Олександр Сачко, керівник місцевого осередку “Правого сектора” днями отримав з ГПУ листа. У документі йому висловлено підозру у скоєнні 15 “особливо тяжких” злочинів. Так, описані факти люстрування корупціонерів на Закарпатті під час Революції Гідності, і Сачка звинувачують у “бандитизмі”, “викраденні людей”, “терористичних актах”, тощо.
Громадськість, патріотичні , волонтерські організації краю вже висловили свою підтримку Олександрові й виступили за припинення тиску на нього. А в четвер, 2 червня, він написав відкритого листа Генеральному прокуророві України Юрієві Луценку.
“Відкритий лист Генеральному прокурору Юрію Луценку.
Пане Юрію, Ви вірите в справедливість?
Я вірю.
Так навчили батьки. Навчили, що щира праця дає добробут, а любов рідних і повага від громади – найбільше багатство людини. Так споконвіку живе мій рід і в Закарпатті, і в Галичині. Обробляли господарство, будували церкви, лікували людей, боронили рідну землю. А ще я точно знаю, що за справедливість варто боротись. Тому і боровся. І під час акції “Україна без Кучми”, і в часи Помаранчевої Революції, і на минулому Майдані. За це минулого тижня Ваші нові підлеглі надіслали мені цікавий “документ”, з якого дізнався, що насправді є “терористом” і “бандитом”. Бракує тільки “ворога народу”.
Міг би спитати, чи це є справедливим.
Та спершу хочу запитати Вас, пане Юрію, чи справедливим є постійне, систематичне й свідоме порушення закону працівниками прокуратури, котрі ігнорують засідання суду, не повідомляють адвокатів й родичів ув'язнених, для “галочки” проводять масові обшуки й допити? А це щодня робиться стосовно моїх побратимів – щирих українських патріотів і просто добрих і чесних хлопців.
Навіщо вбивати останні крихти надії на справедливе ставлення з боку держави, за волю й незалежність якої ув'язнені патріоти втрачали своє здоров'я й життя? Ми й так віддали себе на милість держави. Навіщо ще й знущатись з нас та наших родин? Звісно, нас можна позбавити волі, можна вбити. Але не можна залякати чи купити. Поки є хоч один патріот, боротьба за гідне життя в Рідній Державі буде тривати.
Хочу спитати у Вас: за якими уявленнями про справедливість ув'язнені сотні вояків, волонтерів, громадських активістів, добровольців, серед яких вже рік і мої побратими?
Футбольний фанат Сергій Деяк, який мріяв загинути на вул. Грушевського в сутичках з “Беркутом”.
Роман Мунчак, сільський хлопець, який захищав українську землю від московської навали на Донбасі і якого вдома чекають двоє маленьких дітей.
18-річний біженець зі Слов'янська Родіон Горбенко, який з шкільної лави пішов добровольцем на війну.
Майданівець Володимир Бурча, котрий після року війни сидить в загальній камері Лук'янівського СІЗО з апаратом Ілізарова на нозі. Слідчий навіть не дозволяє йому одружитися з коханою дівчиною, котра близько 300 днів щодня приходить до нього під лікарняну палату і стіни СІЗО.
Якщо держава вважає цих хлопців суспільно небезпечними злочинцями, тоді треба судити більшу частину українського народу, а всю країну обгородити колючим дротом. Водночас справжні злочинці, корупціонери й українофоби спокійно ходять вулицями та навіть вільно продовжують займати державні посади й вирішувати долі людей.
Я добре вчив історію і розумію ті суспільні процеси, котрі сьогодні відбуваються в Україні. Ще Симон Петлюра пояснював ставлення до добровольчих підрозділів так: “Коли я бачив, що отаманщина свою службу відслужила, свою роль виконала, я з легким серцем її нищив, як “пережиток”…” .
Отже, “мавр зробив свою справу, мавр може йти”. Так, пане Юрію?
Добровольці, такі потрібні суспільству та державі для оборони від агресора в минулі роки війни, на думку влади тепер втратили своє значення. Адже відновлюється армія, створено Національну Гвардію. Це все більш-менш зрозуміло. Є лише кілька запитань. І я мушу їх озвучити.
Чому Національну Гвардію в більшості своїй створено не з добровольців, а з солдатів внутрішніх військ?
Чому влада не спромоглася створити умови й легалізувати бійців найбільш боєздатних добровольчих формувань, в тому числі й вояків Добровольчого Українського Корпусу? Симон Петлюра закінчив життя у вигнанні.
Ну і, врешті, якщо вже всього цього не зроблено і найактивніша частина українського суспільства витісняється владою з громадського та політичного життя, навіщо застосовувати всі ці репресивні, а часто й каральні заходи щодо них?
Може, владі вже час припинити випробовувати терпіння народу й вийти з ролі “домашнього тирана”? І нарешті зосередитися на протидії зовнішньому ворогу та корупції.
Показові поодинокі призначення авторитетних громадян на державні посади жодним чином не закривають від суспільства справжні дії теперішньої влади. Ще є час схаменутись, зціпити зуби і розпочати відбудову України, припинити грабунок народу. Справедливість – ось те найголовніше, чого чекає українське суспільство від влади. І це те, за що ми боремось. Сподіваємося, що і для Вас справедливість – безумовна цінність.
Слава Україні!”
