Втрачений Ужгород: дім Товариства ім. Духновича (Фото)

Опубліковано:

Про діяльність "Общества ім. А.Духновича" історики зазвичай згадують у політичній площині. Ми ж не будемо аналізувати політичну спрямованість членів товариства, його завдання та діяльність, а просто розкажемо про архітектурну спадщину, залишену нам членами товариства та багатьма відомими краянами, котрі долучилися до зведення в Ужгороді так званого Руського Народного Дому Общества ім.А.Духновича.

Товариство імені Духновича в Ужгороді створили у 1923 році. Це була культурно-просвітницька організація з русофільським напрямком, члени якої займалися відкриттям та подальшою діяльністю публічних читалень у містах та селах краю, збирали хори, любительські театральні трупи і спортивні команди, видавали газети і журнали тощо.

Центром товариства майже 10 років був невеличкий будиночок на вулиці Берчені,1 (нині це житловий будинок по вулиці Берчені,3). Там проводили культурні та просвітницькі заходи, а ще починав збиратися багатий архів товариства. Про цей архів у книзі "Карпаторусскія достиженія", виданій у Мукачеві 1930 року, згадують як про зібрання близько 3 тисяч книг XVII-XIX століть, написаних церковнослов'янською, російською, німецькою, угорською, грецькою мовами та латиною. Більшість із цих книжок були богословськими, історичними, юридичними виданнями. Зберігався там і рукопис Миколи Гоголя "Дядюшка в затруднительном положении", рукописи проповідей Іоанна Чурговича, рукописний альбом з віршами Євгена Фенцика, рукописи Духновича тощо. Майже всі ці цінності подарував товариству його активіст Йосип Камінський, котрий свого часу отримав у спадок значну частину величезної бібліотеки о.Іоанна Чурговича – капітулярного вікарія Мукачівської греко-католицької єпархії і засновника кафедрального хору в Ужгороді. Архів також містив величезне зібрання періодичних видань, котрі виходили в краї після Першої Світової війни. Згодом, вже після перенесення архіву до нового приміщення, його розділили на бібліотеку та архів.

Будівля, в якій товариство діяло до 15 грудня 1932 року

Невеличкий будиночок на Берчені з часом став затісним для товариства, тож його члени почали збирати кошти на зведення нової великої будівлі. Постати вона мала на набережній Палацького (нині – Православна набережна). У книзі "Ужгород відомий і невідомий" історик Йосип Кобаль показав початковий проект будівлі, створений у 20-х роках минулого століття.

Однак кінцевий проект дуже відрізнявся від задуманого у 20-х роках. Зводити будівлю почали на початку 1932 року, а вже 18 грудня того ж року – урочисто відкрили. Вартість його виявилася захмарною – 779.697.55 Кч, з них 300 тисяч товариство взяло в якості позики у ЧСР на 10 років. Аби розплатитися з боргами, товариство закликало краян жертвувати на будівництво, в тому числі й через свою газету "Карпаторусскій голосъ". Повідомлялося, що Народний Дім буде центром руської культурної та просвітницької діяльності, в ньому знаходитиметься клуб, бібліотека, читальня, канцелярія, архів, велика зала для театральних постановок та концертів, а на нижньому поверсі – ресторан, обставлений у гуцульському стилі.

Гроші на зведення будівлі та покриття боргів справді збиралися активно. Допомагали в цьому не лише активні члени Товариства імені Духновича, а й відомі краяни. У Товаристві обіцяли, що ім'я кожного, хто пожертвує більше тисячі чеських корун, буде увічнене золотими буквами на мармуровій дошці, яку мали повісити на видному місці у приміщенні будівлі. Ім'я президента Масарика хотіли вивести в окремій рамці, бо він пожертвував на Народний Дім цілих 30 тисяч корун. Також у "золотому" списку мали бути імена художників Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі, котрі подарували товариству свої полотна, вартістю більше тисячі корун. Всього на дошці передбачили місце для 200 імен благодійників.

Що було у Народному Домі після його зведення і відкриття, можна дізнатися з того ж "Карпаторусского голосу". Газета регулярно писала про нього, тож нині знаємо, що в будівлі на набережній Палацького, 40 діяла канцелярія Товариства імені Духновича, яка працювала з 8-ї години ранку до 8-ї години вечора. Канцелярія давала інформацію стосовно організації та діяльності читалень, поповнення бібліотек, продажу періодичних видань, організацію хорів, оркестрів, театрів. При канцелярії також діяв архів товариства.

Окремо працювала Руська Народна бібліотека, яка станом на 1933-ий налічувала вже 8 тисяч книг. Щомісячна оплата за читання становила 3 коруни. Там же діяли окремо редакції журналу "Карпатскій свѣтъ" та щоденної  газети "Карпаторорусскій голосъ". Цікаво описаний і Русскій клубъ: відкритий щоденно, включно з вихідними та святковими днями, від 3-ї години дня до поліцейської години; читальня в кімнаті зі спеціальним обладнанням, яка отримує 87 видань російською, чеською, словацькою, угорською, німецькою, сербською, польською та іншими мовами; велика зала для гри в карти, шахи, більярд, доміно; спеціальна кімната для переговорів та нарад. Записатися до клубу коштувало 10 корун, щомісячно також потрібно було платити 20 корун чеських. Гості могли увійти до приміщення Клубу лише за рекомендацією двох друзів-членів товариства, заплативши одноразово 2 Кч.

На нижньому поверсі, як і обіцяли при зведенні, відкрився у 1933-му ресторан-кафе. Одна з реклам того часу зазначала, що там можна випити справжньої російської горілки, пльзеньске та підгорянське пиво, середнянське (1 літр – 12 Кч), чертежське (така сама вартість), прикопське (10 Кч) вино, чай з ромом, малиновим і лимонним соком (50 г – 2 Чк), каву з вершками і двома рогаликами (3 Кч). Музика у кафе-ресторані грала з 8-ї години ранку, а кожної неділі з 4-ї години вечора – "чашка чаю з танцями".

Власником ресторану значився Євгеній Кіш. У рекламах він пропонував годувати людей тричі на день за місячний абонемент вартістю 360 Кч. Справжній домашній стіл у нього виглядав так: у понеділок в меню – альфельдський гуляш, у вівторок – секельський гуляш, у середу – "воровское жаркое", у четвер – ковбаса і пікниці, у п'ятницю – риба по-сегединські, галушки з сиром, а в суботу та неділю – суп курячий і "потпаре а ла Духнович".

Члени товариства, пред'явивши членську картку, могли пообідати у ресторані за символічну ціну – 3 Кч. Причому в обід цей входила перша страва, печеня з гарніром, хліб та десерт. У літню ж пору на даху Дому діяв також літній ресторан. Його рекламували, як перший на Підкарпатській Русі відкритий кафе-ресторан з прекрасним видом на місто та свіжим повітрям.    

Невідомо, чи добре йшли справи у цього ресторану, але під керівництвом Євгенія Кіша він не пропрацював і року. Влітку 1933-го товариство Духновича оголосило, що шукає орендаря для ресторану, а з вересня того ж року у приміщенні на набережній Палацького відкрився ресторан Гейзи Ковача.

У великій залі Народного Дому проводилися численні бали, концерти, вистави, прийоми. Там відзначали випускні бали, святкували Новий рік, виступали хори, проводили лекції тощо. Як правило, після концертів, лекцій та прийомів веселитися продовжували у ресторані на нижньому поверсі, де грав оркестр відомого циганського прімаша Бейли Борняса Сатмарі.

З однієї з газетних публікацій ми дізналися також, що Народний Дім міг і не зберегтися до наших днів, оскільки у 1933-му його намагалися підірвати. Невідомо наскільки правдивою є ця історія, але, як писав "Карпаторусскій голосъ", чеські поліцейські затримали членів української військової організації (УВО), котрі викрали з каменоломні Чепицького під Ужгородом (йшлося, ймовірно, про нині закинутий кар'єр у мікрорайоні Радванка – ред.) 50 кілограмів динаміту у двох бочках і хотіли з його допомогою підірвати Народний Дім у день його відкриття, коли в приміщенні перебувало близько 300 гостей. План терористів зірвала поліція, а жандарми проводили подальше розслідування з метою виявити особи терористів.

Після активного старту діяльність Народного Дому поступово стишувалася, ставала все менш непомітною. У 1944-1945-му будівлю передали державі (діяльність Общества Духновича офіційно заборонили, багатьох його членів піддали репресіям), бібліотеку віддали в архіви різних установ, мармурову дошку з іменами благодійників зняли і поділи невідомо куди, а саме приміщення в різні роки перетворювали то на частину Будинку піонерів, то на Будинок вчителя, далі ж на ряд інших організацій.

Нині будівля знову перебуває у власності відродженого Товариства ім. Духновича. От тільки перебуває вона в жахливому стані. Концертна зала, в якій колись проводили бали, жахає мокрими стінами у цвілі.

Колись закритий вхід з вулиці зсередини виглядає так.

А на нижньому поверсі, де колись діяв ресторан і грав циганський оркестр, ходити взагалі небезпечно, оскільки дерев'яна підлога проламується під ногами і подекуди в ній вже видніються великі дірки. Нині у приміщенні починається ремонт, але, як і майже сотню років тому, керівники товариства не знають, звідки взяти гроші на приведення будівлі до ладу, знову таки сподіваючись на допомогу благодійників.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"   

 

 

 

Про Захід