плететься "квітка" – це п'ять чи шість окремих невеличких снопиків або пучків, сплетені разом в одну цілість так, що зовні це все справді нагадує велику квітку.

Коли "квітка" і вінок вже готові, дівчата й молодиці вибирають з-поміж себе звичайно найкращу дівчину; кладуть їй на голову вінок, дають "квітку" в руки і пускають її вперед, а вже за нею на певній відстані йдуть женці, співаючи по всій дорозі до дому.

Далі господар виходить з хати, бере "квітку" з рук дівчини й запрошує до хати всіх женців. У хаті вже накриті столи і приготовлений смачний обід з горілкою. Обідаючи та п'ючи горілку, женці співають".  

Застольні пісні, що їх співають женці при обжинковому обіді, цікаво змішують мотиви величальні з мотивами весільними. Якщо в обжинковому вінці приходить дівчина, то їй бажають стати у церкві під весільний вінець.

До речі, саме до цього звичаю існувала така кількість обрядових пісень, що Яків Головацький, зібрав їх у цілу збірку, вміщену в книзі "Народні пісні Галицької та Угорської Русі".

Щоб дізнатися, котрий посів буде ліпший – ранній, середній чи пізній, – господарі колись ворожили так: відривали від обжинкового вінка три колоски й закопували їх у землю; один із тих колосків мав визначати ранній посів, другий – середній, а третій – пізній. Потім дивилися, котрий із цих трьох колосків швидше й ліпше давав зелені сходи, і робили відповідні висновки. Звісно, що це була свого роду традиційна гра, а не справжнє визначення часу осіннього посіву

Всі ці обжинкові звичаї виконуються тільки з озимими хлібами: з житом і пшеницею; закінчення жнив ярого збіжжя не відзначається якимись спеціальними обрядами.

"Про Захід"

Про Захід