Людина, котра не цікавиться історією Ужгорода, стоячи нині перед цією пошарпаною будівлею на вулиці Мукачівській, нізащо у світі не здогадається, що колись то був красивий і популярний серед подорожуючих готель "Карпатія". Про нього не згадують так часто, як про "Корону" чи "Берчені", бо вони були першокласними готелями, порівняно з якими "Карпатія" справді вважалася класом нижче. Це робило її популярнішою для подорожуючих із середнім достатком, до того ж вважалося, що готель розміщений на дуже привабливому місці – неподалік вокзалу і на дуже жвавій торговій вуличці.
На листівках довоєнного періоду "Карпатію" можна побачити досить рідко. Одна з таких зображує тодішній в'їзд у місто з митним постом, на якому знімали податок з транспортних засобів, власників худоби, яку гнали у місто, тощо. Цей митний пост був в Ужгороді не єдиним, вулиця Митна, до прикладу, названа так саме через те, що там також знаходився пост на в'їзді до міста (нині ж це фактично центр Ужгорода). Повертаючись до вулиці Мукачівської, яка в ті роки звалася Радванською, а згодом Мункачі (саме так, на честь художника Мігая Мункачі), розповім також, що митний пост біля готелю "Карпатія" відділяв Ужгород від тоді ще зовсім окремого села Радванка. Через те, що "Карпатія" стояла на межі цих двох населених пунктів, у довідниках-адресарах чехословацької доби вона значиться як серед ужгородських готелів, так і єдиним радванським готелем.
Будівля "Карпатії"не дуже стара: в інвентарній справі в архіві БТІ датою зведення значиться 1914-й рік, а у фойє колишнього готелю на підлозі камінчиками викладена ще пізніша дата – 1924-ий.
Власником готелю був єврей Золтан Клайн. Угорське видання "Ung és Ung megye" за 1940-ий рік, яке знаходиться у відділі "Карпатика" бібліотеки УжНУ, подає відомості про знаних в Ужгороді людей того періоду. Серед них згадується і Золтан Клайн, як власник родинного бізнесу – готелю. Народився Золтан в Ужгороді 1890-го року. Його батько Мор Клайн теж був власником готелю (в оригіналі використане слово, яке можна перекласти радше як заїзд, таверну з номерами). Можливо, цей заїзд знаходився на тому місці, де пізніше родина звела "Карпатію", бо у книзі згадується, що після того, як Золтан отримав професію у Будапешті, він повернувся до рідного міста, де продовжив справу батька.
Якщо брати за дату зведення 1914-ий (як зазначено в архіві БТІ), то на час будівництва "Карпатії" Золтан мав 24 роки. Тоді він на певний час мусив відійти від справ, бо солдатом пішов на Першу світову війну. У книзі зазначено, що Золтан Клайн закінчив війну героєм, отримав високі відзнаки та нагороди. Однак разом з тим на полі бою з росіянами Золтан отримав, як сказано у книзі, 60% каліцтв тіла.
Власник "Карпатії" був одружений на Розі Міттелманн, про дітей згадок у книзі немає. Також зазначено, що станом на 1940-ий він був головою радванського іудейського співтовариства, а ще володів готелем в Ужку (можливо, йдеться про високогірний готель "Спорт", який часто фотографували у ті часи).
Щодо "Карпатії", то відомостей про її роботу ми майже не знаходили. У газетах 20-30-х років були короткі згадки про цей готель і ресторан при ньому. В основному це були повідомлення про ті чи інші світські заходи, котрі там проводили, наприклад, одного разу запрошували на концерт музичного тріо, а у 1934-му у ресторані на першому поверсі будівлі навіть заарештували двох викладачів комуністичної школи (звинувативши в порушенні закону про охорону республіки), котрі читали лекції сорока присутнім слухачам.
З реклами чехословацьких часів можемо мати уявлення і про готель. "Карпатія" біля залізничної станції в Ужгороді пропонувала 10% знижки подорожуючим і туристам, а також рекламувала, що у них можна спробувати чеську кухню, першокласні напої, в тому числі і "Плзенський праздрой" – відоме чеське пиво. А от ужгородські старожили розповідали мені, що "Карпатія" завжди вважалася місцем розгульним і номери на другому поверсі використовувалися для утіх з дамами легкої поведінки.
Після Другої світової війни сліди Золтана Клайна губляться. Невідомо, чи він зумів врятуватися від гетто і висилки до концтабору. Готель же одразу після війни займали різні установи. Кажуть, що там якийсь час працювала НКВС (таке ж говорять і про деякі інші міські будівлі, тому інформація ця є не підтвердженою), потім міліція залізниці. Офіційно з документів відомо, що рішенням міськвиконкому у 1955-му цю будівлю разом з багатьма іншими передали у комунальну власність. Однак квартири там почали давати людям ще й до цього – принаймні так нині розповідає один з найстаріших мешканців колишнього готелю, а тепер – житлового будинку по вулиці Мукачівській пан Віктор.
Він погодився показати будинок і розповів про своє дитинство, проведе у ньому. Каже: чув, що готель належав єврею на прізвище Пінкас. Металеві букви з назвою готелю з фасаду зняли дуже давно, ще як пан Віктор був малий. Знімали роми, котрі потім забрали їх собі – на металолом.
"До 1966-го тут були не квартири, а окремі кімнати – як у готелі. Всього їх було близько 16-ти, а в обидвох кінцях довгого коридору – санвузли. Ще тут на другому поверсі була пральня для постояльців із великою чеською ванною. Ще одна пральня розміщувалася у дворі, там же знаходилися конюшні.
У 1966-му тут усе перепланували, тоді ж робили останній капітальний ремонт будівлі. З того часу минуло вже 50 років, дах тече, фасад сиплеться. Наш будинок дуже потребує ремонту! Що тут залишилося оригінального? Ковані перила на сходах залишилися, вони дуже якісні, як і двері до квартир з дуже міцної деревини. Коли квартири переплановували, то дверні пройми переносили, але вставляли в них ті ж дерев'яні "коробки", які були при готелі.
А ще розкажу вам цікаву історію про те, як ми дітьми знайшли у підвалі заховану зброю. Гралися якось із хлопцями у підвалі, а там купа всякого мотлоху валялася. Ми там щось розчистили, коли дивимось – прикопано щось, загорнуте у ганчірку. Ми відкопали, розгорнули, а там 5 карабінів і шабля. Покликали дорослих, а вони – міліцію. Потім міліціонери тут довго ходили з металошукачем, але більше зброї не знаходили", – розповів пан Віктор.
Цей чоловік дуже любить свій будинок, і йому боляче дивитися, як він занепадає. Виглядає колишній готель, порівняно зі старими фотографіями, справді жалюгідно. Строкатий перший поверх з магазинами, облуплений другий поверх з оголеною цеглою, яка небезпечно висить над головами перехожих. А над усім цим пустує місце, де колись гордо блищали букви – HOTEL KARPATIA.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"
