Психологічна реабілітація бійців АТО: де отримати і як добитися

Опубліковано:

Ужгородець Дмитро за час служби в зоні АТО надивився чимало жахіть. Він бачив, як колону військових при виході з Іловайська розстрілювали з танків, як горіли автобуси з солдатами, як ті, хто вижив, у полоні росіян кричали, поранені, від болі і просили допомоги, яку їм ніхто не надавав. Сам Діма теж був поранений, після обміну потрапив до Мукачівського військового шпиталю, де проходив лікування. Але відновлення потребувала не лише прошита кулями рука, а й змучена побаченим душа. Він переживав класичні повоєнні жахіття: страшні сни, відчуття несправедливості, депресію. А все, на що спромоглися лікарі, – це прислати до нього молоденьку дівчинку-психолога без досвіду роботи з військовими, котрі пройшли бойові дії. Діма помалював на її прохання малюнки, коротко розповів, де був. Відкривати душу у переповненій іншими хлопцями лікарняній палаті було якось незручно, тому для психолога й прозвучали стандартні фрази типу “Та все у мене нормально”.

Десь так психологічна реабілітація проходить чи не у всіх бійців, котрі повертаються додому з зони АТО. У кращому випадку їх при проходженні комісії просто огляне психіатр, у гіршому – мама або дружина ще довго витягатиме хлопця з запою і дивуватиметься, що він став агресивний, “чужий”, “інший”. 

Наш співрозмовник – Іван Балашов – колишній військовий, “афганець”, а нині завідувач сектору у Закарпатській області Державної служби України у справах ветеранів війни і учасників АТО. Він не з чужих розмов знає, як потрібна психологічна реабілітація солдату, який повернувся з війни. Пригадує, як свого часу дружина переживала через те, що він щоночі кричав уві сні, у когось “стріляв” і “виходив з оточення”. Тоді й мови не було про те, що “афганцям” потрібна допомога психологів, у результаті виник цілий так званий афганський синдром: солдати спивалися, ставали наркоманами, відрізнялися підвищеною агресією тощо.  

“Ви знаєте, вперше про психологічну реабілітацію заговорили у США після в'єтнамської війни. Тоді у бойових діях американці втратили 58 тисяч військових, а після війни від самогубств померли більше 62 тисяч тих, хто пройшов В'єтнам. У США цей урок засвоїли дуже добре. Ізраїль, який постійно переживає збройні конфлікти, теж виробив окрему добре налагоджену систему надання психологічної допомоги військовим. У них є спеціалісти, котрі спеціалізуються окремо на стресах від терактів, бойових дій, авіакатастроф тощо. Тому Україні зараз не треба нічого заново придумувати, варто лише взяти на озброєння досвід цих країн.   

А він показує, що психологічну реабілітацію має пройти кожен військовий, котрий пройшов зону АТО. Перший крок до цього вже зроблений. 3 листопада цього року президент підписав зміни до Закону про “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. У цьому документі значиться наступне: “Військовослужбовці, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, особи, звільнені з військової служби, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції чи виконували службово-бойові завдання в екстремальних (бойових) умовах, в обов'язковому порядку повинні пройти безоплатну психологічну, медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до цих центрів і назад”. 

Поки що в Україні є 4 медичні центри, з якими офіційно укладено договір на надання реабілітаційних послуг для військових: санаторій “Курорт Березівські мінеральні води” на Харківщині, “Південь-Курорт-Сервіс” санаторій “Орізонт” на Одещині, “Санаторій “Феофанія” у Києві, Менський санаторій “Остреч” на Чернігівщині. Туди за направленнями може поїхати кожен АТОшник, для цього потрібно лише звернутися до органу соціального захисту населення за місцем реєстрації. Звісно, хоч у законі написано “повинні пройти в обов'язковому порядку”, ні ми, ні хто інший не може примусити бійця пройти таку реабілітацію. Для цього потрібна лише його воля. І ми вже зараз бачимо, що такою можливістю наші військові часто нехтують. Справа у тому, що наше суспільство незвичне до роботи з психологом. Часто люди не розбираються, чим психолог відрізняється від психіатра, а тому бояться, що на них навісять ярлик психа, дадуть якісь довідки, які потім ускладнять життя, наприклад, при оформленні на нове місце роботи. А тому ми повинні працювати не лише з військовими, а й з членами їхніх родин, котрі мають або самі пройти курс у психолога, аби навчитися, як допомогти колишньому бійцеві, або акуратно вмовити бійця отримати психологічну допомогу”, – каже Іван Анатолійович.

За даними обласного осередку Служби у справах ветеранів війни та учасників АТО, лише на Закарпатті службу на Донеччині та Луганщині пройшли і ще проходять 5 тисяч осіб. Статус учасника бойових дій отримали вже близько трьох тисяч наших військових. Скільки з них пройшли психологічну реабілітацію – порахувати майже неможливо. Але наші співрозмовники зі Служби у справах ветеранів і учасників АТО впевнені: таких – одиниці. Належної психологічної підтримки вони не мають ані у своїх військових частинах, ані в шпиталях. Наприклад, в обласному госпіталі інвалідів війни в Ужгороді лише тепер визріли для створення відділення психологічної реабілітації. Запрацювати відділення на 15 ліжок мало би вже з 1 грудня, однак на ділі все інакше: єдиний спеціаліст-психіатр зараз на навчанні, відділення до роботи не готове, тож коли запрацює – невідомо навіть його керівництву.

То що ж робити бійцю, котрий хотів би поговорити з психологом? Шукати волонтерів. Активна учасниця “Руху підтримки закарпатських військових”, фаховий психолог Наталка Касим каже: ситуація дуже плачевна. “У нас справді дуже мало психологів, котрі мають досвід роботи з посттравматичним стресовим розладом. Зараз в Україні проходить багато тренінгів та навчальних програм для тих психологів, котрі хочуть навчитися правильно працювати з військовими, та з Закарпаття на них мало хто їздить. Я побувала на кількох, і дізнавалася чимало цікавого. Наприклад, що все, що відбувається з військовими вдома – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Багато хто, а особливо професійні військові, здатні адекватно перенести все пережите і побачене в зоні АТО, їх до цього готували. Гірша справа з мобілізованими, котрі не були готові до війни й гостріше її сприймають. Ми маємо довести до них, що вони справді вже інші, але не в поганому сенсі, а тому, що тепер вони мають нові здібності, які просто потрібно інтегрувати в нове життя”, – пояснює психолог.

Також вона дала кілька порад стосовно того, як допомогти військовому повернутися в уже незвичне спокійне життєве русло. По-перше, він повинен знаходитися в затишному для нього місці, оточений максимальною турботою. Не треба його смикати, тягти на якісь зустрічі, але й не ставитись, як до хворого – дайте бійцю можливість близько 2-3 тижнів побути в тихому спокійному місці, де він зможе подумати над тим, що пережив, та адаптуватися до мирного життя. 

По-друге, зловживання алкоголем не є нормальним. Випити кілька разів, відзначивши приїзд, звісно, можна, та коли родина бачить, що боєць перебуває у п'яному стані постійно, потрібно щось із цим робити. Бо він може думати, що алкоголь йому допомагає забутися, а насправді алкоголь лише посилює проблему, поглиблюючи посттравматичний стресовий розлад. 

Неприємними для багатьох солдатів стають і постійні нічні кошмари. Наталка Касим пояснює: це нормально, коли людині, котра пережила щось морально болісне, сняться страшні сни. Це має пройти за 2 місяці, якщо ж цього не сталося, варто все ж звернутися до психолога.

Як би там не було, а соромитися відвідин спеціаліста не потрібно. Наостанок же закарпатський осередок Державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО попросив нагадати, що з цього та будь-якого іншого питання військові можуть звертатися до них за телефоном 61-42-95, або за адресою: м.Ужгород, вул.Гойди,8, каб.410.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Про Захід