Про незвичний спосіб лікування ран личинками відомо здавна. Однак те, що його, маючи в арсеналі сотні медичних препаратів, досі застосовують в Ужгороді, виявилося відкриттям. Таку біохірургію використовують переважно при синдромі діабетичної стопи, бо саме в діабетиків рани часто не загоюються і не піддаються лікуванню традиційними методами.
Блискавична допомога
Ужгородка Клара Попович із діабетом – більше десяти років. Діагноз виявився неприємним сюрпризом, бо “важкою” чи солодкою їжею жінка ніколи не зловживала. Утім, діабет став тільки частиною труднощів, з якими пенсіонерці довелося боротися.
Одна з побічних проблем діабету – довготривале загоєння ран. Так було і в пані Клари.
Вона розповідає, що рана діаметром у кілька десятків сантиметрів на гомілці довго не загоювалася, а жінці необхідно було лягати на операцію з пересадки шкіри. “Ставили личинки, бо треба було вичистити рану. Лікар зранку клав, і до наступного дня вони знаходилися на рані. Коли їх зняли, рана була чиста, тому мене зразу відправили на операцію”.
Коли діабет “з'їдає”
Своя історія з личинками в міжгірця Петра Цендри, в якого цукровий діабет “з'їв” цілий палець ноги. Коли на ступні з'явилася рана, пан Петро і не помітив, бо ж через діабет погано “відчуває” ноги. А рана тим часом збільшувалася та гноїлася.
Люди з цукровим діабетом часто мають супутні проблеми. Одне з найважчих ускладнень – ураження нижніх кінцівок (ступні).
Через зміни в кровоносних судинах та нервах хворий втрачає чутливість, а тому, коли травмує ногу, то може й не помітити. А тим часом виразки збільшуються, утворюються гангрени, що веде до ампутації.
Невелике пошкодження на пальці ноги спровокувало велику рану. Хірург змушений був видалити палець, а нога так і не гоїлася, – пригадує Петро Цендра. Спочатку півроку лікували, поки не вирішили покласти личинок. За місяць тканини зажили.
Пан Петро виявився ще тим фіглярем. Сидячи в кріслі “Кабінету діабетичної стопи”, 65-річний чоловік розповідає, як мав справу з личинками: “Мені їх поставили багато, то вони за день так розрослися, що бинт пошкодили. Я вдома розкрив, вони почали, як дощ, падати на ліжко, а дружина побачила – як стояла, так і впала… Вони там рухаються, бігають, шукають, що би з'їсти. Їх коли ставили, вони такі маленькі були, що я їх не бачив на скальпелі, а потім, коли витягали, то вже такі, що можна з ними рибу ловити. Наїлися файно”, – сміється чоловік.
“Я до всього звикаю, а заради здоров'я погоджуюся на все. Радий, що зважився покласти личинки, бо тепер можу ходити. Це для мене головне”, – робить висновок пан Петро.
А от Марія Яременко з Ужгородщини через цукровий діабет втратила на нозі три фаланги пальців.
“Було страшнувато”, – так свої перші враження від пропозиції лікуватися личинками описує пані Марія. Хоча про подібні методи чула. Коли довелося ампутувати два пальці, пригадує, від личинок як методу загоєння відмовилася. Після ампутації третього пальця рана ніяк не закривалася, щоразу гноїла.
“І я бачу, що гноїння доходить вже до підошви, стало страшнувато. Тоді я таки погодилася. Коли лікар ставив личинки на мою рану, я дивилася кудись у стелю, неприємно все-таки. Але болю ніякого не було, бо я не відчуваю вже через захворювання. У голові стояло: ну, як це – живий чоловік і тебе черв'яки їдять. Але виходу не було, мусіла…”
За два дні всю рану личинки вичистили. З того часу вона почала загоюватися. Тепер пані Марія просто закликає: “Не бійтеся! Я розумію, що це може здатися неприємним, але личинки роблять свою роботу. І роблять добре!”
Lucilia sericata, або муха зелена
Хірург Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака Олексій Носенкосаме приймає в “Кабінеті діабетичної стопи”. Тут за три роки експериментів личинковий метод на собі вже випробувала сотня закарпатців, віком від 35 років і старші.
Олексій Носенко розповідає, що личинки, яких використовують для очищення ран, стерильні, довжиною від одного міліметра. Їх спеціально розмножують в університетській лабораторії. Для цього використовують зелену м'ясну муху (лат. lucilia sericata), бо вона найбільше підходить для медичних цілей.
Багато дослідників намагалися добути схожі речовини для лікування, щоб не застосовувати личинок, але їх дія – комплексна, підкреслює хірург. Лікувальний механізм личинок полягає в тому, що вони видаляють некротичні частини з рани, стимулюють загоєння, знищуючи мікробів. Маленькі організми “поїдають” змертвілі тканини, не пошкоджуючи здорові. При цьому личинки не кусаються: вони мають ротові шипи, якими розпушують некротичну тканину.
Личинки – досить безпечний метод, звісно, він застосовується, коли є для цього покази. Олексій Носенко зауважує: “Його використовують при синдромі діабетичної стопи, коли збережений кровотік, але порушена периферійна нервова чутливість. В інших випадках личинки будуть турбувати пацієнтів.
Ми тримаємо личинок на рані від однієї до трьох діб. На ногу накладаємо кліткоподібну пов'язку, в якій личинки і знаходяться. А нейлонова сітка згори не дає їм виходити за межі пов'язки”.
Знаний у краї хірург Василь Русин відзначає: лікарі на практиці переконалися, що личинки – це не тільки ефективно, а й економічно виправдано. “Методика для нас незвична і нова. Личинки, переробляючи некротичні частки, виділяють фермент, який стимулює швидке загоєння. Уявіть собі трофічну виразку, яка не заживає 20 років, а ми можемо її вилікувати за три місяці без значних хірургічних втручань”, – підсумовує лікар зі стажем.
До слова, закарпатські медики з доповіддю про личинкові методи лікування виступали на конференції в Мадриді (Іспанія). Виступ схвально сприйняли колеги з усього світу. Хірурги з Німеччини вже домовилися з ужгородцями про обмін досвідом та співпрацю.
Екскурс в історію
Відомо, що личинки мух здавна застосовували в народній медицині. Письмові описи про такі методи лікування залишив по собі головний військовий хірург Франції XVI століття Амбруаз Паре.
Уже в медичних цілях личинковий метод широко застосовували в лікарнях Канади та США в XX столітті. Однак, коли в 40-х роках почали масово виробляти медичні препарати проти інфікування, а потім – антибіотики й антисептики, про медичних личинок забули.
Повернулися вже в XXI столітті, коли зрозуміли, що організм людей звик до деяких медикаментів. Сьогодні можливості личинок в якості експерименту практикують і в Ужгороді. А в світі такі методи застосовують щонайменше у 20 країнах. Щороку лікарі роблять 50 тисяч подібних маніпуляцій.
За словами міського ендокринолога Наталії Гаврош, в Ужгороді – 5 тисяч діабетиків. У половини з них легка форма діабету, коли рівень цукру в межах норми утримують за допомогою дієти. Ще 600 ужгородців потребують постійного введення ін'єкційного інсуліну, а решта – на таблетованих препаратах, що регулюють рівень цукру в крові. Синдром діабетичної стопи є ризиком для них усіх, незалежно від важкості захворюванння.
Тетяна Лешко для газети “Унґвар”, фото автора.
