Завтра, 12-го квітня, християни східного обряду відзначатимуть найбільше та найвеличніше релігійне свято року − Великдень. Позаду залишилися цілих сім тижнів суворого посту, вірники висповідалися та причастилися та закінчили більшість приготувань до свята. Залишився останній день перед Пасхою, коли треба переробити цілу купу різноманітної роботи.
Саме у Велику Суботу зранку ще можна посповідатися: проходить спеціальна служба, яка з'єднана з Пасхальною вечірнею. Тут мають читатися 15 перемій (уривки із Священного Писання), після яких священик змінює буденне вбрання на святкове. До речі, в давні часи перші християни взагалі після літургії вже не йшли із церкви, а проводили там час до самої ночі, перекусуючи тільки хлібом і вином.
Після врочистої Літургії, яка триватиме всю ніч, зранку священик освячуватиме кошики із скоромними наїдками. Наші предки вірили, що той, хто першим принесе кошика до хати, матиме у всьому вдачу та добрий почин цілий рік. Крім того, вже освячений великодній кошик мали нести, ніде не опускаючи, аж до самого дому. І вже тільки там ставили його на стіл прибраний святковою скатертиною.
Якщо ж у родині була неодружена дівчина, або не пошлюблений хлопець, то, якщо вони першими принесли кошик до хати, вважалося, що першими у цьому році знайдуть собі пару. А ще незаміжній дівчині клали на голову паску та примовляли: “Аби-сь у людей була така велична, яка ця паска пшенична”.
До речі, особливо чекали і першого світанку на Пасху, адже вірили, що в цей день “сонечко грає”. На Гуцульщині кожен, побачивши сонце, що сходить, побожно знімав головний убір і, повернувшись обличчям на схід, низько кланявся, хрестився і промовляв: “Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, що ся показало, праведний; слава Тобі, просвященне!”
Розговіння починали із свяченого яєчка та дарабки паски, а далі куштували всього потрошки. Крихти із святкового столу не стрясали на землю, а закидували у вогонь. А от гуцули шкарлупки, що залишалися після крашанок та писанок, спускали у річкову воду на Рахманський Великдень, який святкували на 25-ий день після Великодня. Рахманський Великдень має в основі легенду про “переселення рахманів” (пращурів, кращих від людей) за Синє море, до яких шкаралупа з Великодніх крашанок має плисти за водою рівно 25 діб.
У понеділок, який в народі має назву Поливаний, усі йшли до церкви на святкову службу, і саме тоді приходив час вигуляти обновки, що обов'язково справлялися до Великодня. Традиційно в багатьох регіонах України в цей день хлопці поливали дівчат водою, а ті їм “віддавали” у вівторок. На Закарпатті в одних районах поливаються у Великодній понеділок, а в інших 6-го травня, в день святого Юрія.
Упродовж пасхальних днів періодично дзвонять церковні дзвони − це знак перемоги життя над смертю. Чоловікам годилося хоча б кілька разів бемкнути у дзвін, бо тоді урожай рано поспіє та й збереться легко. Крім того, вірили, що, якщо просто постояти під церковним дзвоном у ці дні, то святковий передзвін вижене з тіла всяку хвороту. Загалом, у ці святкові дні подзвонити у дзвін в церкві може кожен охочий.
За загальною традицією на Великдень усі християни мали радіти та веселитися, якщо ж хтось сумував у ці дні, то вважалося, що так буде цілий рік. Навіть, якщо хтось помирав на Пасху, то не годилося надто сумувати за покійним. Адже з моменту, як в цервах відкривали царські ворота, вважається, що “небо відкрилося”, тож душа одразу потрапляє до самого Раю.
“Про Захід”
