Приблизно за два місяці студенти отримають довгоочікувані дипломи
бакалаврів, магістрів і спеціалістів. Та зараз, поки цього ще не сталося, сотні
майбутніх випускників просиджують безсонними ночами над своїми
дипломними роботами. “Дипломка” – одна із останніх університетських робіт
студента, і вимоги до неї суворі.
Викладачі запевняють: за місяць якісну роботу не зробиш – над нею треба
працювати щонайменше півроку. Та більшість майбутніх випускників тільки
зараз беруться за написання дипломних. Є й такі, хто в своїх силах не
впевнений. Ці студенти за певну суму роботи собі без проблем купують.
Замовити бакалаврську чи магістерську можна в Інтернеті. Є чимало сайтів,
які пропонують свої послуги.
“Ми напишемо роботу, яка сподобається вашому керівнику. Якщо ні –
повернемо гроші. Всі необхідні правки і доробки будуть зроблені
безкоштовно і швидко. Спілкування вживу з персональним менеджером 7
днів на тиждень без вихідних. До ваших послуг – більше 100 перевірених
авторів. Можливість самостійного вибору автора: від викладача до доктора
наук. Знижки до 30% для постійних клієнтів”, – йдеться на одному з ресурсів,
де продають студентські роботи. Такі ж обіцянки і на інших сайтах.
Ціна залежить від типу роботи. Наприклад, наукова стаття коштує 100-150
гривень, курсова робота – 300-600, дипломна – 1500-2500, магістерська – від
2500 гривень. Замовити можна навіть дисертацію, та її вартість визначається
індивідуально.
Але є одне “але”: гроші – наперед. Студентка УжНУ Діана розповідає, що
на першому курсі “повелася” на таку аферу. Для написання курсової не мала
часу, тож вирішила піти простішим шляхом – купити її. “Ціни на цьому сайті
були набагато нижчими, ніж на інших. Для порівняння: середня вартість
курсової на більшості ресурсах – 300 гривень, а тут пропонували за 150-200.
Звісно, захотіла зекономити. Подала заявку, мені зателефонували, сказали,
що працюють тільки за передоплатою… Я ж тоді не подумала, що то може
бути “розвод”. Відправила гроші на рахунок, який мені прислали і стала
чекати… Звичайно, ніякої курсової мені за тиждень, як обіцяли, не прислали.
Відтоді вирішила, що краще писатиму сама”, – каже дівчина.
Саме через таких аферистів багато студентів не ризикують співпрацювати з
агентствами через Інтернет, а воліють звертатися до реальних людей, яких
знають особисто. Написанням робіт займаються і студенти, і випускники, і
навіть викладачі.
П`ятикурсник Богдан починав “бізнес” з того, що на 2 курсі написав роботу
для заочника його ж спеціальності. Зараз хлопець “торгує” науковими з
багатьох технічних спеціальностей: фізики, інженерії і навіть математики.
“Це дуже складна робота. Якщо теорію ще можна знайти, порившись в
Інтернеті чи в бібліотеці, то над практичною частиною треба постаратися”, –
розповідає Богдан. Він каже, що чув багато випадків, коли студенти купували
курсові, а це виявлявся просто набір тексту з мережі, слабко прив`язаний до
теми. Коли ж до авторів висували претензії, вони відмовлялися повертати
гроші, мовляв, свою роботу виконали.
“Я ніколи б таке не зробив із замовниками. По-перше, після цього людина
навряд чи прийде знову. А по-друге, Ужгород – маленьке місто, тут, здається,
нереально схитрувати так, щоб про це ніхто не дізнався. Мені треба буде
влаштовуватися на роботу, можливо, пересікатися з людьми… Тому краще
зробити якісно, щоб не виникало проблем ні у студента, ні в мене”, –
запевняє Богдан.
Якою б якісною не була куплена робота, все-таки краще написати її самому –
у цьому переконана студентка-журналістка Анна Малахова. Дівчина каже,
що ніколи б не заплатила гроші за те, що й сама може без проблем зробити:
“Я знаю чимало людей, які замовляють курсові, але в них потім виникають
проблеми. Не завжди тобі напишуть саме те, що треба. Люди, котрі
займаються багатьма темами, навряд чи глибоко розуміють кожну з них. Та й
на захисті самі студенти часто не знають, що говорити, адже вони не робили
завдань”.
До речі, близько 65% студентів працюють над своїми науковими роботами
самі. Це показало наше опитування у соціальних мережах. 17% відповіли, що
купують роботи, бо навряд чи зможуть їх написати, а 18% замовляють через
те, що зазвичай не мають часу займатися темою.
Разом з тим викладачі запевняють: вони відразу бачать, чи працював студент
над науковою, чи просто купив її. Тому радять писати нехай і гірше, але
самостійно.
“Про Захід”