Як на Закарпатті падав кам’яний дощ: маловідомі факти про метеорит «Княгиня» (Фото)

Минулого тижня на Закарпатті відзначали 150-ту річницю від дня падіння найбільшого в Європі метеориту "Княгиня". В урочищі Чорні млаки, яке нині є територією Ужанського національного природного парку, неподалік того місця, де знайшли найбільші уламки метеориту, відкрили пам'ятний знак, а для туристів розробили і промаркували новий піший туристичний шлях.

У зв'язку з цим ЗМІ активно писали про "Княгиню", та лише "Про Заходу" вдалося знайти ексклюзивні розвідки і спогади про падіння легендарного метеориту, які протягом багатьох років збирав краєзнавець Петро Сова. Його донька Світлана Совіна знайшла друковані матеріали в архівах батька, люб'язно надавши їх для оприлюднення. Виявилося, що Петро Сова дуже цікавився "Княгинею", розпитував жителів сіл на Великоберезнянщині, чиї батьки і діди були свідками падіння. А у 1964 році, коли готуючись до відзначення 100-річчя прильоту метеориту, в урочище Чорні млаки приїхала наукова експедиція Комітету по метеоритах при АН СРСР, був присутній при пошуках нових уламків небесного тіла, який упав на Великоберезнянщині 9 червня 1866 року.

Петро Сова знайшов у журналі "Монографія Ужанського комітату" за 1872 рік опис подій, пов'язаних з падінням метеориту, припускаючи, що їх міг залишити головний комітатський лікар Степан Жиров, котрий одним з перших прибув на місце падіння, аби оглянути наслідки. "У розташованому в 7-8 милях від Ужгорода селі Княгиня 9 червня 1866 року була ясна безвітряна погода. Стояла пекуча спека. Близько 5-ї години по обіді несподівано над селом почувся дуже сильний вибух, схожий на залп сотні гармат. Цей страшний грім так струснув повітря, що жінки і діти, тремтячи від страху, кинулися на землю, думаючи, що настав кінець світу. Тремтіла від страху і домашня худоба на пасовищі, перелякано вглядаючись у небо.

Після страшного гуркоту люди подивилися на небо і побачили дивну білу хмарку, яка від гори Стінка рухалася у південно-західному напрямку до гори Княгиниця. Одразу після вибуху по боках від білої хмарки з'явилися два великих і два маленьких клубки чорного диму і з неба знову почувся гуркіт з лясканням, від якого, за словами очевидців, трусилася земля. Тривало це близько півгодини.

Разом з тим, приблизно за 10 хвилин після вибуху, піднявся вітер і наповнив повітря запахом згорілої сірки. Поки тривав страшний гуркіт, люди бачили, як з неба на землю падало каміння. Коли явище минуло, вони, відійшовши від переляку, почали збирати й оглядати камені, які впали поблизу села", – йшлося у "Монографії…".

Вибух "Княгині" спостерігали і жителі Словаччини. Двоє з них замалювали побачене. На першій світлині – малюнок Іоана Колбая з-під Пряшева, а на другій – робота художника Райнера з села Капушани.

Метеоритний дощ тоді бачили не лише мешканці Княгині. За дивний явищем спостерігали і жителі Ужгорода, Середнього, а також багатьох навколишніх сіл. Вони розповідали, що спершу побачили в небі вогняну кулю, яка пронеслася небом з великою швидкістю. Потім ця куля розірвалася і полетіла багатьма вогняними змійками до землі, а на місці вибуху залишилася лише сірувата хмарка, з якої пішов дим. Першим, як ми вже згадували, до Княгині приїхав комітатський лікар Степан Жиров. Та, як не дивно, виявилося, що його допомога нікому не потрібна: жоден уламок метеориту не поранив ані людей, ані тварин.

Пізніше, опитуючи у різні роки місцевих жителів, Петро Сова почув різні історії про те, як і де селяни знаходили частини метеориту. Розповідали, що один із уламків упав на доріжку біля "хижі" Юрка Барана, врізавшись у землю на 10 дюймів (25 см). Камінець витягли приблизно через годину після падіння. Він важив близько кілограма, був холодний, важкий, із запахом сірки. Подібних Юрко Баран ніколи раніше не бачив, тож одразу відніс його місцевому священику.

Тому священику, якого звали Йосипом Герзаничем, метеорит наробив трохи біди, бо один із уламків вагою близько 200 грамів упав просто на його хлів, пробивши солом'яну стріху. Розповідали, що священик знайшов камінець і подарував його богословській семінарії в Ужгороді.

Досить великий шматок метеориту знайшов і Петро Фіцак на прізвисько Цабаниць, який згодом обміняв його на трьох волів. Подальша доля цього уламку невідома.

Біля корчми інший уламок вагою 5 кілограмів врізався просто у сливку, зламавши гілку. Ігнат Феєрман (очевидно, корчмар) передав камінець лісничому Антону Покорному. Ще один великий уламок вагою близько 7 кілограмів знайшла у "потоку" біля корчми служниця корчмаря, котра прала там білизну. Цей камінь начебто потрапив у володіння адвоката Лаврентія Ріцко.

Доктор Степан Жиров, який оглядав місце падіння метеориту, теж повертався додому з уламком вагою близько 3 кілограмів. Його знайшов на території села місцевий житель Стефан Дагулич, котрий передав лікареві доказ кам'яного дощу. Камінь, який за формою нагадував лопатку, разом із доповіддю лікар відправив комітатському керівництву, подальша доля його також невідома.

Навіть в Ужгороді Петро Сова знаходив сліди "Княгині". Розповідали, що того року один єврей у подвір'ї "Білого корабля" хвалився величезним уламком метеориту, який важив 33 кілограми, і хотів його продати за 600 австрійських гульденів.

Урочище Чорні млаки, фото Петра Сови

Найбільший же шматок знайшов житель Княгині Василь Крив'яник на прізвисько Хопей. Його онук Іван Джанда розповідав Петрові Сові, що сталося це 8 серпня, коли Василь пішов косити сіно. Приблизно у 8 кілометрах від села Княгиня на схилі Стінки в бік сусіднього села Стара Стужиця знаходилася галявина, яку місцеві називали Чорна млака. Саме на ній Василь Крив'яник побачив вирву, якої раніше там не було. Він почав копати у тому місці, і на глибині приблизно 2-х метрів знайшов великий шматок метеориту, який важив 573 фунти, тобто майже 260 кілограмів (слід сказати, що насправді вага цього каменю була більшою, зокрема нині на стенді Віденського музею, де виставлений уламок, значиться вага у 293,4 кг). При падінні цей величезний уламок розколовся на три частини.

Відкопавши їх, Василь Крив'яник закинув камені на віз і повіз додому, а там, як розповідав його онук, "задрилив под спуд хижі на пам'ятку дітям". Тут Петро Сова пояснив, що в давнину в гірській місцевості будували хати на кам'яних стовпах, тож між землею і підлогою завжди було пусте місце. Це, мовляв, і був той "спуд", куди "задрилив" Василь Крив'яник свою цінну знахідку.

Однак про неї скоро дізнався місцевий лісничий Антон Покорний, котрий запропонував Крив'янику "пару таких волів, які він сам собі вибере". Нині у багатьох джерелах значиться, що Крив'яник отримав за метеорит найкращих волів, однак його онук стверджував, що дід його був надто перебірливим, ніяк не міг собі тих волів обрати, тож зрештою взагалі залишився без винагороди. Новий же власник небесного каменю Антон Покорний продав його тоді ще Імператорському музею у Відні, щоправда, про подробиці цієї угоди нічого невідомо. Як ми вже згадували, знаходиться наша "Княгиня" у Відні досі.

Взагалі у ті часи "Княгиня" наробила в Європі великого галасу. А за її уламками почалося справжнє полювання. Люди чомусь взяли собі в голову, що небесний камінець, закладений у фундаменті будинку, збереже будівлю від пожежі, удару блискавки та інших нещасть. Купували собі камінці і в якості талісману. Збереглися відомості, що Георгій Дума, викладач Ужгородської гімназії, зумів зібрати цілу колекцію з 31 камінця загальною вагою у 15 кілограмів, яку передав Угорській Академії наук у Будапешті. Навіть значно пізніше, коли Петро Сова працював в обласному краєзнавчому музеї, туди приходили люди, котрі пропонували придбати шматок "Княгині", однак після перевірки виявлялося, що ті камінці, які власники вважали метеоритом, ним насправді не були.

Загалом же вважається, що "Княгиня" розсипалася на приблизно 1200 шматочків, які упали на територію сіл Нова Стужиця, Княгиня і Стричава в тодішньому Ужанському комітаті, та село Збой Земплінського комітату (нині це територія Словаччини). Крім найбільшого уламку, який зберігається у Відні, і вважається ядром метеориту, ще одна досить велика його частина вагою 46 кілограмів знаходиться в Угорському національному музеї. Придбали цей уламок для музею в ужгородських власників за 750 форинтів (у Петра Сови йдеться про 750 гульденів).

Краєзнавець також писав, що майже всі знайдені уламки люди описували як чорні камені, ніби вкриті тонкою прозорою "поливою" з металічним блиском. Поверхня у них була нерівна, часто на зламах виднілися скупчення дрібних зерняток білого, жовтуватого, червоного і навіть синього кольорів.

Не дивно, що надія знайти нові уламки "Княгині" не покидала науковців довгі роки. Так, готуючись до 100-ї річниці падіння метеориту, на Закарпаття приїхала наукова експедиція Комітету по метеоритах при АН СРСР та Комітету по метеоритах при АН УРСР. Працювали на Великоберезнянщині науковці у жовтні 1964 року, а за місце пошуків обрали північно-західну околицю села Княгиня, яку місцеві називали Обучкою чи Обочкою, бо знаходилася місцина на обочині гори.

Саме там здавна знаходилася велика вирва, заповнена болотом. Місцеві старожили розповідали, що їм батьки й діди переказували, що до прильоту метеориту там було рівне місце. Зокрема, 80-річний Юрко Желканич казав, що його бабка Марія Купча бачила, як на Обучку падав небесний камінь, після чого там утворилася яма, що наповнилася водою. Такими ж були спогади Юлії Чопчі, котра пасла корів і бачила уламок, який летів на Обучку, про що потім розповіла селянам. А інший дід розповідав, що "Вороблева мати була тоді дівкою і пасла корів вище Обучки. Коли воли почали страшно ричати і попадали на землю. Зверху почулося страшне ревіння, і вона побачила, як у воздусі летить великий, як гордов, чорний камінь, який упав недалеко коло неї на кошарі". Яма утворилася така глибока, що в неї згодом почала постійно падати домашня худоба. Тому староста наказав закидати яму колодами та гілками.

Зібравши всі свідчення селян і провівши попередній огляд території, науковці дійшли висновку про доцільність подальших пошуків. Скоро на Обучку приїхали два бульдозери, які розкопали і зсунули 2000 кубометрів ґрунту. Яму, заповнену товстими колодами і чорним торф'яним перегноєм розчистили до основи. Глибина болота сягала 4-5 метрів, а в ширина – близько 10 метрів. Як проходило розчищення вирви, видно на світлинах з архіву Петра Сови.

Там же є одна світлина, на якій зображені люди біля великого каменю. Очевидно, в ході робіт науковці наштовхнулися на камінь, який спершу прийняли за метеорит. На згадку вони сфотографувалися біля знахідки, та пізніше все ж стало відомо, що жоден знайдений у вирві камінь не був метеоритом.

І все ж ще тоді, у 60-х, Петро Сова був переконаний, що на території Великоберезнянщині зберігається ще дуже багато різного розміру уламків "Княгині". Їх неможливо знайти з допомогою спеціальних приладів, котрі реагують на метал, адже "Княгиня" відноситься до категорії кам'яних метеоритів. До того ж більшість уламків упали в лісові хащі та яри, де їх важко побачити. А отже шматочки "Княгині" і досі можна знайти, блукаючи тим туристичним шляхом, який відкрили до 150-ї річниці від дня прильоту цього таємничого метеориту.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"